Рішення № 27101478, 11.10.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 223/316/2012 Провадження № 22-ц/0290/2297/2012Головуючий в суді першої інстанції:Ратушняк І.О.Категорія: 5 Доповідач: Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої : Копаничук С.Г.

Суддів: Войтка Ю.Б., Сороки Л.А.

при секретарі: Чернаті В.С.

за участю представника позивача ОСОБА_2, заявника апеляційної скарг ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 -ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на ? частини житлового будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_7 на заочне рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 травня 2012 року -

В с т а н о в и л а :

В лютому 2012 року ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами, посилаючись на те, що їй та відповідачам на праві приватної власності належить по ? частині житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідачі є громадянами Російської Федерації, в Україні не з'являлись протягом двадцяти років і догляд за своєю частиною будинку не здійснюють, внаслідок чого вона почала руйнуватись. Вважає, що оскільки частка кожного з відповідачів у житловому будинку з відповідною часткою господарських споруд є незначною, спірний будинок, в силу ч.2 ст.183 ЦК України, є неподільним, спільне користування будинком є неможливим, так як це порушить вимоги п.2.24, 2.25, 3.2 ДБН В.2.2-15-2005 та п.3.6. ДБН 360-92, припинення права кожного з відповідачів на його частку в спільному майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам, тому просить припинити їх право власності ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та визнання за нею права власності на цю частину будинку з господарськими будівлями.

Заочним рішенням Тиврівського районного суду від 29.05.2012 року позов задоволено. Припинено за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право власності на їхні частки у житловому будинку з відповідними долями господарських будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1 із стягненням з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 грошової компенсації в розмірі 9410,38 грн. Визнано за ОСОБА_9 право власності на ? частки житлового будинку, позначеного на плані КП «ВООБТІ»літерою «А»з сіньми «а1»та ґанком, загальною площею 84,4 кв.м., житловою площею 50,4 кв.м. та ? частки сараю «Б», погреба «п/Б»та сараю «б», що знаходяться по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівних частках судовий збір в сумі 214,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_7 просять зазначене рішення скасувати через порушення судом норм процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Зазначили, що суд безпідставно не залучив до розгляду справи в якості третіх осіб, оскільки згідно рішення Тиврівського районного суду від 21.12.1998 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 має право користуватись ? частиною будинку та встановлено порядок користування земельною ділянкою, крім того, ОСОБА_7 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з дозволу відповідачів і вирішення питання про зміну власників стосується його прав. Також вважають, що рішення суду суперечить вимогам ст.365 ЦК України, так як відповідачі не погоджувались на припинення їх частки у спільному майні, їх частка з часткою ОСОБА_9 є рівною, поділу будинку в натурі між ними не було, у суду відсутні докази цьому, а також дійсної ринкової вартості усього будинковолодіння.

Заперечуючи проти скарги, представник позивача вважає рішення суду законним і обґрунтованим ,а доводи скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Доводи скарги про безпідставне незалучення ОСОБА_3, ОСОБА_7 до участь в розгляді справи в якості третіх осіб, неврахування судом наявності рішення Тиврівського районного суду від 21.12.1998 року, в якому зобов'язано ОСОБА_9 не перешкоджати ОСОБА_3 користуватись ? частиною будинку і реєстрації ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1 з дозволу відповідачів, є не обґрунтованими. На момент ухвалення оскаржуваного рішення, в матеріалах справи були відсутні заява ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про порушення їх прав та залучення до участі в розгляді справи, копія рішення Тиврівського районного суду від 21.12.1998 року та копія паспорта ОСОБА_7 з відміткою про реєстрацію в спірному будинку, що свідчить про не обізнаність суду наявності вказаних обставин.

Разом з тим, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до апеляційної скарги надали рішення Тиврівського районного суду від 21.12.1998 року та копію паспорта останнього з відміткою про його реєстрацію в вказаному будинку, що свідчить про вирішення питання щодо їх прав, а тому рішення суду підлягає перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка є власником ? частки житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1. Іншими власниками ? частини будинку є відповідачі.Відповідачі є громадянами Російської Федерації, однак спірний житловий будинок знаходиться на території України, а тому відповідно до ст.38 ЗУ «Про міжнародне приватне право»правовідносини сторін регулюються національним законодавством.За спірною частиною будинковолодіння належний догляд не здійснюється, внаслідок чого частина будинку почала руйнуватись. Відповідно до висновку спеціаліста №83 від 19.07.2011 року подальша експлуатація цієї частини будинку, життєво небезпечна та завдає впливу на майно інших користувачів.Висновком спеціаліста №83/1 від 28.10.2011 року встановлено, що вартість ? частини спірного будинку становить 8777, 88 грн. Згідно технічного паспорту, вартість ? частини господарських будівель становить: сараю «Б»- 496 грн., погріба «п/Б»- 100 грн., сараю «б»- 36,50 грн.Позивачка згодна сплатити відповідачам грошову компенсацію їхньої частки, в зв'язку з чим внесла на депозитний рахунок суду кошти в сумі 9410,38 грн.

Постановляючи рішення про припинення права власності відповідачів на частку у спільному майні, стягнення з позивачки на їх користь грошової компенсації за них і визнання за ОСОБА_9 права власності на ? частину житлового будинку, суд виходив з того, що частки відповідачів у спільній власності є незначними і не можуть бути виділені в натурі, спільне володіння і користування будинком неможливе, відповідачі в будинку не проживають, а припинення права кожного з відповідачів на його частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам, так як всі вони мають інше житло.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки суд при вирішенні справи допустив порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема в частині належної оцінки доказів, в порядку ст.212 ЦПК України, що потягло неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Зі змісту ст. 365 ЦК України випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини 1 цієї статті умов та з урахуванням того, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відповідачі після смерті матері ОСОБА_11, успадкували в рівних частинах ? частину житлового АДРЕСА_1 (а.с.9).

Отже, частка кожного з них у спадковому майні становить по 1/6 частині вказаного житлового будинку, тому суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно вказав, що частки відповідачів є незначними.

Проте, перевіряючи наявність іншої складової частини цієї підстави та інших необхідних підстав для припинення права особи на частку у спільному майні, суд першої інстанції допустив неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, вказуючи в оскаржуваному рішенні, що частки відповідачів не можуть бути виділенні в натурі, спірний будинок є неподільним та спільне володіння і користування ним неможливе, суд не врахував, що належні та допустимі докази цьому в матеріалах справи відсутні.

Згідно ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.58, ч.2 ст.59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимими доказами тих обставин, що частка у спільному майні не може бути виділена в натурі, будинок є неподільним та дійсної вартості спірної його частини, являється висновок судової експертизи.

Однак, позивачка клопотання про призначення судової експертизи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не заявляла, а надані нею висновки спеціаліста №83 від 19.07.2011 року про технічний стан конструкцій ? частини вказаного будинку та №83/1 від 28.10.2011 року про оцінку його вартості, не можуть розцінюватись судом, як допустимі докази по справі, оскільки вони не є висновками судової експертизи, спеціаліст, який їх складав не попереджувався про кримінальну відповідальність та висновок №83 від 19.07.2011 року не містять інформацію про можливість чи неможливість виділення часток відповідачів в натурі та поділ вищевказаного будинку.

Суд першої інстанції вказаного не врахував, докази оцінив з порушенням ст.212 ЦПК України, крім того, не з'ясував чи внесені на депозит позивачкою кошти відповідають дійсній вартості спірних часток будинку, чим допустив неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права. Тому, доводи скарги щодо цього підставні і заслуговують на увагу.

Враховуючи, що позивачка належних та допустимих доказів, в підтвердження своїх позовних вимог, не надала, колегія суддів вважає, що рішення суду не можна визнати законним , обґрунтованим і воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_9

Керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України ,-

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_7 задовольнити.

Заочне рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 травня 2012 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на ? частини житлового будинку -відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: