Рішення № 27121683, 10.07.2012, Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 2214/498/2012

Провадження № 2/2214/376/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2012 року.

Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої - судді Маршал І.М.,

секретаря Дризік І.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Славута цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся первісно до суду із позовом до ОСОБА_4 про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та зобовязання відповідачки не чинити перешкод у користуванні квартирою та надати ключі від вхідних дверей, стягнення судових витрат. В обґрунтування позову вказував, що позивач та відповідачка ОСОБА_4 перебували у шлюбі із 05.06.1993 року по березень 2010 року. У шлюбі мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає із відповідачкою. Власником квартири за місцем його реєстрації в АДРЕСА_2, та місцем його проживання є його колишня дружина ОСОБА_4 Після розірвання їхнього шлюбу колишня дружина почала перешкоджати йому проживати у вказаній квартирі, мотивуючи це тим, що вона не хоче проживати із позивачем під одним дахом, але дозволяла час від часу навідуватися до дочки. Згодом йому стало відомо, що відповідачка замінила замок вхідних дверей, він у цьому достовірно переконався, коли спробував своїм ключем відкрити двері. В квартирі залишилося все його особисте майно. Іншого житла позивач не має, змушений проживати у родичів.

Ухвалою від 13.03.2012 року до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_3

ОСОБА_1 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій відповідачами є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 За цією заявою, позивач, крім обставин вказаних у первісно поданому позові, вказував на те, що ОСОБА_4 відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_3 на користь співмешканця ОСОБА_3 Даний правочин він вважає нікчемним, тобто таким який не породив внаслідок його укладення будь-яких наслідків, тобто фактично власником так і залишилася ОСОБА_4, так як на день звернення із заявою про збільшення позовних вимог подружжя спільно проживає у спірній квартирі. Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ст. 64, ч. 4 ст. 156 ЖК України, ст. 16, ч. 1 ст. 405 ЦК України, та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, посвідчений 09.02.2012 р. та зареєстрований № 410; вселити його ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_5; зобовязати ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у користуванні АДРЕСА_6 та надати йому ключі від вхідних дверей; стягнути із відповідачки на його користь судові витрати.

Також було заявлено зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у звязку із відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин. За заявою ОСОБА_4 ухвалою суду від 10.07.2012 року позов залишено без розгляду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлений позов із викладених у ньому підстав.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити, оскільки квартира АДРЕСА_1 їй не належить. Вона продана нею ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, укладаючи який вона мала за мету відчужити свою власність з тим аби у подальшому придбати інше житло.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив у позові відмовити. Він є одноособовим власником квартири АДРЕСА_7, позивач для нього є сторонньою особою. Укладаючи договір купівлі-продажу із ОСОБА_4 він мав за мету набути у власність житло.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом обєктивно встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_8, право власності він набув на підставі укладеного договору купівлі-продажу квартири від 09.02.2012, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 09.02.2012, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №410. Славутським Бюро технічної інвентаризації 10.02.2012 року виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 на імя ОСОБА_3, реєстровий № 3483.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 10.02.2012 р. № 33141187, квартира АДРЕСА_8 належить на праві приватної власності одноособово ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу ( р/н 410/ 09.02.2012).

Суд знаходить безпідставною та необґрунтованою позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, посвідченого 09.02.2012 року, реєстровий № 410.

ОСОБА_1, згідно даних його паспорта був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 20.05.1997 року. Тобто ОСОБА_1 вселився у квартиру, належну ОСОБА_4, як член сімї власника і з її згоди, що сторонами в судовому засіданні не заперечувалося.

Згідно обліків СГІРФО Славутського РВ УМВС України в Хмельницькій області значиться знятим в АДРЕСА_10 на підставі рішення Славутського міськрайонного суду від 20.06.2011 року, яким було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою №43 у буд. №17 по вул. Садовій у м. Славута Хмельницької області, та яке ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 17.08.2011 р. було залишено без змін.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів №2,4,7, та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у власності будинок, користуються ним і мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав передбачених законом.

Згідно ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання своєї родини, інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином право члена сімї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, а тому виникнення права членів сімї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, відтак припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сімї на користування цим будинком.

Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження права користування житлом лише для членів сімї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Оскільки ОСОБА_4 не є власником квартири АДРЕСА_11, а ОСОБА_1 не є на сьогодні членом сімї власника ОСОБА_3, тому вимоги позивача про вселення у квартиру АДРЕСА_11 та зобовязання не чинити перешкоди у користуванні квартирою № 43 у буд. №17 по вул. Садовій у м. Славута Хмельницької області та надати йому ключі від вхідних дверей до відповідачки ОСОБА_4 є безпідставними та необґрунтованими.

Питання про судові витрати вирішено відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 150, 156, ЖК України, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СуддяМаршал І. М.