Постанова № 27212378, 02.11.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2012 р. Справа № 5023/2387/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників:

позивача –не з*явився

відповідача –не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ “ТМП - Дослідний Завод “НІОХІМ” (вх.№2790Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 10 серпня 2012 року по справі №5023/2387/12 (суддя Яризько В.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМП - Дослідний завод "НІОХІМ", м. Харків

про стягнення 11811965,85 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Земельний банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "ТМП - Дослідний завод "НІОХІМ", про стягнення заборгованості за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010р. у загальній сумі 11811965,85 грн., в т.ч. кредитні кошти - 7680000,00 грн., проценти - 3309952,06 грн., пеня - 822013,79 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 серпня 2012 року по справі №5023/2387/12 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМП - Дослідний завод "НІОХІМ"(61057 м. Харків, вул.Чернишевська, 4, код 35587058) на користь Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (61057 м. Харків, вул. Чернишевська, 4, код 19358721) суму заборгованості за кредитним договором №07-10/К від 30.04.2010р. за кредитними коштами в розмірі 7680000,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3309952,06 грн., заборгованість за пенею у розмірі 822013,79 грн., судовий збір у розмірі 64380,00 грн. (а.с.105-а.с.111).

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2012 року по справі №5023/2387/12 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача кредитні кошти за відсутності належних та допустимих доказів у справі, а саме: в матеріалах справи не має документів, які б на думку відповідача підтверджували факт надання відповідачу кредитних коштів. Крім того, апелянт наполягає на тому, що відкликання ліцензії Земельного банку є підставою для припинення нарахування банком процентів за кредитними угодами, оскільки останній втрачає право на здійснення банківської діяльності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що вважає спірне рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення, та вказує на те, що в матеріалах даної справи достатньо доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитних коштів. Крім того, позивач зазначив, що постанова Правління НБУ «№375 від 30.07.2010р. про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ «Земельний банк»не змінила правової природи кредитного договору, укладеного з відповідачем, в тому числі щодо обов*язку повернення кредиту, сплати процентів до повного погашення кредиту.

Сторони в судові засідання по даній справі не з*являлись, представник позивача попередив про неможливість прибуття у судові засідання, представник відповідача свого обов*язку щодо добросовісного користування своїми процесуальними правами не здійснив, про причини неявки у судові засідання суд не повідомляв.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2010 р. між ПАТ "Земельний банк" та ТОВ "ТМП - Дослідний завод "НІОХІМ" (позичальник) був укладений кредитний договір № 07-10/К, за умовами якого, банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 7680000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредит надається строком користування до 28 квітня 2011 р. зі сплатою 21,5 % річних (п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору для надання кредиту банк відкриває позичковий рахунок № 20621079370, а згідно п. 2.2. кредитного договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок відповідача № 26005019370 в ПАТ "Зембанк".

Відповідачем було надано розпорядження № 1 від 30.04.2010р., відповідно до якого відповідач доручив позивачу списати зі свого поточного рахунку № 26005019370 грошові кошти в сумі 7680000,00 грн. та проценти за його використання при настанні умов кредитного договору № 07-10/К від 30.04.2010р.

Таким чином, позивач виконав свої зобов*язання за кредитним договором належним чином, видав відповідачу кошти згідно умов договору. На підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010р. позивачем до матеріалів справи додана копія ордеру - розпорядження № 1 від 30.04.2010 р., згідно з яким ПАТ "Земельний банк" перерахував 7680000,00 грн. з позичкового рахунку № 20621079370 на поточний рахунок відповідача № 26005019370 (а.с. 49), а також надана копія меморіального ордеру № 11224700 від 30.04.2010 р. про здійснення перерахування коштів у сумі 7680000,00 грн. з позичкового рахунку № 20621079370 на поточний рахунок відповідача № 26005019370 (а.с. 75). Позивачем до матеріалів справи додана також копія платіжного доручення № 45 від 30.04.2010 р. про перерахування відповідачам з поточного рахунку № 26005019370 на рахунок ТОВ "Аквізіт-інвест" 7680000,00 грн. Даний платіж здійснено в системі клієнт банк та внесений до реєстру прийнятих документів за 30.04.2010р. (а.с. 76-77).

Проте, відповідач у передбачений кредитним договором строк кредитні кошти у розмірі 7680000,00 грн. не повернув.

Згідно з п. 4,1 та п. 4.4 кредитного договору, відповідач зобов*язаний щомісяця здійснювати сплату процентів за користування кредитом, але всупереч цьому ці договорні зобов*язання не виконав, внаслідок чого заборгованість за несплаченими процентами станом на 1.05.2012р. складає 3309952,06 грн.

Також, п. 5.1.1. кредитного договору передбачено відповідальність позичальника перед банком у вигляд пені за несвоєчасну сплату кредитних коштів та процентів за ними у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час виникнення заборгованості. Внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість по пені станом на 1.05.2012р., яка складає 822013,79 грн.

Отже, загальна сума заборгованості у відповідача перед Банком складає 11811965,85 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості, господарський суд встановив, що позовні вимоги правомірні обґрунтовані, не спростовані відповідачем та підтверджені належними доказами, які є в матеріалах справи.

З таким висновком погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія судів погоджується з тим, що відповідач визнаний судом першої інстанції таким, що прострочив виконання зобов’язання по Кредитному договору № 07-10/К від 30.04.2010 р., а тому повинен сплатити заявлену позовними вимогами заборгованість по вищевказаному кредитному договору.

Доводи апелянта стосовно необхідності припинення нарахування банку процентів за кредитними угодами у разі відкликання ліцензії банку на надання банківських послуг, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 03.07.2010 р. Національним банком України було прийнято рішення про відкликання ліцензії з 02.08.2010 р. та відкрита ліквідаційна процедура ПАТ "Зембанк".

Згідно зі п. 2-4 ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора: 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, 4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку.

З вищенаведеного випливає, що заборона нарахування процентів (неустойки, пені) з моменту відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора встановлена Законом України «Про банки та банківську діяльність»саме стосовно заборгованості банку і не розповсюджується на зобов*язання перед банком.

Отже, нормами чинного законодавства не передбачено припинення кредитних зобов'язань боржника перед банком у випадку прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора, а зобов'язання відповідача випливають з правочину (Кредитного договору), який на момент розгляду справи є дійсним та повинен виконуватись належним чином.

Посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачу кредитних коштів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем до матеріалів справи надано копію протоколу №5 зборів ТОВ «ТМП - Дослідний завод «НІОХІМ»»від 30 квітня 2010 р. про рішення про отримання кредиту, копію заяви відповідача про видачу кредиту, копію кредитного договору № 07-10/К, яка підтверджує факт укладення договору і цільове призначення кредиту - придбання за його рахунок цінних паперів у ТОВ «Аквізит-інвест», довідку банку про рух коштів за рахунками відповідача, виписки по особовим рахункам (поточному і ссудному згідно кредитному договору) про отримання кредиту і його використання в один день 30.04.10 p.), копію розпорядження ТОВ «ТМП-Дослідний завод «НІОХІМ»»банку про списання 7680000,0 грн. з їх рахунку у випадку неповернення кредиту, копія ордеру-розпорядження ПАТ «Земельний банк»№1 від 30.04.2010 р. про перерахування кредиту з позичкового рахунку № 20621079370 на поточний рахунок відповідача № 26005019370, копію меморіального ордеру №11224700 від 30.04.10 р. щодо наданого відповідачу кредиту в розмірі 7680000,0 грн., договір про надання послуг електронних розрахунків «Клієнт-банк»між сторонами процесу, копію платіжного доручення відповідача №45 від 30.04.10 р., яким останній перерахував шляхом системи «Клієнт-банк»7680000,0 грн. з поточного рахунку відповідача № 26005019370. на користь ТОВ «Аквізит-інвест»за придбання цінних паперів (поточні рахунки контрагентів платіжної операції знаходилися у ПАТ «Земельний банк», копію витягу з реєстру електронних платежів за 30.04.10 p., копію договору купівлі-продажу цінних паперів між відповідачем та ТОВ «Аквізит-інвест»за рахунок кредиту від 30.04.10 р. та копію акту прийомки-передачі цінних паперів, а також розрахунок заборгованості за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010 р. станом на 01 травня 2012 року.

Посилання відповідача на те, що копія меморіального ордеру меморіального ордеру №11224700 від 30.04.10 р. не є належним письмовим доказом перерахування на його рахунок кредитних коштів є неправомірними, оскільки ця копія меморіального ордеру є копією, яка зроблена з електронного документа, який не може містити підпису працівників банку.

Статтею 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" визначено, що меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно статті 17 вказаного Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України.

Постановою НБУ від 21.01.2004 року № 377/8976 з подальшими змінами та доповненнями від 15.05.2009р. № 377/8976 з подальшими змінами та доповненнями від 15.05.2009р. затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою і встановлені вимоги до заповнення реквізитів розрахункових документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в наданій позивачем копії меморіального ордеру № 11224700 від 30.04.2010 р. наявні усі реквізити, що встановлені вищезазначеними нормативними документами обов'язковими для заповнення.

Отже доводи апелянта стосовно неповного з*ясування судом першої інстанції обставин справи та ненадання належної правової оцінки обставинам, які мають значення для справи спростовуються вищенаведеним.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2012 року по справі №5023/2387/12 було прийняте у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні суду висновки відповідають обставинам справи, у зв’язку з чим воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ “ТМП - Дослідний Завод “НІОХІМ” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2012р. по справі №5023/2387/12 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст підписаний 30.10.2012р.

Головуючий суддя Фоміна В.О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.