Постанова № 27125739, 23.10.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

23 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0270/4066/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Михайла Володимировича

представника позивача: Родюка В.Й., Тіміної Р.Л., Широкого С.В.

представника відповідача: Чиж С.В., Шамрая Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1)

до: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування листа - вимоги

ВСТАНОВИВ :

23 серпня 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулася Вінницька установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування листа-вимоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у період з 23.04.2012 року по 23.07.2012 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Вінницької установи виконання покарань № 1 за період з 01.04.2010 року по 01.04.2012 року. За результатами ревізії складено акт № 08-07/15 від 24.07.2012 року, в якому зазначено ряд виявлених порушень з боку позивача. Оскільки, Вінницька установа виконання покарань № 1 не погодилась з формулюванням порушень, зазначених в акті, 01 серпня 2012 року за № 5/8514 позивачем було подано заперечення стосовно змісту акту ревізії.

15.08.2012 року на адресу Вінницької установи виконання покарань № 1 надійшов лист-вимога Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 13.08.2012 року № 02-08-20-14/6108 з вимогою усунути виявлені під час ревізії порушення.

Позивач не погоджується з переліком порушень, зазначених в акті № 08-07/15 від 24.07.2012 року, та вважає частину вимог, викладених у пунктах 2, 3, 5 листа-вимоги від 13.08.2012 року № 02-08-20-14/6108 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та пояснення, надані у судових засіданнях, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких зазначено, що заявлений адміністративний позов є необґрунтований, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.1.6.1 плану роботи на II квартал 2012 року, на підставі направлень від 23.04.2012 року № 394 та від 03.05.2012 року № 421 посадовими особами Державної фінансової інспекції у Вінницькій області з 23.04.2012 року по 23.07.2012 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Вінницької установи виконання покарань № 1 за період з 01.04.2010 року по 01.04.2012 року. За результатами ревізії складено акт ревізії № 08-07/15 від 24.07.2012 р. в якому зазначаються порушення, що, на думку відповідача, були допущені позивачем. Зазначений акт підписано уповноваженою особою позивача із запереченнями, які листом № 5/8514 від 01.08.2012 року направлено на адресу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області.

15.08.2012 року на адресу Вінницької установи виконання покарань № 1 надійшов лист-вимога № 02-08-20-14/6108 про усунення виявлених ревізією порушень. Відповідно п. 2, 3, 5 зазначеного листа-вимоги позивача зобов`язано:

відобразити у бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості та фінансової звітності Установи № 1 за КЕКВ 1111 «Заробітна плата» наявну кредиторську заборгованість в сумі 245627,04 грн.;

перерахувати на рахунок загального фонду державного бюджету № 31117090700071 (код доходу 21080500 «Інші надходження», код ЄДРПОУ 38054712) кошти, які протягом 2011 року використано не за цільовим призначенням в сумі 40452,52 грн.;

стягнути зайво виплачені кошти в сумі 8159,81 грн. з осіб, що їх отримали безпідставно в порядку встановленому ст.ст. 133-136 Кодексу законів про працю та в подальшому зарахувати вказані кошти в дохід державного бюджету на рахунок № 31117090700071 в УДК у Вінницькому районі, МФО 802015 (код доходу 21080500 «Інші надходження», код ЄДРПОУ 38054712);

провести перерахунок та взаємозвірки щодо сум внесків до управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та повернуто зайво сплачені кошти в сумі 2709,05 грн. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 765 від 20.07.2011 р., утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фінансової інспекції шляхом перетворення територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління за переліком згідно з додатком та установлено, що територіальні органи Головного контрольно-ревізійного управління, які перетворюються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Згідно з п. 2 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.06р. № 550 (далі - Порядок), інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Відповідно до п. 35 Порядку результати ревізії викладаються в акті. Пунктом 40 Порядку визначено, що у разі наявності заперечень (зауважень) щодо змісту акта ревізії керівник, головний бухгалтер чи інші особи підписують його із застереженням.

Як встановлено судом, акт ревізії фінансово-господарської діяльності підписаний уповноваженими особами позивача із застереженнями.

Пунктом 46 Порядку передбачено, що якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

У листі-вимозі Державної фінансової інспекції у Вінницькі області № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року відповідачем вказано про наступні порушення вчинені позивачем.

Так, зокрема, в порушення вимог норм п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 та п.п. 16.3.2 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України при проведенні виплат по заробітній платі, станом на 01.04.2012 року не забезпечено перерахування до місцевих бюджетів податку із доходів фізичних осіб та не відображено станом на 01.04.2012 року кредиторську заборгованість перед останніми в сумі 245627,04 грн., у зв`язку з чим, пунктом 2 листа-вимоги від 13.08.2012 року № 02-08-20-14/6108 зобов`язано позивача відобразити у бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості та фінансової звітності Установи № 1 за КЕКВ 1111 «Заробітна плата» наявну кредиторську заборгованість в сумі 245627,04 грн.

Також, в порушення вимог п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, п. 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228, наказу Мінфіну від 14.01.2011 р. № 11 «Про бюджетну класифікацію», в 2011 році за рахунок асигнувань, затверджених кошторисом доходів та видатків по загальному фонду за КПКВ 6071020 «Утримання спецконтингенту в установах кримінально-виконавчої системи» здійснено оплату послуг з водопостачання та водовідведення на утримання адміністративних будівель Установи № 1, фінансування яких передбачено здійснювати за КПКВ 6071030 «Здійснення виконання покарань та утримання персоналу установ і органів кримінальної-виконавчої служби». Проведення видатків, відповідно до п. 5 ст. 51 , ст. 119 Бюджетного кодексу України, кваліфікується як нецільове використання бюджетних коштів на загальну суму 40452,52 грн., у зв`язку з чим, пунктом 3 листа-вимоги від 13.08.2012 року № 02-08-20-14/6108 зобов`язано позивача забезпечити відшкодування вказаного порушення шляхом перерахування на рахунок загального фонду державного бюджету № 31117090700071 (код доходу 21080500 «Інші надходження», код ЄДРПОУ 38054712) коштів, які протягом 2011 року використано не за цільовим призначенням в сумі 40452,52 грн.

Окрім того, в порушення вимог п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 «Про оплату на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та наказу Міністерства праці України від 02.10.1996р. № 77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», в квітні-травні 2010 року проведено нарахування та виплати надбавки до посадових окладів за безперервну роботу вільнонайманих працівників, що призвело до зайвих витрат бюджетних коштів в загальній сумі 8159,81 грн. та перерахування внесків до державних цільових фондів в сумі 2709,05 грн., у зв`язку з чим, пунктом 5 листа-вимоги від 13.08.2012 року № 02-08-20-14/6108 зобов`язано позивача стягнути зайво виплачені кошти в сумі 8159,81 грн. з осіб, що їх отримали безпідставно в порядку встановленому ст.ст. 133-136 Кодексу законів про працю та в подальшому зарахувати вказані кошти в дохід державного бюджету на рахунок № 31117090700071 в УДК у Вінницькому районі, МФО 802015 (код доходу 21080500 «Інші надходження», код ЄДРПОУ 38054712) та провести перерахунок та взаємозвірки щодо сум внесків до управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та повернуто зайво сплачені кошти в сумі 2709,05 грн. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Суд не погоджується з порушенням, викладеним у пункті 2 листа-вимоги № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року, а отже вважає його протиправним, з огляду на наступне.

Так, зобов`язуючи позивача відобразити у бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості та фінансової звітності Установи № 1 за КЕКВ 1111 «Заробітна плата» наявну кредиторську заборгованість в сумі 245627,04 грн. відповідачем не враховано, що дана заборгованість зареєстрована в Держказначействі та відображена позивачем в довідці про дебіторську та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображені у формі № 7д, № 7м "Звіт про заборгованість за бюджетними коштами". Крім того, дана заборгованість відображена на балансі (форми № 1) позивача.

Крім того, посилаючись в акті ревізії на порушення позивачем п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 та п.п. 16.3.2 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, відповідачем не взято до уваги, що дані норми регулюють порядок сплати податку з доходів фізичних осіб, але жодним чином не вказують на необхідність відображення у бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості та фінансової звітності за КЕКВ 1111 «Заробітна плата» наявної кредиторської заборгованості по даному податку.

При цьому, зі змісту Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 р. № 333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.03.2012 р. за № 456/20769, слідує, що код 1111 включає в себе:

а) заробітну плату за встановленими посадовими окладами (тарифними ставками) або розцінками всіх штатних працівників, у тому числі за трудовими договорами; надбавка за вислугу років; доплата за ранг, надбавки та доплати обов'язкового характеру (оплата роботи в нічний час, за науковий ступінь, за знання та використання в роботі іноземної мови тощо);

б) премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства;

в) матеріальну допомогу, допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та в інших випадках за рішенням адміністрації установи (організації) відповідно до законодавства;

г) винагороди та інші виплати, нараховані працівникам, які не перебувають у штаті установи (організації), відповідно до умов цивільно-правового договору (за винятком суб'єктів господарювання);

ґ) одноразову грошову допомогу у зв'язку з виходом на пенсію або, якщо це передбачено законодавством, у відставку.

Отже, у позивача відсутні будь-які підстави для включення до КЕКВ 1111 "Заробітна плата" наявної кредиторської заборгованості.

Також, суд не погоджується із пунктом 3 листа-вимоги № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року та вважає його протиправним з наступних підстав.

Так, в акті ревізії перевіряючими зазначено, що позивачем в 2011 році здійснено оплату послуг з водопостачання та водовідведення на суму 40452,52 грн. на утримання адміністративних будівель Вінницької установи виконання покарань № 1, фінансування яких передбачено здійснювати за КПКВ 6071030 «Здійснення виконання покарань та утримання персоналу установ і органів кримінальної-виконавчої служби», за рахунок асигнувань, затверджених кошторисом доходів та видатків по загальному фонду за КПКВ 6071020 «Утримання спецконтингенту в установах кримінально-виконавчої системи».

На думку відповідача, при здійснення оплати послуг таким чином позивачем не дотримано вимог п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, що, відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України, є нецільовим використанням бюджетних коштів.

З приводу даного порушення представником позивача зазначено, що оплата послуг за водопостачання та водовідведення на утримання адмінбудівель та будівель спецконтингенту здійснюється за рахунок загального фонду, оскільки не можливо встановити кількість води, яка витрачається на утримання адмінбудівель та окремо на утримання будівель спецконтингенту, так як, її використання фіксує один загальний лічильник.

Що стосується пояснень представника відповідача, яка здійснювала перевірку, з приводу того, що старшим інспектором відділу інтендантів та господарського забезпечення Державної фінансової інспекції у Вінницькій області Баліцьким О.В. було складено довідки, які свідчать про кількість використаної води окремо на утримання адмінбудівель та будівель спецконтингенту, то в даному випадку варто зазначити, що дані довідки відповідачем до акту ревізії не долучено, так як і не надано останнім як доказ в підтвердження своєї позиції під час розгляду справи.

При цьому, відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми ( у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Зазначаючи про порушення вимог ст. 119 Бюджетного кодексу України, відповідачем не враховано, що кошти, за рахунок яких здійснювалась оплата послуг за водопостачання та водовідведення, були передбачені в кошторисах на 2011 рік 7/7 та 7/8 за загальним фондом КЕКВ 1161 «Оплата водопостачання та водовідведення», які в подальшому були перераховані на відповідні рахунки водоканалу.

Отже, вказані кошти були витрачені на цілі, що відповідають бюджетним асигнуванням, в їх межах, що свідчить про їх цільове використання.

Крім того, зазначаючи про порушення позивачем вимог пункту 5 статті 51 Бюджетного кодексу України, відповідачем не враховано, що норми вказаного пункту у даному випадку взагалі не стосуються позивача, оскільки регулюють відносини з приводу надання пільг.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування пункту 3 листа-вимоги № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 5 листа - вимоги № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року, суд приходить до висновку що вони також підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (Закон № 2713-IV) центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону, правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Частиною 1 статті 14 Закону № 2713-IV визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Постановою Кабінету Міністрів України № 534 від 14 липня 1993 р. "Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби" надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, в установах виконання покарань та їх підприємствах та доручено Державному департаменту з питань виконання покарань розробити і затвердити порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах.

Крім того, Кабінетом Міністрів України прийняті Постанови №1510 від 18.08.1999 р. "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників державної кримінально - виконавчої служби" та № 653 від 22.04.1999 р. "Про заходи щодо забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби". При цьому, згідно пункту 12 останньої, Державному департаменту з питань виконання покарань доручено розробити у тримісячний термін та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби.

Так, на виконання зазначених нормативно-правових актів Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 р. № 98 затверджено Інструкцію про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи" (Наказ № 98), на підставі якої, як встановлено судом, проведено нарахування та виплата надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок.

Необхідним є зауважити, що Наказ № 98 скасовано наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 175 від 25.05.2010 р. Однак, у період з 01.04.2010 р. по 25.05.2010 р., в який проводились нарахування та виплати надбавок вільнонайманим працівникам цей Наказ діяв, а самі виплати проведені в межах асигнувань, що виділяються на утримання органів і підрозділів кримінально-виконавчої системи та за рахунок і в межах фондів оплати праці підприємства, що відповідає положенням статті 7 Закону №2713-ІV та Постанови Кабінету Міністрів України № 534 від 14.07.1993 р.

Як наслідок, позивачем правомірно нараховано і сплачено надбавки до посадових окладів за безперервну роботу вільнонайманим працівникам та перераховано відповідні внески до державних цільових фондів за період з 01.04.2010 р. по 24.05.2010 р.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що спірні нарахування у період з 25.05.2010 р. по 31.05.2010 р. здійснені безпідставно, оскільки, як вже зазначалось, Наказ №98, на підставі якого вони проводились, втратив чинність з 25.05.2010 р. Однак, при вирішені спору в цій частині, суд виходить з того, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі тощо. Проте, за вказаних обставин, на думку суду, суму, яка нарахована саме у період з 25.05.2010 р. по 31.05.2010 р. виокремити неможливо. Тим більш, що жодних розрахунків відповідачем суду не надано, відсутні на них посилання й у акті ревізії.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону витікає, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, наявність у спірних правовідносинах правової підстави, з посиланням на яку суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення чи вчинено діяння, а також обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Однак, як встановлено судом, оскаржувані позивачем пункти листа-вимоги відповідача № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року є необґрунтованими, а отже підлягають скасуванню.

Згідно з положеннями ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи вбачається, що Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області не доведено правомірність оскаржуваних пунктів листа-вимоги, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

З урахуванням установлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки, квитанцією № 53 від 23.08.2012р. підтверджено сплату позивачем судового збору у розмірі 32,19 грн., то дана сума має бути стягнута з Державного бюджету України на користь Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) шляхом її безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Державної фінансової інспекції у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 5 листа-вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області № 02-08-20-14/6108 від 13.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) судовий збір в розмірі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок) шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Державної фінансової інспекції у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна