Рішення № 27174911, 01.10.2012, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 01.10.2012

справа № 815/6865/2012р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2012 року м.Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Ковальової Ю.В.,

при секретарі Хричовій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»про визнання недійсним кредитного договору та позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», найменування якого змінилося на публічне акціонерне товариствоа «Комерційний банк «Надра»(далі-ПАТ КБ «Надра»), про визнання кредитного договору недійсним. При цьому зазначив, що 05.08.2005 року між ним та ВАТ КБ «Надра»було укладено кредитний договір №13/2005/0399Фка відповідно до умов п.п.1.1, 1.3 та 1.4 якого бак надав позичальнику кредитні кошти в сумі 18217 /вісімнадцять тисяч двісті сімнадцять доларів США 00 центів/ на строк 60 місяців з процентною кредитною ставкою 11% річних. В забезпечення виконання боргових зобовязань за кредитним договором був укладений договір застави автотранспортного засобу. Однак вважає, що ОСОБА_3 не має право стягувати з нього заборгованість, оскільки останнім не надано ліцензії на право здійснення такої валютної операції як кредитування резидентів в іноземній валюті або здійснення інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України. В договорі існує ряд положень, які не відповідають чинному законодавству та погіршують його становище як споживача у порівнянні із законодавчо визначеними умовами. Тобто, банк взагалі не мав права надавати даний кредит відповідачу.

Позивач вважає, що відповідно до чинного законодавства надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливо при дотриманні субєктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, які видає ОСОБА_3 України.

Зазначає, що на момент укладення Кредитного договору курс долара США становив 4,85 грн., а у теперішній час 8,00 грн., що значно погіршили стан Позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановленого чинним законодавством України, тому вважає, що використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови, яка є несправедливою, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів, вимагати визнати в цілому кредитний договір недійсним.

Зазначає, що відповідно до пп. 6.2 п.6 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління ОСОБА_3 банку України 30.05.2007 року № 200, фізичні особи-резиденти (ким виступає позивач) можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках сплати мита, інших податків і зборів, митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Тобто, вважає, що сплата позивачем коштів в погашення кредиту саме в іноземній валюті (згідно п. 1.1.1 Кредитного договору), враховуючи норми Положення, затвердженого Постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004р. Про затвердження Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу дозволяється тільки при наявності індивідуальної ліцензії, якої не було отримано ані позивачем, ані відповідачем. Отже, вважає, що укладання спірного договору суперечить Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та іншим нормативним актам, тобто чинному законодавству України. З посиланням на ст. ст. 215, 227, 236, 548 ЦК України, просить визнати недійсним вказаний кредитний Договір, укладений між ним та відповідачем.

12.03.2012 року ПАТ КБ «Надра»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2А.(ухвала суду від 22.08.2012 року про заміну найменування з ОСОБА_4 на ОСОБА_2), який об»єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ВАТ «КБ «Надра»про визнання недійсним кредитного договору, в якому вказує, що 05 серпня 2005 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ «Надра»та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №13/2005/0399 Фка, відповідно до якого, банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 18217 доларів США на придбання автотранспортного засобу, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки з кінцевим терміном повернення кредиту до 04 червня 2010 року за умовами погашення заборгованості відповідно до даного кредитного договору.

В якості забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 передав банку в заставу автомобіль марки МАZDA ХЕDОS 9, модель 2001 року випуску, номер кузову JМZТА12L501401256, а також одночасно був укладений договір поруки між банком та відповідачкою ОСОБА_4, згідно з п.1.1 даного договору поруки, поручитель, зобовязалася перед банком безвідзивно та безспірно відповідати за належне виконання ОСОБА_1. кредитного договору.

Однак ОСОБА_1. зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 14.12.2011 року виникла загальна заборгованість в розмірі 18692 доларів США 46 центи, що еквівалентно 149350 грн. 85 коп., яка складається з: заборгованості по кредиту 6805 доларів США 86 центи, що еквівалентно 54378 грн. 14 коп., відсотків 1825 доларів США 79 центи, що еквівалентно 14587 грн. 88 коп., пені 9048 доларів США 64 центи, що еквівалентно 72297 грн. 71 коп., комісія 1012 доларів США 17 центів, що еквівалентно 8087 грн. 12 коп. Просить стягнути солідарно з ОСОБА_1л. та ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 18692 доларів США 46 центи, що еквівалентно 149350 грн. 85 коп. та судовий збір в сумі 1493 грн. 50 коп.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявився, від його представника ОСОБА_5 надійшла заява з проханням слухати справу в їх відсутність та надала письмові пояснення, в яких вважає, що банк пропустив строк позовної давності щодо стягнення пені в сумі 72297 грн. 71 коп. за період з 21.02.2009 року по 01.02.2010 рік, оскільки згідно зі ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення пені. Крім того, в матеріалах справи відсутня заява з штампом банку, яке є підтвердженням факту та суми кредитування. Позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра»підтримує в повному обсязі, а вимоги, заявлені ПАТ КБ «Надра»до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення суми кредиту визнають частково, а саме: основну суму боргу в розмірі 54378 грн. 14 коп. та відсотки по кредиту в сумі 14587 грн. 88 коп.

В судове засідання представник відповідача ПАТ КБ «Надра»не з'явився, надіслав заперечення проти позову ОСОБА_1Л.(а.с. 13-31 Т.2) та клопотання про розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Позов ОСОБА_1 не визнають, оскільки відповідно до ст.47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" 23.08.2002 року НБУ видано ПАТ КБ «Надра» банківську ліцензію №21 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власний умовах та на власний ризик, та письмовий дозвіл №21-1 від 23.08.2002 року, додаток до цього дозволу та отриманим 28.03.2006 року письмовим Дозволом №24/2-1-2002 на право здійснювати операції з валютними цінностями. Тому вважає, що банки як фінансові установи мають право укладати кредитні договори про надання фізичній особі кредиту в іноземній валюті при наявності виданих ОСОБА_3 банком банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Що стосується порушення принципу справедливості, на яке йде посилання позивача ОСОБА_1 при укладанні кредитного договору в іноземній валюті, то вважає що ОСОБА_1 було відомо, що курс гривні до іноземної валюти не є незмінним і встановлюється НБУ щоденно, тому ризик значного коливання цього курсу брали на себе обидві сторони за договором.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, про день, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином згідно абз. 5 ч. 5 ст. 74 ЦПК України.

У звязку з неявкою сторін у судове засідання, згідно ч.2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши і дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає, а позов ПАТ «Комерційний банк «Надра», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №13/2005/0399Фка від 05.08.2005р. підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

Так статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязаний надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, згідно зі ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та п. 2.3 "Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу ОСОБА_3 банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Отже, з аналізу діючого законодавства з питань регулювання валютних відносин в Україні слідує, що Банки як фінансові установи мають право укладати кредитні договори про надання фізичній особі кредиту в іноземній валюті при наявності виданих ОСОБА_3 банком банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Судом встановлено, що на час видачі кредиту позивачу відповідач діяв на підставі Банківської ліцензії від 23.08.2002 року № 21 та Дозволу на здійснення банківських операцій від 23.08.2002 р. № 21-1, виданих ОСОБА_3 банком України ПАТ «КБ «Надра»(а.с.17-26 Т.2).

Щодо твердження Позивача про порушення вимог ст. 524 ЦК України при укладенні Кредитного договору, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Так ч. 1 ст. 524 ЦК України передбачає, що зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Проте, по-перше, частина 2 вказаної статті передбачає право сторін зобовязання визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. По-друге, ч. 1 ст. 524 ЦК України є загальною нормою, щодо зобовязання, яка визначає загальні положення про зобовязання. Спеціальними нормами, які регулюють зобовязальні відносини Позивача та Відповідача є ст. 1054 ЦК України, якою за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (з цього слідує, що предметом кредиту є грошові кошти) та норми Закону України Про банки і банківську діяльність, яким регулюються правові засади діяльності Відповідача, у тому числі засади проведення кредитних операцій (ст. 47). В силу ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність під коштами розуміється гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Отже, нормами спеціального законодавства, що регулюють кредитні відносини Позивача та Відповідача передбачена можливість здійснення кредитування у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Окрім цього, підтвердженням правомірності здійснення кредитних операцій у іноземній валюті є п. 10.1 ст. 10 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб, яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. З цієї норми чітко слідує, що законодавець ніяким чином не визначає кредит у іноземній валюті незаконним, таким що суперечить вимогам інших актів законодавства у тому числі ч. 1 ст. 524 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику. У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Отже, з цього слідує, що обовязок позичальника у даному випадку не є платежем позикодавцю за виконану роботу, надану послугу чи інше, а лише обовязок повернути те, що позичальник отримав від позикодавця (повернути таку ж кількість грошей або речей, визначених родовими ознаками, такої ж якості, такого ж роду). Таким чином, при поверненні позичальником позикодавцеві предмету боргу (грошей чи інших речей , визначених родовими ознаками) повернуті грошові кошти не виступають, як засіб платежу, а є лише поверненням того, що було отримано. З цього слідує, що отримані Позивачем в кредит кошти в іноземній валюті та їх повернення Позивачем Відповідачу ніяким чином не є засобом платежу (Позивач повертає таку ж суму, такої ж іноземної валюти, що отримав). Отже, в кредитному договорі іноземна валюта виступає як предмет договору, а не як засіб платежу в розрахунках між резидентами (що не заборонено чинним законодавством).

Окрім цього, як зазначалось, одним із спеціальних нормативно правових актів, що регулюють відносини між Позивачем та Відповідачем є Закон України Про банки і банківську діяльність у відповідності до якого передбачена можливість здійснення кредитування у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Також слід зазначити, що у відповідності до прикінцевих положень даного нормативно-правового акту, а саме п. 2 до приведення законодавства у відповідність з цим законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Вказане свідчить про пріоритет дії норм Закону України Про банки і банківську діяльність над іншими нормативно-правовими актами (інструкціями, постановами тощо), що вкотре свідчить про правомірність здійснення операцій кредитування у іноземній валюті.

Щодо доводів про незаконність використання іноземної валюти як засобу платежу, хоча вони й не стосуються спірних правовідносин, між тим «Правила використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджені Постановою ОСОБА_3 банку України від 30.05.2007 року, на які посилається представник позивача, не містять і заборони використання готівкової іноземної валюти фізичними особами-резидентами на території України, а лише встановлюють коло випадків, коли фізичні особи-резиденти мають безумовне право її використання без конвертації, а право фізичних осіб-резидентів на купівлю-продаж іноземної валюти врегульоване ст. 6 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, кредитний договір не суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 ЦК України .

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що у звязку з коливанням курсу долару США на міжбанківських торгах в бік зростання офіційного курсу встановленого НБУ вказана зміна обставин покладає надмірне обтяження на позичальника по відношенню до виконання ним своїх договірних зобовязань і у звязку з чим він несе додаткові витрати, через що отримана ним користь стає мінімальною.

Відповідно до ст. ст. 1054,1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають одинаково обов'язковими для виконання сторонами.

З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, підписавши кредитний договір встановили факт досягнення згоди між собою, щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Доводи позивача, що зміна курсу валют є істотною зміною обставин, не відповідають вимогам чинного законодавства.

При укладанні кредитного договору позивач не був обмежений у можливості отримати кредит як в іноземній, так і в національній валютах. Валюту кредитування у вигляді долара США позивач обрав на власний розсуд .

Посилання позивача на відсутність вибору щодо отримання кредитних коштів за даним договором не заслуговують на увагу, оскільки умови отримання даного кредиту сторони встановили у момент підписання зазначеного кредитного договору.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України „ Про ОСОБА_3 України офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_3 Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю,встановлюються ОСОБА_3 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління ОСОБА_3 Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобовязання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (стаття 625 ЦК України ).

Отже, позивач зобовязаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Крім того, відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На момент укладення кредитного договору сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо валюти кредиту; волевиявлення сторін на укладення оспорюваного кредитного договору було вільним.

Отже, в даному випадку укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а отже й не може бути підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону або договору, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Судом встановлено, що 05 серпня 2005 року між ВАТ«КБ «Надра», найменування якого змінилося на ПАТ«КБ«Надра» та ОСОБА_1, був укладений кредитний договір №13/2005/0399 Фка, відповідно до якого, позивач надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 18217 доларів США на придбання автотранспортного засобу з кінцевим терміном повернення до 04.08.2010 року. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді на залишок заборгованості (а.с7-8 Т.1).

Відповідно до п.1.3.1 кредитного договору плата за користування кредитом розраховується банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 11% річних із розрахунку 360 днів у році. Також п.1.3.2 кредитного договору передбачено, що позивач за управління кредитом сплачує щомісячно протягом всього терміну користування кредитом кошти із розрахунку 0,18 % від суми кредиту, зазначеного у п.1.1 даного кредитного договору.

З позичкового рахунку відповідача №22034410006503 за його письмовою заявою від 05.08.2005 року, яка є в матеріалах справи /а.с 58 Т.2) було видано через касу банку готівку в сумі 18217 долларів США, що підтверджується копією заяви на видачу готівки та відміткою в заяві про одержану суму ОСОБА_1Л./а.с.59 Т.2)

Однак, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімального необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п.3.1.3 кредитного договору, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобовязань позичальника щодо повернення кредиту, сплаті всіх нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п.4.2.3 кредитного договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1% процент від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно п. 1.3.2. Договору, плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,18 % від суими кредиту.

Проте відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ч. 2 ст. 1050 , ч. 2 ст. 1054 ЦК України, відповідно до яких за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати кредит позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу.

Відповідач в порушення умов договору свої зобовязання за кредитним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 14.12.2011 року його заборгованість перед банком, виходячи із встановлених ст. 526 ЦК України загальних умов виконання зобов"язання і передбаченого ст. 629 ЦК України принципу обов"язковості договору, складається наступним чином із:

- заборгованості по кредиту 6805 доларів США 86 центів, що еквівалентно 54378 грн. 14 коп.,

- заборгованості по відсоткам 1825 доларів США 79 центів, що еквівалентно 14587 грн. 88 коп.,

- комісія 1012 доларів США 17 центів, що еквівалентно 8087 грн. 12 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості /а.с.5-6 Т.1/.

Що стосується стягнення з ОСОБА_1 суми пені, то суд виходить з наступного:

Відповідно до ст..258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала відносно з загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення пені, тому суд вважає, що, враховуючи кінцевий термін повернення кредиту до 04.08.2010 року, звернення банку до суду з вказаним позовом тільки 12.03.2012 року, банком пропущений строк права вимоги суми пені в розмірі 72297 грн. 71 коп. Банком не надано суду жодного доказу звернення до суду з вимогою про сплату суми пені в межах позовної давності.

Далі, в якості забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 передав банку в заставу автомобіль марки МАZDA ХЕDОS 9, модель 2001 року випуску, номер кузову JМZТА12L501401256, а також окремо був укладений договір поруки між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4, згідно з п.1.1, якого відповідач ОСОБА_4, зобовязалася перед банком безвідзивно та безспірно відповідати за належне виконання ОСОБА_1 кредитного договору (а.с.49 Т.1).

Згідно із ч.1 ст.553, ч.1 ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч.2, ст.555 цього Кодексу).

За положеннями ч.1, ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, а також після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Як встановлено договором поруки №13/2005/0399Фка від 05.08.2006 року, дія договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами цього договору.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Верховний Суд України при розгляді справи №6-78цс12, зробив правовий висновок, згідно з яким умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами договору поруки строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Банком не надано суду жодного доказу направлення/вручення вимоги поручителю- Ханахбєєвій І.А. про погашення боргу чи пред'явлення до неї позову протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (з 05.08.2010 року до 05.02.2011року) .

Вищевказане свідчить про те, що зобовязання ОСОБА_6 за договором поруки припинилися, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_6

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням зустрічного позову, судові витрати присуджуються пропорційно задоволеним вимогам та підлягають

Керуючись ст. 10, 11, 14, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 546, 553, 559, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра про визнання недійсним кредитного договору- залишити без задоволення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії СА 477261, виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 05 червня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», що знаходиться за адресою: 69035, м.Запоріжжя, вул.Сталеварів, 27 (р/р 29090800002013, МФО 313968, код ЄДРПОУ 26530617) заборгованість за кредитним договором №13/2005/0399Фка від 05 серпня 2005 року, яка складається з заборгованості по кредиту 6805 доларів США 86 центів, що еквівалентно 54378 грн. 14 коп., відсотків 1825 доларів США 79 центів, що еквівалентно 14587 грн. 88 коп., комісії 1012 доларів США 17 центів, що еквівалентно 8087 грн. 12 коп., а всього 77053 (сімдесят сім тисяч пятдесят три) гривні 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії СА 477261, виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 05 червня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», що знаходиться за адресою: 69035, м.Запоріжжя, вул.Сталеварів, 27 (р/р 29090800002013, МФО 313968, код ЄДРПОУ 26530617) судовий збір в сумі 770 /сімсот сімдесят/ гривень 53 копійки.

В решті позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Ковальова