Рішення № 27151455, 23.10.2012, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 106/7903/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 року

Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі:

головуючого судді Володарець Н.М.

при секретарі Рожковій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1999 року вона вимушена у судах усіх інстанцій України доводити свою невинність по необґрунтованій скарзі ОСОБА_3, інтереси якої у судах представляв за довіреністю ОСОБА_2 З самого початку судових процесів ОСОБА_2 поводив себе некоректно, припускався на її адресу образливих висловлювань, погроз, що стало причиною її звернень до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі та гідності. Проте ОСОБА_2 жодних належних висновків не робить та до цього часу продовжує наносити їй образи та приниження, як в усному, так і в письмовому виді, розповсюджуючи при цьому відносно неї у офіційних документах завідомо неправдиві відомості. Так, у своїй апеляційній скарзі від 16 січня 2004 року до Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_2 у графі додатки зазначив : «Копия жалобы с приложениями судимой за клевету и оскорбления ОСОБА_4»(цивільна справа №2-11/2004). У апеляційній скарзі від 4 листопада 2004 року в Апеляційний суд АР Крим ОСОБА_2 зазначає: «…как осужденным при моем непосредственном участии, за совершение мерзких преступлений: ОСОБА_4 клевета и оскорбление…»(цивільна справа №2-3223/2004). У своїх запереченнях від 13 грудня 2005 року на її позовну заяву ОСОБА_2 зазначає: «Возражение на очередное надуманное, не соответствующее требованиям закона исковое заявление осужденной в 2001 году за совершение мерзких пре ступлений клевету и оскорбления известной ОСОБА_4И.»(цивільна справа №2-5114/2005). Далі за текстом цих заперечень ОСОБА_2 повідомляє наступне: «ОСОБА_4 действительно приговором суда Евпатории от 26 апреля 2001 года (в первой инстанции судья Платонов М.А.) за совершение преступлений в отношении ОСОБА_5 клевета и оскорбление осуждена». Зазначені ОСОБА_2 факти не відповідають дійсності, оскільки відповідно до довідки від 18 серпня 2010 року за відомостями МВС України вона судимою не значиться. Крім зазначених вище фактів у ряді документів, направлених у адреси судів, ОСОБА_2 припускається образ у її адресу. У своїх запереченнях від 25 січня 2008 року до Євпаторійського суду ОСОБА_2 прямо наносить їй образи, називаючи її «мерзкой и оскорбительной, а так же психически нездоровым старческим лицом»(цивільна справа №2-5349/2008). Аналогічні висловлювання ним припускалися і у запереченнях від 23 листопада 2009 року на адресу Євпаторійського міського суду (цивільна справа №2-4943/2009) та в апеляційній скарзі від 29 квітня 2009 року до апеляційного суду АР Крим (цивільна справа №2-339/2009). Припущені ОСОБА_2 недостовірні та образливі висловлювання на її адресу у письмовому виді, вона розцінює як приниження її честі та гідності. Більш того, зазначені вище документи, надходячи до судів через канцелярію, становилися обєктом їх читання співробітниками судів, у яких складувалася про неї негативна думка, яка впливає на її репутацію та завдає їх глибокі моральні страждання. В результаті цього вона вимушена переживати почуття сорому і ганьби, що стало причиною нервового стресу та депресії. Зазначені обставини вносять дискомфорт у її особисте життя до цього часу. Вона постійно перебуває у нервовій напрузі, що негативно позначається на її душевний стан та негативно впливає на її взаємовідносини з близькими, родичами та друзями. У звязку з грубим порушенням її законних прав, вважає, що відповідач ОСОБА_2 повинен відшкодувати їй моральну шкоду, яку оцінює у 10000 грн. Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 завдану їй моральну шкоду в сумі 10000 грн.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримала, надала суду пояснення, аналогічно викладеному у позовній заяві, просила суд вимоги задовольнити та стягнути відповідача ОСОБА_2 на її користь у відшкодування завданої їй моральної шкоди 10000 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до положень ст. ст. 74,76 ЦПК України. Причини неявки суду не повідомив, з заявами та клопотаннями до суду не звертався. При таких обставинах, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши доводи позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існують неприязнені стосунки, вони неодноразово зверталися з відповідними позовами до суду та були сторонами у справах.

Так по цивільній справі №2-11/2004 у апеляційній скарзі від 16 січня 2004 року до Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_2 у графі додатки зазначив : «Копия жалобы с приложениями судимой за клевету и оскорбления ОСОБА_4». У апеляційній скарзі від 4 листопада 2004 року в Апеляційний суд АР Крим по цивільній справі №2-3223/2004 ОСОБА_2 зазначає: «…как осужденным при моем непосредственном участии, за совершение мерзких преступлений: ОСОБА_4 клевета и оскорбление. У своїх запереченнях від 13 грудня 2005 року на позовну заяву ОСОБА_1 по цивільній справі №2-5114/2005 ОСОБА_2 зазначає: «Возражение на очередное надуманное, не соответствующее требованиям закона исковое заявление осужденной в 2001 году за совершение мерзких преступлений клевету и оскорбления известной ОСОБА_4И.». Далі за текстом цих заперечень ОСОБА_2 повідомляє наступне: «ОСОБА_4 действительно приговором суда Евпатории от 26 апреля 2001 года (в первой инстанции судья Платонов М.А.) за совершение преступлений в отношении ОСОБА_5 клевета и оскорбление осуждена».

Крім того у своїх запереченнях від 25 січня 2008 року по цивільній справі №2-5349/2008, направлених до Євпаторійського міського суду, ОСОБА_2 зазначає: «Что касается приведенной истицей цитаты из моего заявления в суд Евпатории от 25.08.2007 г., в котором я указал, что нахожу ОСОБА_4 «отвратительной», то хочу добавить, что нахожу последнюю еще и весьма мерзкой». Далі по тексту заперечень він зазначає: «Что касается иных исковых тренований клеветницы, то и они также надуманны, поскольку фамилия ОСОБА_4, в данном случае, не фигурирует, и если последняя сама по своему желанию оценила себя как «психически нездоровое старческое лицо», то я не намере ее в этом разубеждать. ОСОБА_4 лучше знает свое психическое состояние». Аналогічні висловлювання ним припускалися і у запереченнях від 23 листопада 2009 року на адресу Євпаторійського міського суду по цивільній справі №2-4943/2009 та в апеляційній скарзі від 29 квітня 2009 року до апеляційного суду АР Крим по цивільній справі №2-339/2009.

Стаття 32 Конституції України, гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї. Згідно ст. 34 Конституції України кожному гарантується також і право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частиною 3 ст. 277 ЦК України встановлено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації (п.15 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_6 України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у документах, направлених до судів, зокрема у запереченнях на позов та апеляційних скаргах зазначав про те, що позивач ОСОБА_1 є засудженою, мотивуючи це тим, що відносно неї 26 квітня 2001 року Євпаторійським міським судом було постановлено вирок, за яким ОСОБА_1 була визнана у скоєнні злочину наклеп і образа ОСОБА_3 та за ухвалою колегії суддів судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду АР Крим під головуванням судді Катарова П.Г. зазначений вирок набрав законної чинності.

Таким чином, судом встановлений факт розповсюдження відповідачем ОСОБА_2 відносно позивача ОСОБА_1 вище зазначеної інформації.

Проте в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечувала факт того, що дійсно за вироком Євпаторійського міського суду від 26 квітня 2001 року вона була визнана у скоєні злочину наклеп та образа, та за ухвалою Апеляційного суду АР Крим зазначений вирок набрав чинності, проте зазначає, що до неї була застосована амністія, а отже вона не є судимою та засудженою. Тим більше, відповідно до довідки від 18 серпня 2010 року за відомостями МВС України вона судимою не значиться. Отже, в судовому засіданні достовірно встановлено, що розповсюджена відповідачем ОСОБА_2 інформація про те, що ОСОБА_1 в 2001 році була засуджена та відносно неї 26 квітня 2001 року було винесено обвинувачений вирок, не може є недостовірною.

Крім статті 32 Конституції України, яка гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї, згідно статті 34 Конституції України кожному гарантується також і право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист честі, гідності та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд повинен визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також в ст.10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства України.

З огляду на зміст висловлювань, спосіб їх викладення, відсутність викладених фактичних даних з зазначенням місця, часу, точних обставин скоєння злочину, правової кваліфікації складу злочину, переконує суд в тому, що поширена відносно ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 інформація, зокрема висловлювання у адресу ОСОБА_1 - «отвратительная»та «мерзкая», є оціночним судженням без наявності в неї образи та наклепу. Поширена інформація не може бути віднесена до негативної інформації з точки зору форми викладення оціночних суджень.

Наведені висловлювання є оціночними судженнями відповідача, про що він сам і зазначає у документах, надісланих на адреси судів, посилаючись на те, що саме така його думка відносно ОСОБА_1

Як вбачається зі змісту зазначених вище фраз, висловлене є критичною оцінкою поведінки позивача, що, на думку відповідача, мала місце в його житті.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ОСОБА_6 як джерело права.

У справі «Джерусалем проти Австрії» (рішення від 27 лютого 2001 року), Європейський суд вказав, що «даже в случае, когда суждение сводится к субъективной оценке, пропорциональность вмешательства может зависеть от того, существует ли достаточное фактическое основание для опровергаемого утверждения, поскольку даже субъективная оценка, не имеющая под собой никакой фактической основы, может быть чрезмерной» (п. 43 рішення). У пункті 45 того ж рішення Суд зазначив «Остается вопрос о наличии достаточного фактического основания для подобной субъективной оценки. В этом отношении Суд обращает внимание на то, что заявительница предоставила документальные свидетельства, в частности, статьи из газет и журналов о внутренней структуре и характере деятельности истцов, а также решение ОСОБА_6 по данному вопросу. По мнению Суда, этот материал мог бы продемонстрировать наличие серьезных оснований считать добросовестным комментарием субъективную оценку, высказанную заявительницей»

Як вбачається з заперечень на позов від 13 грудня 2008 року відповідач ОСОБА_2 свої висловлювання обґрунтовував посиланнями на обставини, які йому були відомі з офіційних документів, судових рішень, а саме, з вироку Євпаторійського міського суду від 26 квітня 2001 року та ухвали Апеляційного суду АР Крим у кримінальній справі відносно ОСОБА_1

У судовому засіданні встановлено, що між сторонами - позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 протягом тривалого часу склалися край негативні стосунки. Сторони постійно обвинувачують один одного у скоєнні злочинів, правопорушень, заявляють один до одного позови, з тексту яких виходить, що вони допускають різку критику та висловлювання, оцінку особистих рис один одного.

Наведені обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що для відповідача існувала достатня фактична підстава для висловлювань оскаржуваних позивачем ОСОБА_1 оціночних суджень. Субєктивна оцінка дій та особи ОСОБА_1, відповідачем була виражена на підставі фактичних підстав, відомих йому з різних джерел, у тому числі офіційних.

ОСОБА_6 встановлено, що при розповсюдженні спірної інформації, яка містить у собі оцінку дій позивача, вона відповідачем викладена у пристойній формі, у виразах, які прийнятті у спілкуванні людей.

Згідно частини 1 статті 11 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких підстав, коли позивач не надав суду жодних належних доказів про те, що поширена про нього інформація є відомостями, які містять фактичні дані та є неправдивою, суд приходить до висновку, що розповсюджена інформація не є такою, що порочить честь і гідність позивача.

Висловлювання, в яких визначено зазначене звернення, мають різкий характер, однак не можуть бути визнані такими, що порушують честь та гідність позивача, оскільки є особистою оцінкою відповідача, не мали наміру поширення неправдивих відомостей і метою цих висловлювань не було приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 Крім того, особиста оцінка будь-яких дій чи бездіяльності іншої особи не може розцінюватись, як приниження честі та гідності особи, якої вони стосуються. Докази, які підтверджують негативні наслідки зазначених висловлювань відповідача позивачем не надані.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 280 цього Кодексу передбачено право фізичної особи у разі порушення її особистого немайнового права на відшкодування моральної шкоди.

Доказів порушення честі та гідності ОСОБА_1 діями ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Оскільки, відповідно до абзацу 4 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_6 України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд також вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

Крім того, як вже зазначалося за змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенції), кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як убачається з позовної заяви предметом позову є захист честі, гідності та ділової репутації.

Крім того, в абз. 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_6 України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№ 1 від 27 лютого 2009 року позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Разом із тим, позивач ОСОБА_1 не просила спростувати поширену про неї, на її думку, недостовірну інформацію. У зв'язку із цим підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації не встановлено. З урахуванням викладеного, у задоволенні позову слід відмовити, оскільки порушене право позивача не може бути поновлено шляхом задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

Моральна шкода, яку просила відшкодувати позивач, пов'язана саме з вимогою про захист честі, гідності та ділової репутації, а тому до задоволенню не підлягає.

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

На підставі ст. ст. 3, 11, 16, 23, 269 271, 275, 277, 280, 1167 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 61, 88, 209, 212, 214 215, 224 - 226 Цивільного процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

СуддяН.М. Володарець