Рішення № 271318, 16.11.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

РІШЕННЯ

Іменем України

16.11.2006

Справа №2-17/82.1-2006

За позовом Українського ДП поштового зв'язку “Укрпошта” в особі Ялтинського Центру поштового зв’язку № 3 Кримської дирекції (вул. Леніна 1, м. Ялта)

До відповідача ПП “Вітьба” (вул. Маратовська 29/14, м. Ялта)

3-ті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1. Комунальне підприємство “Ялтажилексплуатація” (вул. Дзержинського 4, м. Ялта)

2. Фонд комунального майна Ялтинської міської Ради (пл. Радянська 1, м. Ялта)

про розірвання договору, звільнення приміщень та стягнення 36 767 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Полозков О.В., ю/к, дов. № 27 – 005 від 04.01.2006 року

Від відповідача - Тімашкова Г.А., керівник, паспорт АО 352172 від 08.11.2003 року., Лазарев С.О., представник, дов, б/н від 23.02.2003 року

3-ті особи - 1. не з’явився 2. не з’явився

Сутність спору: Позивач звернувся з позовом, згідно з яким просить розірвати договір б/н “Про монтажно-демонтажні роботи, косметичний ремонт не житлових приміщень по вул. Гоголя 24 в м. Ялта; зобов’язати відповідача звільнити приміщення по вул. Гоголя 24 м. Ялта; стягнути з відповідача 36767 грн., у зв’язку з тим, що згідно договору від 18.09.2002 року позивач виконав монтажно-демонтажні роботи на суму 24 986 грн. Відповідач своїх обов’язків не виконав - не провів ремонт приміщень. Відповідач без його згоди демонтував попередні та встановив нові перегородки, які перешкоджають позивачу здійснювати свої функції, блокований центральний вхід та другий запасний вихід, пошкоджений телефонний та телеграфний зв’язок, у зв’язку з чим заподіяні збитки на суму 11781 грн. Також проведений демонтаж електрообладнання та неправомірно проводяться будівельні роботи. Відповідачем споживається електроенергія, вода, використовується каналізація, які сплачуються позивачем, збитки не сплачуються. Очевидний факт невиконання договірних зобов’язань.

Відповідач у відзиві позов не визнав, і указав, що він орендує приміщення площею 80кв. м по вул. Гоголя 24 в м. Ялта згідно договору оренди № 71 від 07.04.2003 року з КП “Ялтажилексплуатація”. На виконання договору з позивачем був проведений косметичний ремонт його приміщень. Узгодження ремонтних робіт підтверджено листами позивача та КП “Ялтажилексплуатація”, а також рішенням Господарського суду АР Крим по справі № 2-11/3456, вартість робіт складає 25531,2 грн.

Відповідач також указує, що антисанітарний стан приміщень допущений за виною позивача, який знаходився в приміщеннях раніше відповідача, і повинен був проводити поточний ремонт приміщень. Демонтаж електрообладнання проведений ЗАТ “Крименерго” за згодою позивача. Комунальні платежі, електроенергія та вода відповідачем відшкодовуються згідно оформлених договорів на виконання договору оренди з КП “Ялтажилексплуатація”.

В доповнення до позову позивач указав, що балансоутримувачем приміщень по вул. Горького 24 в м. Ялта, орендуємих під 35-те Відділення поштового зв’язку є КП “Ялтажилексплуатація”, які знаходяться у аварійному стані. У зв’язку з тяжким матеріальним становищем, і відсутності можливості за рахунок власних коштів провести ремонт займаємих приміщень, Ялтинський центр поштового зв’язку № 3 за згодою з КП “Ялтажилексплуатація” відмовився від частини займаємих приміщень під умовою, що прийнявший в оренду звільнені приміщення орендатор за рахунок власних коштів за згодою з орендодавцем проведе ремонт приміщень, займаємих під 35-е Відділення поштового зв’язку. Наказом Фонду комунального майна звільнені приміщення передані відповідачу, з яким позивачем укладений договір від 18.09.2002 року. У зв’язку з невиконанням зобов’язань по договору позивачу заподіяні збитки.

Третя особа - КП “Ялтажилексплуатація” у відзиві указала, що не житлові приміщення по вул. Гоголя 24 в м. Ялта є комунальною власністю, і знаходяться у нього на балансі. 07.04.2003 року між ним та ПП “Вітьба” укладений договір оренди. Позивач також є орендатором нежитлових приміщень по указаній адресі, згідно договору аренди № 19 від 25.03.2002 року. Передані в оренду ПП “Вітьба” приміщення знаходились в оренді у позивача, який відмовився від них заявою від 23.09.2002 року.

Третя особа – Фонд комунального майна Ялтинської міської Ради в поясненні указала, що КП “Ялтажилексплуатація” провело конкурс на оренду нежитлових приміщень по вул. Гоголя 24 в м. Ялта, переможцем якого стало ПП “Вітьба”.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору від 18.09.2002 року між Ялтинським вузлом поштового зв’язку в особі начальника Бондаря А.К., іменуємий “Сторона 1” та ПП “Вітьба”, іменуємий “Сторона 2”, сторона 1 відмовляється на користь сторони 2 від частини приміщення 35-го Відділення зв’язку за адресою: м. Ялта, вул. Гоголя 24, та проводить монтажно-демонтажні роботи, згідно додатку № 1 (п.1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору Сторона 1 зобов’язується провести адекватний (на суму додатку № 1) косметичний ремонт у цьому приміщенні згідно додатку № 2.

Згідно додатку № 1 вартість робіт складає 24 986 грн.

Згідно додатку № 2 вартість робіт також складає 24 896 грн.

Додаток № 2 стороною 1 не підписаний.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:

Вимога про розірвання договору не може бути задоволена з наступних підстав:

Статтею 188 ГК України передбачений порядок розірвання договорів, згідно якого сторона по договору, яка вважає необхідним змінити або розірвати договір, повинна направити пропозицію про це іншій стороні по договору.

Указана норма права у встановленому Законом порядку не визнана неконституційною, цьому не приймати її до уваги у суду немає підстав.

При цьому також необхідно відмітити, що указана норма не відноситься до претензійного порядку врегулювання спору, оскільки претензійний порядок регулюється господарсько-процесуальним Кодексом, а дана норма відноситься до господарського Кодексу України, і відповідно, є нормою матеріального права.

Крім того, претензійний порядок врегулювання спору регулює питання прийняття позову до провадження.

У даному ж випадку позов прийнятий до провадження, і спірне питання розглядається по суті.

Таким чином, статтею 188 ГК України регулюються питання, які мають відношення до договорів, у тому числі порядку їх розірвання, дана стаття відноситься до матеріального права, неконституційною не визнана, та не приймати до уваги вимоги даної норми у суду немає підстав.

Однак, позивачем не представлено доказів того, що їм було направлено відповідачу пропозиція про розірвання договору.

Посилання позивача та претензію від 12.06.2003 року не може бути прийнято до уваги, оскільки хоч у претензії і указується на те, що є підстави для розірвання договору, однак сама пропозиція про розірвання договору не пред’являється. Так, в претензії позивач тільки пропонує звільнити приміщення та відшкодувати збитки.

Згідно статті 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів та в доказуванні перед судом їх упередженості, а також закріплений принцип диспозитивності сторін та їх рівенства перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Таким чином, виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу змагальності сторін, суд не зобов’язаний знаходити за одну із спорящих сторін докази для того, щоб рішення відбулося на користь цієї сторони, і вправі розглядати спір по тим матеріалам, які представлені зацікавленими сторонами. Більш того, виходячи із указаної норми Конституції, суд зобов’язаний розглянути спір по тим матеріалам, які представлені зацікавленими сторонами.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Оскільки відповідні докази не представлені до прийняття цього рішення, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття рішення.

Крім цього, згідно ст. 153 ЦК України 1963 року та статті 638 ЦК України 2003 року договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди по усім істотним умовам договору. До істотних умов згідно указаних статей відносяться умови, які необхідні для договорів даного виду, а також ті, відносно яких по заяві однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Однак, додаток № 2 до договору позивачем не підписан, не зважаючи на те, що він підписан відповідачем.

Таким чином по роботам, які повинні виконуватися відповідачем, умови не узгоджені.

Крім цього, відносини по ремонтним та будівельними роботам регулюються договором підряду.

Згідно статті 332 ЦК України 1963 року та ст. 837 ЦК України 2003 року підлягаюча виконанню робота повинна бути визначена договором.

Однак, оскільки додаток № 2 до договору однією із сторін по договору не підписан, неможна вважати, що робота визначена.

Таким чином, згідно законодавства, яке існувало на момент укладення договору, а також згідно діючого законодавства, спірний договір не є укладеним.

Оскільки згідно законодавства договір є неукладеним, відповідно, він не може бути розірваний.

Крім цього, позивач не довів обставин, на які посилається.

Так, згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України письмовий доказ надається в примірнику або належним чином завіреній копії.

Таким чином, сторони вправі пред’являти письмові докази в належним чином завірених копіях.

Однак, представлену позивачем копію договору не можна вважати належним чином завіреною, оскільки не указана посада та прізвище особи, яка завірила копію, тобто копія завірена невідомою особою з невідомими повноваженями.

Незважаючи на те, що в ухвалі суду від 30.10.2006 року указувалося – яким чином повинні завірятися копії, позивач такі копії не представив. Неуважність або неорганізованість сторони не може являтися поважною причиною.

Згідно статті 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів, та в доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином, суд вправі, і більш того, виходячи із статті 129 Конституції України зобов’язаний розглядати спір по тим матеріалам, які представлені зацікавленими сторонами. Оскільки відповідні докази не представлені до прийняття цього рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття рішення.

Крім того, якщо вважати, що договір між позивачем та відповідачем укладений, підстав для його розірвання немає, оскільки указана вимога обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем зобов’язань.

Однак, суд не вбачає неналежного виконання відповідачем зобов’язань.

Згідно висновку експерта № 1665 від 25.01.2006 року відповідачем роботи, указані в додатку № 2 виконані в більшій частині. Стосовно умов договору указані роботи можно вважати адекватними.

Відповідачем також виконані роботи, які були визначені Ялтинським ВПЗ.

Так, в технічному завданні, затвердженому начальником Ялтинського ВПЗ визначені роботи, виконані відповідачем. Також згідно листа начальника Ялтинського ВПС від 04.06.2003 року, він просить відповідача організувати крильце з боку запасного виходу. Згідно повідомлення Ялтинського ВПЗ від 11.08.2003 року, він узгоджує обладнання нового центрального входу у Відділення поштового зв’язку № 35 по вул. Гоголя 24.

Таким чином, відповідачем виконані адекватні роботи, а також роботи, визначені Ялтинським ВПЗ в межах суми, визначеної договором, що підтверджено висновком експерта № 1665 від 25.01.2006 року і його поясненням, актами прийомки виконаних підрядних робіт між відповідачем і ПП “Буддизайн”, та довідкою про їх вартість.

Таким чином, існує декілька підстав, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у вказаній позовній вимозі.

Чи підписаний договір уповноваженою або не уповноваженою особою з боку позивача не може мати правового значення, оскільки договір є неукладеним.

Крім цього, визнаючи договір недійсним, суд в порушення статті 129 Конституції України буде виходити за межі позовних вимог, що буде прямим порушенням Конституції України, про що також указується в Постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/12) по аналогічному випадку.

Необхідно також відмітити, що в частині розірвання договору провадження по справ, виходячи із статті 124 Конституції України не може бути припинено, у зв’язку з тим, що він є неукладеним, так як якщо стороною не заявлено про припинення провадження по справі, то заявлена вимога повинна бути розглянута по суті - задоволено повністю або частково, або відмовлено в ній.

Тобто, спір повинен бути розглянутий по суті. Оскільки немає підстав для задоволення позовної вимоги, відповідно, у позовній вимозі повинно бути відмовлено, про що також указується в Постанові Верховного Суду України від 15.01.2003 року № 03/009 (справа № 14/203) по аналогічному випадку.

Вимога про зобов’язання звільнити приміщення не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Вне залежності від того, чи укладений спірний договір, чи ні, а також вне залежності від того, чи підлягає спірний договір розірванню, або ні, в теперішній час указані обставини не можуть впливати на вимоги позивача про звільнення відповідачем приміщень.

Так, згідно листа Ялтинського ВПЗ від 23.09.2002 року та додаткової угоди № 3 від 23.09.2002 року до договору оренди № 19 від 25.03.2002 року між позивачем та КП “Ялтежилексплуатація”, Ялтинський ВПЗ відмовилось від спірних приміщень, і в теперішній час право їх розпорядження має КП “Ялтажилексплуатація”.

Таким чином, те, що правомірно чи ні відповідач займає спірні приміщення, прав та інтересів позивача не торкається.

Згідно статті 16 ЦК України суд захищає порушені права та інтереси.

Оскільки право та інтерес позивача в частині указаних вимог не порушені, відповідно, підстав для задоволення позову немає.

Крім цього, відповідач в теперішній час в спірних приміщеннях знаходиться правомірно - на підставі договору оренди № 7 від 07.04.2003 року, та додаткової угоди до нього від 25.05.2006 року.

Указана обставина підтверджена також рішенням Господарського суду АР Крим від 01.03-05.03.2004 року по справі № 2-11/3456-2004 року.

Згідно статті 85 ГПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Зацікавленою стороною не представлено доказів того, що указане рішення було відмінено або змінено.

При цьому необхідно також відмітити, що посилання позивача на те, що він відмовився від спірних площ на користь відповідача під умовою того, що відповідач зробить повний ремонт його приміщень не може бути прийнято до уваги, оскільки указана обставина не підтверджена доказами.

КП “Ялтажилексплуатація” та Фонд комунального майна Ялтинської міської Ради також не підтвердили твердження позивача про те, що умовою його відмови була вимога повного ремонту його приміщень.

Таким чином, посилання позивача на те, що відповідач повинен був повністю відремонтувати його приміщення не підтверджено доказами.

Згідно листа Ялтинського ВПЗ до КП “Ялтажилексплуатація” від 23.09.2002 року вимога про повний ремонт також відсутня.

Більш того, указане посилання не може мати правового значення, оскільки із повідомлення Фонду комунального майна Ялтинської міської Ради витікає, що підставою укладення договору між відповідачем та КП “Ялтажилексплуатація” був конкурс.

Вимога про стягнення 36767 грн. не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно законодавства договір є неукладеним, про що раніше викладено в рішенні.

Оскільки договір є неукладеним, він не може тягнути правових наслідків в частині невиконання зобов’язань.

Відповідно, немає підстав для стягнення збитків у зв’язку з невиконанням обов’язків на підставі договору, який є неукладеним.

При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі обґрунтовувати позовні вимоги за зацікавлену сторону, а також розглядати будь-які інші підстави, якими позов не обґрунтовується.

Крім цього, якщо вважати договір укладеним, також немає підстав для стягнення збитків.

Так, відповідач з врахуванням аналогічних робіт, а також по указанню Ялтинського ВПЗ виконав роботи в межах суми, обумовленої договором, що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи (висновок експерта № 1665 від 25.01.2006 року) і поясненням експерта, а також листами Ялтинського ВПЗ відповідачу про необхідність виконання робіт та технічним завданням, актом прийомки виконаних підрядних робіт та довідкою про їх вартість.

Крім того, на суму 24986 грн. позивач спричинені збитки обґрунтовує понесеними їм витратами.

Однак, доказів того, що позивач поніс указані витрати, не представлено.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із принципу диспозитивності сторін, суд не вправі розглядати будь-які інші підстави , якими позов не обґрунтовується.

В іншій частині сума збитків також позивачем не підтверджена.

Так, в частині суми 11781 грн. позивач указує, що в процесі неузгоджених демонтажних та монтажних робіт відповідачем була пошкоджений телефонний та телеграфний зв’язок, відсутність якого паралізувало роботу підприємства.

Однак, указані обставини не підтверджені доказами.

Крім цього, не підтверджений розрахунок указаної суми.

Так, дана сума розрахована шляхом порівнювального аналізу валових доходів.

Однак, указаний аналіз носить довідковий характер, складений самим позивачем, тобто зацікавленою у вирішенні справи особою, яким не представлені первинні документи у підтвердження розрахунку.

Крім того, згідно статті 84 ГПК України в рішенні суду повинно бути указано у вигляді чого стягується сума (збитки, основна заборгованість, штраф, пеня). Відповідно, вид суми, яка підлягає стягненню повинен бути указаний у позовній вимозі, оскільки, виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України суд не вправі змінювати позовні вимоги.

Однак, у позовній вимозі вид суми, яка підлягає стягненню не указаний. Тобто, вимога в порушення діючого законодавства не конкретна, а цьому також задоволена бути не може.

Крім цього в договорі між позивачем та відповідачем не визначені строки виконання робіт.

Згідно статті 165 ЦК України 1963 року, статті 530 ЦК України 2003 року, якщо строк виконання зобов’язання не визначений, воно підлягає виконанню в 7-ми денний строк після пред’явлення вимоги.

Однак, позивачем не представлено доказів того, що він пред’являв відповідачу вимогу про виконання робіт.

Претензія від 12.06.2003 року не може бути прийнята до уваги, оскільки в ній указана вимога відсутня.

При указаних обставинах немає підстав вважати, що відповідачем зобов’язання порушені, і відповідно немає підстав для стягнення збитків, а також підстав для розірвання договору.

Позивачем також не доведений демонтаж відповідачем електрообладнання, і інші обставини, на які він посилається.

Таким чином, існує декілька підстав, кожна із яких є самостійною підставою для відмови по кожній позовній вимозі.

Судові витрати за проведення судової експертизи (висновок експерта № 1665 від 25.01.2006 року) згідно калькуляції складають 872 грн., які згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з позивача на користь експертної установи – Кримського НІІСЕ.

Судові витрати, понесені позивачем згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України відшкодуванню не підлягають.

Надмірно сплачене державне мито в теперішній час повернуте бути не може, оскільки згідно п. 17 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита”, затвердженої Наказом ДПІ України № 15 від 22.04.1993 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 року за № 50, повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника. Однак, такої заяви від позивача не поступило. Крім цього, цим же пунктом передбачено, що державне мито може бути повернене протягом року з дня зарахування державного мита до бюджету. Згідно платіжних доручень, які знаходяться у справі, таке зарахування відбулося в 2003 та 2004 роках.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з позивача Українського ДП поштового зв'язку “Укрпошта” в особі Ялтинського Центру поштового зв’язку № 3 Кримської дирекції (98600, м. Ялта, вул. Леніна –1, р/р 260048 в ЯФ КРД АППБ “Аваль”, м. Ялта, МФО 384340, ідентифікаційний код – 01185852) на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Сімферополь, вул. Чехова 55-А, АР Крим, р/р 35224001000218, ЗКПО 26225794, Банк УДК в АР Крим, МФО 824026, отримувач: Крим НІІСЕ) 872 грн. судових витрат за проведення експертизи (висновок експерта № 1665 від 25.01.2006 року).

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.