Ухвала суду № 27194895, 24.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/4511/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної Державної податкової інспекції Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Ніжинський дослідно -механічний завод»до Ніжинської об'єднаної Державної податкової інспекції Чернігівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство ««Ніжинський дослідно-механічний завод»(далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 04.08.2011 року № 0000732301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 142 610,00 грн., (в т.ч. за основним платежем - 114 088,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -28522, 00 грн.); від 04.08.2011 року № 0000742301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у сумі 136 905,98 грн., (в т.ч. за основним платежем - 91270,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 45 635,33 грн.).

Чернігівський окружний адміністративний суд своєю постановою від 27.09.2011 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, позивача (код ЄДРПОУ 35505991), як юридичну особу було зареєстровано 26.11.2007 року виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 726444, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій і взято на облік до ОДПІ як платника податків 05.12.2007 року. Також було видано свідоцтво платника податку на додану вартість № 100081086.

В період з 10.06.2011 року по 08.07.2011 року працівниками Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції (Ніжинська ОДПІ) проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, за наслідками якої складено Акт від 18.07.2011 року № 854/23/35505991 (далі - Акт перевірки). Актом перевірки встановлено порушення: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97 «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 114 088 грн. (в т. ч. за II квартал 2010 року - 14 218 грн., та за III квартал 2010 року - 99 870 грн.); пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), підприємство включило до податкового кредиту ПДВ в сумі 91 270.65 грн. (в т. ч. за травень 2010 року - 11 374,98 грн.; за липень 2010 року - 74 248,33 грн.; за серпень 2010 року - 5 647 грн.).

За результатами перевірки, прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: від 04.08.2011 року № 0000732301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 142 610,00 грн., (в т. ч. за основним платежем - 114 088,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -28 522,00 грн.); від 04.08.2011 року № 0000742301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у сумі 136 905,98 грн., (в т. ч. за основним платежем - 91 270,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 45 635,33 грн.).

Підставою для збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість стало не врахування господарських операцій із контрагентами позивача ПП ВКФ «Натан», ГОВ «Будреконструкція - Київ 2006», TOB «Регіон Трейдинг».

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України «Про податок на додану вартість»), станом на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх одержувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, с належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від одержувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

При цьому, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.1).

Вказані норми Закону України «Про податок на додану вартість»повністю кореспондуються із нормами Податкового кодексу України.

В силу п. 16.1.4 ст. 16 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом. А згідно ст. 14.1.175 ст. 14 цього Кодексу - податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. Відповідно п. 14.1.156 ст. 14 цього Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

В силу п. 5.1 та п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), (далі - Закон № 334) - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України - визначено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Що стосується спірних правовідносин позивача з контрагентами, то колегія суддів зазначає наступне.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД 29.32.1 - є виробництво інших машин та установок для сільського та лісового господарства. Чавун, ферофосфор, - феросиліцій, феромарганець та вогнетривка цегла за договорами із вищезазначеними контрагентами, використовуються у власній господарській діяльності позивача у виконання договору від 03.01.2008 року № 03/01 на виготовлення продукції з давальницької сировини.

Виконання вказаного договору від 03.01.2008 року № 03/01, в свою чергу, позивачем підтверджено розшифровками матеріальних затрат на виготовлення колодки чавунної гальмової вагонної за специфікаціями по коду товару та найменуванню, накладними-вимогами на відпуск давальницької сировини, а також видатковими накладними на виготовлені колодки. Виготовлення колодки чавунної гальмової вагонної відбувається в ливарній печі згідно визначеної технології, а сировина знаходиться на території підприємства та подається до печі за встановленими нормами.

Що стосується договору поставки від 17.06.2010 року, укладеного між позивачем та ПП «ВКФ Натан», то суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що господарські операції з придбання товарів у контрагента постачальника - TOB «Ітера Плюс»(код ЄДРПОУ 36564199) - та продажу контрагенту покупцю ПП «ВКФ Натан», за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року, не підтверджуються і є не дійсними стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, оскільки надані позивачем первинні бухгалтерські документи підтверджують дійсність господарських операцій.

Здійснення перепродажу товару в короткий проміжок часу не є підставою для висновку про нікчемність договору.

Тому, нарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за II - III квартали 2010 року та по податку на додану вартість за травень, липень та серпень 2010 року в цій частині є протиправним.

Щодо договору від 21.05.2010 року № 21/5, укладеного між позивачем та TOB «Будреконструкція - Київ 2006», згідно якого було поставлено труби чавунні в кількості 27,3 тони (а. с. 140-141), висновок Ніжинської ОДНІ про нікчемність договору є незаконним, оскільки договір від 21.05.2010 № 21/5 в судовому порядку недійсним не визнано, тому нарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за II - III квартали 2010 року та по податку на додану вартість за травень, липень та серпень 2010 року в цій частині є протиправним.

Щодо договорів б/н від 29.07.2010 року та від 03.08.2010 року (рахунки-фактури) на поставку ферофосфору в кількості 1 тони та 4 тони, укладених між позивачем та TOB «Регіон Трейдинг», суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок Ніжинської ОДПІ про нікчемність договорів є необґрунтованим, оскільки дані договори на поставку ферофосфору в судовому порядку не дійсними не визнано, а діяльність підприємства не визнана фіктивною, тому нарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за II - III квартали 2010 року та по податку на додану вартість за травень, липень та серпень 2010 року в цій частині є протиправним.

З матеріалів справи вбачається, що всі видаткові та податкові накладні, які у своїй діяльності використовує позивач, оформлені у повній відповідності з вимогами чинного законодавства України та містять всі необхідні реквізити.

Зазначеними первинними бухгалтерськими документами, видатковими та податковими накладними, підтверджено правильність відображення позивачем даних у своїй податковій звітності та відповідно формування податкового кредиту.

Що стосується статусу контрагентів позивача, судом першої інстанції було встановлено, що на момент вчинення правочинів, юридичні особи були включені до ЄДРПОУ та мали статус платника податку на додану вартість.

Крім того, питання сплати за отриманий товар підтверджено платіжним дорученням, (а. с. 116-123, 145-149, 162-163) та оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 (а. с. 138, 139, 155).

Що стосується нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

У відповідності до чинного законодавства України, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи, передбачено єдиний порядок визнання правочину недійсним - судовий порядок.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220,частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 Цивільного кодексу України).

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-XII від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Жодних посилань на відповідні судові рішення, якими правочини позивача з його контрагентами були б визнані недійсними, акт перевірки позивача не містить.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вийшов за межі наданих йому законом повноважень (оскільки визнав недійсними правочини, які підлягають визнанню недійсними лише в судовому порядку), а також діяв не у спосіб, що визначений статтею 83 Податкового кодексу України (оскільки висновки про недійсність правочинів не підтверджуються відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили). Також, при оформленні результатів перевірки позивача, відповідачем було порушено вимоги пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, а саме - не прийнято у встановлений даною правовою нормою строк податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів приходить до висновку про безпідставність винесення податковим органом податкових повідомлень - рішень від 04.08.2011 року № 0000732301 та від 04.08.2011 року № 0000742301 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної Державної податкової інспекції Чернігівської області -залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.