Постанова № 27133193, 30.10.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р.Справа № 14/193-ПД-10Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А. ,

Суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарях судового засідання - Головань О.М.

за участю представників:

ФОП ОСОБА_1 -ОСОБА_2 (за дорученням),

ПАТ "Херсонський завод карданних валів" -не з'явився,

Херсонської товарної біржи "Альтер-Его" -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 19.09.2012 р. по справі № 14/193-ПД-10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Херсон

до Відкритого акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" м. Херсон

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Херсонська товарна біржа "Альтер-Его" м. Херсон

про визнання недійсним угоди про розірвання договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна.

ВСТАНОВИЛА:

15.10.2010 р. Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" м. Херсон (далі відповідач) про :

- визнання недійсним угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002 р. № 4610 ;

- визнання за позивачем право власності на водну станцію літ. „а", яка розташована у затоні НОМЕР_2 р. Дніпро;

- витребування у відповідача водної станції літ. „а", яка розташована у затоні НОМЕР_2 р. Дніпро.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач послався на те, що він не укладав і не підписував договір №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002 року і не повертав майно відповідачу, а акт приймання-передачі від 02.04.2002 року укладено на виконання договору купівлі-продажу від 04.03.2002 року.

В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача позивач зазначив Херсонську товарну біржі "Альтер-Его" (далі третя особа або Біржа)

18.10.2010 року ухвалою господарського суду Херсонської області зазначену позовну заяву прийнято до провадження.

29.10.2010 року позивачем надано до суду уточнена позовна заява про визнання недійсним угоди, визнання права власності на майно і витребування його з чужого незаконного володіння.

29.10.2010 року винесено ухвалу господарського суду про призначення комплексної судової експертизи та зупинено провадження у справі.

15.03.2011 року постановою Одеського апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду від 29.10.2010 року залишено без змін.

По справі було проведено судові експертизи та їх висновки залучені до справи.

20.06.2011 року рішенням господарського суду Херсонської області в задоволенні позовних вимог відмовлено.

09.02.2012 р. постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено.

11.07.2012 р. постановою Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Херсонської області від 20.06.2011 року і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 року, справу передано на новий розгляд до господарського суду Херсонської області для вирішення по суті.

При повторному перегляді справи у господарському суді Херсонської області позивачем було надано додаткові пояснення по суті позовних вимог.

Крім того при повторному розгляді справи місцевим господарським судом представником відповідача було надано вдруге клопотання про призначення судово-технічної та судово-почеркознавчої експертизи.

Місцевим судом клопотання відповідача про призначення повторної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, відхилено.

Рішенням господарського суду від 19.09.2012 року позов задоволено у повному обсязі, яким визнано недійсним договір № 1 без дати про розірвання договору купівлі продажу від 04.03.2002року № 4610 об'єкту нерухомості-водної станції літ. "А", укладений між ВАТ "Херсонський завод карданних валів" та ФОП ОСОБА_1, визнано за ФОП ОСОБА_1, право власності на об'єкт нерухомості-водну станцію літ. "А" розташовану за адресою АДРЕСА_1, зобов'язано ВАТ "Херсонський завод карданних валів" повернути ФОП ОСОБА_1, об'єкт нерухомості-водну станцію літ. "А" розташовану за адресою АДРЕСА_1, стягнуто з ВАТ „Херсонський завод карданних валів" на користь ФОП ОСОБА_1 85 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн.00 коп. за ІТЗ судового процесу. Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що матеріалами справи доведено, що позивач не виявляв волевиявлення на укладання спірної угоди не укладав її і не підписував її, а тому вона є недійсною.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач назву якого змінено на Публічне акціонерне товариства "Херсонський завод карданних валів" звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове яким в позові відмовити. Обґрунтовуючи вимоги скарги скаржник зазначив, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того скаржник зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що права власності за ВАТ "Херсонський завод карданних валів" було скасовано в БТІ, відсутній витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в матеріалах справи відсутній документ, що містить інформацію про видачу витягу, відмітки в реєстрі прав та скасування попереднього запиту, також позивач не отримав свідоцтво про право власності, право власності на водну станцію за відповідачем та позивачем зроблено за одним і тим же запитом в ХДБТІ в різні дати, також відсутній оригінал договору купівлі-продажу з витягом про реєстрацію права власності на водну станцію. Крім того скаржник зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, а також що місцевий суд необґрунтовано відхилив клопотання про проведення повторної експертизи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.10.2012 року о 11:30 год., про що усі учасники згідно приписів ст. 98 ГПК України були своєчасно та належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Оскільки представник позивача не заявив клопотання про фіксацію судового засідання за допомогою технічних засобів, така фіксація не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання .

Скаржник (відповідач) та третя особа в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про причини свого нез'явлення суд не повідомили.

Враховуючи вказані обставини, а також думку представника позивача, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану, а рішення місцевого суду -без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 02.10.2012р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2002 року між позивачем та відповідачем було укладено на Херсонській товарній біржі "Альтер- Его" договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі договір) - водної станції літ. "А", яка розташована в АДРЕСА_1 (далі об'єкт). Зазначений об'єкт продано позивачу за 12 000 грн. 00 коп. (пункт 1.5 договору).

Пунктом 1.3 договору від 04.03.2002 року сторони узгодили, що право власності на нерухоме майно переходить до позивача з моменту підписання договору, повної оплати вартості об'єкту та підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що позивач повинен сплатити вартість об'єкта шляхом перерахування відповідачу грошових коштів на протязі 30 банківських днів після підписання договору.

З наявного у справі акту приймання -передачі від 04.03.2002р.( т.1, а.с. 8 зворотна сторона) вбачається, що відповідач на виконання умов договору передав позивачу зазначене в ньому майно.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, право власності за договором зареєстроване за позивачем в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації (далі ХДБТІ) 20.03.2002 року в реєстровій книзі № 4 за реєстраційним № 1518, що підтверджується відповідним штемпелем БТІ з зазначенням реєстрації на звороті 3 аркушу договору. Запис засвідчено підписом начальника БТІ, який засвідчено печаткою БТІ.

Місцевим с судом також встановлено , що оригінал договору з вищезазначеним записом знаходиться в інвентарній справі БТІ (аркуші інвентарної справи 68-69), яка була витребувана та оглянута місцевим судом .

З вищевикладеного вбачається, що право власності на нерухомий об'єкт водної станції літ. "А" на підставі договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002 року перейшло до позивача.

Наявний у матеріалах справи лист-відповідь ХДБТІ від 14.06.2010 р. № 958 на запит позивача про надання витягу з реєстру прав власності на об'єкт свідчить про те, що договір, на підставі якого він був зареєстрований, як власник цього майна, розірвано і власником є відповідач.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі стосовно відсутності скасування в БТІ права власності за останнім на підставі свідоцтва про право власності, стосовно відсутності у позивача витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та стосовно того, що відсутній документ, який містить інформацію про видачу витягу, відмітки в реєстрі прав та скасування попереднього запиту, також позивач не отримав свідоцтво про право власності не спростовують докази наявні у матеріалах справи, які підтверджують перехід права власності до позивача, а тому не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи оригінал та копію договору №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002 року № 4610 без дати, а також надані відповідачем та третьою особою докази на підтвердження розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002 року № 4610 колегія суддів встановила наступне.

Так відповідачем та третьою особою в обґрунтування своєї позиції надано місцевому суду копію листа відповідача на адресу Херсонської товарної біржі датований 23.04.2002 року, а також копію листа позивача (без дати) на адресу цієї біржі за змістом яких вони просять анулювати договір - купівлі-продажу № 4610.

Проте, оригінал вищезазначеного листа позивача суду не було надано, а відтак не можливо встановили чи дійсно позивач підписував та направляв до третьої особи цей лист.

Посилання відповідача на те, що цей лист існував однак був втрачений правоохоронними органами не приймається до уваги з огляду на таке.

Дійсно з матеріалів справи вбачається, що оригінал вказаного листа було втрачено правоохоронними органами. Однак цей факт не підтверджує що цей лист було підписано саме позивачем, а він не визнає цього факту.

За таких обставин, наявна у справі копія цього листа не може бути належним та допустимим доказом виявлення позивачем волевиявлення на розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002 року № 46101, а тому обґрунтовано не прийнята місцевим судом до уваги.

Колегія суддів також вважає, що місцевий суд вмотивовано не прийняв до уваги, як належний доказ укладення та підписання позивачем спірного договору №1 і посилання відповідача та третьої особи на те, що договір №1 про розірвання договору зареєстровано на Херсонській товарній біржі "Альтер-Его", оскільки при дослідженні наданого третьою особою витягу із журналу реєстрації біржових угод з нерухомістю встановлено, що за № 4610 04.03.2002 року в журналі зареєстровано договір купівлі-продажу водної станції АДРЕСА_1, однак доказів того, що договір № 1 про розірвання договору № 4610 зареєстровано в цій книзі 24.03.200 2 року суду не надано, а запис поряд з № 4610 (праворуч) "расторгнут" не є фактом реєстрації на біржі зазначеного спірного договору №1. Не зазначено і в самому тексті спірного договору №1 про його реєстрацію на біржі, в той час як в пункті 9.2 договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002р. сторони зазначили, що договір зареєстровано в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстраційним №4610 04.03.2002р.

Слід також зазначити, що згідно статті 1 Закону України „Про товарну біржу" (в редакції що діяла на момент укладання спірної угоди) - товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій, а згідно стаття 15 цього закону біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Аналіз вказаних норм права надає можливість зробити наступні висновки.

По-перше, товарні біржі уповноважені надавати послуги по укладанню договорів купівлі-продажу та поставки товарів та здійснювати їх реєстрацію, а відтак угоди про розірвання договорів купівлі-продажу товарів не можуть здійснюватись на біржах, оскільки це суперечить меті та цілям цих бірж визначних вказаним законом.

По-друге, будь-яка угода здійснена на товарній біржі повинна бути зареєстрована на цій біржі, однак, як зазначалось вище, угода про розірвання договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002 р. не зареєстрована на біржі, а запис поряд з № 4610 (праворуч) "расторгнут" не є фактом реєстрації на біржі зазначеного спірного договору.

За таких обставин докази надані третьою особою, що укладання позивачем та відповідачем спірної угоди не можна вважати належними та допустимими доказами, а відтак вони не можуть підтверджувати укладання спірної угоди та факт виявлення позивачем волевиявлення на її укладання.

Водночас з наявного у матеріалах справи висновку судово-почеркознавчої експертизи №13588/02 від 08.12.2011 року вбачається, що підпис від імені позивача, розміщений в договорі №1 про розірвання договору виконаний не ним, а іншою особою, тобто цей належний та допустимий доказ безумовно свідчать, що позивач зазначену угоду №1 не підписував, тобто не мав намірів на розірвання договору.

Колегія суддів також вважає, що місцевий суд обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної експертизи, оскільки підстави для її призначення передбачені чинним законодавством відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції, також дослідила акт приймання-передачі від 02.04.2002 року (а.с.24,т.1), на який відповідач посилається, як на факт повернення йому майна водної станції, та вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що за змістом зазначений акт складено сторонами не як наслідок угоди №1 про розірвання договору та повернення позивачем, як власником, майна водної станції відповідачу, оскільки в цьому акті чітко зазначено, що його складено відповідно до договору купівлі продажу від 04.03.2002 року за № 4610.

Слід також зазначити, що вказаний акт датовано 02.04.2002 року, тобто він укладався до 23.04.2002 року коли нібито укладалась спірна угода №1 про розірвання договору купівлі-продажу, а тому не може свідчити про передачу майна у власність відповідача саме на підставі договору №1 про розірвання договору, оскільки станом на 02.04.2002 року та після цієї дати ПП ОСОБА_1 продовжував сплачувати, а відповідач приймав платежі саме на підставі договору, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів № 128 від 02.04.2002 року, № 132 від 03.04.2002 року та свідчить про те, що визнавався та схвалювався сторонами після 02.04.2002 року.

З пояснень позивача, які згідно ст.32 ГПК України є доказами, вбачається, що вказаний акт було укладено на виконання домовленості сторін, що майно придбане позивачем декотрий час буде знаходитись у відповідача і факт цієї домовленості не спростовано відповідачем.

З викладеного вбачається, що цей акт не може бути доказом укладання сторонами спірної угоди.

Факт перерахування відповідачем коштів в сумі 12000 грн.00 коп. також не свідчить що вони отримані позивачем на підставі спірного договору №1, оскільки в платіжних дорученнях №688 на суму 6000 грн. 00 коп. та №690 на суму 6000 грн. 00 коп. від 24.04.2002 року не зазначено, що ці кошти перераховуються у зв'язку з укладенням спірного договору №1 та розірванням договору.

Місцевий суд розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним договору №1 про розірвання договору на переконання колегії суддів вмотивовано зазначив що відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, яка була чинною станом на 2002 рік, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону, а тому не породжує тих правових наслідків, яких бажала сторона при її укладені. Відповідно до зазначеної норми закону недійсними визнаються усі угоди, які не відповідають вимогам закону і в яких порушено хоча б одну із умов дійсності угод, а саме: правомірності, дієздатності учасників угоди, наявності вільного волевиявлення, дотримання форми угоди.

Приймаючи до уваги що позивач не виявляв волевиявлення на укладання спірної угоди і відповідно на розірвання договору купівлі продажу від 04.03.2002 року за № 4610, місцевий суд підставно задовольнив його вимогу про визнання цієї угоди недійсною.

Колегія суддів також звертає увагу на зміст спірного договору та зазначає наступне.

По-перше, на відміну від договору купівлі продажу № 4610 від 04.03.2002р спірний договір, як зазначалось вище, не був зареєстрований на товарній біржі і в тексті договору немає посилання на таку реєстрацію.

По-друге, у спірному договорі не зазначена дата його укладання, тобто конкретна дата його укладання в самому договорі не визначена.

По-третє, зазначена у спірному договорі підстава розірвання договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002р. не зрозуміла за своєю суттю.

Так у спірному договорі зазначено, що договір купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002р. розривається у зв'язку з недомовленістю двох сторін.

Проте згідно ст. 153 ЦК УРСР (яка була чинною на час укладання договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002р та нібито укладання спірної угоди ) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Факт домовленості сторін підтверджується самим змістом договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002р. підписаного обома сторонами і в якому визначені всі істотні, притаманні цьому виду договорів, умови та самим фактом виконання сторонами цих умов, а відтак зазначена у спірному договорі підстава для розірвання договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002р. не відповідає, як правовим поняттям так і здоровому глузду.

Ці обставини в сукупності з іншими зазначеними вище доказами, в т.ч. висновком судово-почеркознавчої експертизи, надає можливість колегії суддів зробити висновок, що спірний договір дійсно не підписувався позивачем, у нього не було волевиявлення на його укладання, тобто цей договір, враховуючи приписи вищезазначених норм права, є недійсним.

Посилання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності також обґрунтовано не прийнято до уваги з огляду на таке.

Статтею 71 ЦК України яка діяла у 2002 році встановлювався загальний трирічний строк позовної давності для захисту порушених прав, а згідно ст. 76 цього кодексу початок перебігу позовної давності починався від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

У прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України встановлено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Матеріали справи свідчать та цей факт встановлено господарським судом, що укладення спірного договору № 1 позивачу стало відомо 14.06.2010 року із листа ХДБТІ № 958, яким йому відмовлено в наданні витягу з реєстру прав власності на об'єкт водної станції літ. "А" та повідомлено про розірвання договору.

З позовом позивач звернувся до суду 15.10.2010 року, тобто в межах строку визначеного ст. 257 ЦК України.

За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку що позивачем не пропущено строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Слід зазначити, що скаржник не спростував висновків суду і не довів належними доказами, що позивачу стало відомо про укладання спірної угоди раніше вищезазначеної дати, тобто не довів пропуск позивачем строку позовної давності .

Переглядаючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог позивача про визнання за останнім права власності на нерухомий об'єкт водної станції, розташований в АДРЕСА_1, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд правильно керувався ст. 321 ЦК України, якою передбачено, що непорушність права власності, яка полягає в його недоторканності, а водночас і недоторканності самого майна власника. Всі особи мають утриматися від безпідставного заволодіння майном власника.

Статтею 392 ЦК України надано право власнику на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

На підставі вищенаведених норм права колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом правильно прийнято рішення щодо визнання за позивачем права власності на вказаний об'єкт нерухомості , оскільки позивач на підставі договору набув право власності на цей об'єкт, а відповідач не визнає його право власності.

Крім того на переконання колегії суддів місцевим судом правомірно прийнято рішення стосовно задоволення позовних вимог позивача про витребування у відповідача вказаного об'єкту, оскільки відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним, так як перебування майна в чужому незаконному володінні обмежує право власника на володіння, користування та розпорядження цим майном.

Водночас колегія суддів не погоджується з формулюванням місцевим судом у резолютивній частині рішення редакції цієї позовної вимоги позивача.

Так позивач у позовній заяві та у заяві про уточнення позову просив суд витребувати спірне майно у відповідача. Місцевий суд задовольняючи цю вимогу вказавши в мотивувальній частині рішення саме про витребування майна водночас сформулював її в резолютивній частині свого рішення інакше ніж зазначив позивач, а саме вказав: „Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Херсонський завод карданних валів" повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 об'єкт нерухомості - водної станції літ. „А", яка розташована у АДРЕСА_1".

Хоча таке формулювання місцевого суду цієї вимоги на переконання колегії суддів є фактично тотожне формулюванню вимоги в редакції позивача і приводить до бажаного позивачем результату , тобто до повернення майна з незаконного володіння , колегія суддів вважає, за необхідне змінити рішення місцевого суду в цієї частині зазначивши в ньому редакцію позивача.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для задоволення його скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України,

колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1).Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" -залишити без задоволення.

2) Пункт четвертий резолютивної рішення господарського суду Херсонської області від 19.09.2012 р. по справі № 14/193-ПД-10 змінити , виклавши його в наступній редакції;

„4. Витребувати у Відкритого акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" (Публічного акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" (м. Херсон, вул. Червонопрапорна ,26, ідентифікаційний код 05743013) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) об'єкт нерухомості-водну станцію літ. „А", яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

В решті частині рішення господарського суду Херсонської області від 19.09.2012 р. по справі № 14/193-ПД-10 залишити без змін.

3). Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати накази з урахуванням резолютивної частини цієї постанови.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31.10.2012 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В. М.

Шевченко В. В.