Рішення № 27040977, 30.10.2012, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 1620/1748/2012

Номер провадження 2/1620/659/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(додаткове)

30 жовтня 2012 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі : головуючого судді Чернюк В.Д.,

при секретарі Міщанін Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль про стягнення сум пені, витрат від інфляції та 3% річних по договорах на вклад, -

в с т а н о в и в :

В червні 2012 року позивачка звернулася в суд з цим позовом до Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль (надалі ОСОБА_3 Аваль), посилаючись на порушення її прав відповідачем / а.с. 2 7 /.

Під час розгляду справи по суті представник позивачки ОСОБА_4, що діяв на підставі відповідної довіреності / а.с. 45 /, заявлений позов підтримав, просив задовольнити його та взяти до уваги зміст позовної заяви. Крім того, звернув увагу суду на те, що дійсність договорів банківських вкладів, які ставляться під сумнів стороною відповідача, підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Представник відповідача ОСОБА_5, яка діяла на підставі відповідної довіреності / а.с. 45 /, заявлений позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, а також застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності. По суті заявлених вимог пояснила, що банком відповідачем прав позивачки порушено не було. Законних підстав для задоволення позову немає, в тому числі і з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі та проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до задоволення з наступних обгрунтувань.

Судом встановлено, що 22 січня 2008 року та 12 січня 2009 року між позивачем ОСОБА_1 та на той час ВАТ „ОСОБА_2 Аваль було укладено Договори № 20/02 02/27 ( Договір 1 ) та № 20/02-02/03 ( Договір 2 ) на вклад Універсальний, за умовами яких позивачка передала відповідачу банку терміном відповідно на 12 та 2 місяці готівкою 100000 гривень і валютні кошти в сумі 39620 доларів США з виплатою відповідно 27 і 25 % річних / а.с. 8, 9 /.

Факт укладення таких договорів та чинність їх суттєвих умов підтверджується рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 грудня 2011 року, яке набрало законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2012 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

14.09.2011 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про повернення сум вкладів та відсотків по них, але відповідач відмовив їй у цьому, що також підтверджується згаданим судовим рішенням, яке набрало законної сили / а.с. 11 14, 16 /.

Цим рішенням з відповідача на користь позивачки було повністю стягнуто зазначені суми вкладів та відсотки по ним.

Згадане судове рішення відповідачем виконане 22 березня 2012 року, що підтверджується копіями меморіальних ордерів з виплатою відповідних сум позивачці / а.с. 69, 70 /.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми закону вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації ( плати ) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки ( пені ) за порушення виконання зобовязання.

Відповідно до п. 3.2.3 вищезгаданих договорів / а.с. 8, 9 / вкладник має право по закінченню строку договору отримати всі належні йому суми коштів за договором готівкою або шляхом безготівкового перерахування на рахунок вкладника.

Згідно ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором банківського вкладу не встановлений розмір процентів, банк зобовязаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 6.2 вказаних договорів, строк їх дії не продовжується.

Стороною позивачки вимоги про оплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції щодо валюти вкладу в доларах США не заявлялися, а відтак, виходячи із засад диспозитивності, визначених ст. 11 ЦПК України, і не підлягають вирішенню судом.

З цих підстав вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають до задоволення, виходячи із розрахунків позивачки, наведених у її позові, які суд визнає обгрутованими.

Таким чином, 3% річних по Договору 1 становитиме 1216,44 гривень, а по Договору 2 становитиме 3851,98 гривень за курсом НБУ.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача інфляційних нарахувань за Договором 1 суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, обидва Договори між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ „ОСОБА_2 Аваль на час їх дії були чинними, не визнані судом недійсним, більш того, їх чинність підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Оскільки чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, слід прийти до висновку, що сплата інфляційних нарахувань може бути заявлена як окрема частина вимог про сплату основного боргу, оскільки статтею 599 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З цих підстав кінцевою датою розрахунку даного періоду слід прийняти до уваги день фактичного виконання рішення Миргородського міськрайонного суду від 21 грудня 2011 року, а саме 23.03.2012 року. Оскільки у відповідності до ст. 257 ЦК України позовна давність на інфляційні нарахування застосовується у три роки, то початком такого періоду буде 13.06.2009 року. З цих підстав індекс інфляційних нарахувань, обрахованих позивачкою, які суд визнає обґрунтованими, за період з 13.06.2009 року по 23.03.2012 року по Договору 1 становитиме 20421,35 гривень.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення пені у розмірі 0.05 % від неповернутої суми вкладу за кожен день затримки відповідно до п. 4.1 укладених Договорів суд виходить із положень ст. 549 ч. 3 та ст. 258 ЦК України про спеціальну позовну давність відносно стягнення пені в один рік. Тому ці вимоги підлягають до задоволення із стягненням пені за період просторочення з 12.06.2011 року по 23.03.2012 року, як того на засадах диспозитивності вимагає позивачка, що відповідно становитиме: по Договору 1 100000 х 0,05% х 285 днів = 14250 гривень; по Договору 2 39620 х 0,05% х 285 днів = 5646,85 доларів США або 45132,45 гривень за курсом НБУ;

Понесені позивачкою ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору, які документально підтверджені / а.с. 1 / на загальну суму 848 гривень 72 копійки, підлягають до відшкодування за рахунок відповідача згідно до положень ст. 88 ч. 1 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 62, 64, 88, 208, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 204, 256, 257, 258, 549, 599, 625, 626, 629 ЦК України, пунктами 1.1, 3.2.3, 6.2 Договору № 20/02 02/27 на вклад Універсальний від 22 січня 2008 року та Договору № 20/02 02/03 на вклад Універсальний від 12 січня 2009 року , суд ,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль ( юридична адреса 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909, МФО 300001 ) на користь ОСОБА_1:

за Договором № 20/02 02/27 на вклад Універсальний від 22 січня 2008 року в рахунок пені 14250 гривень; в рахунок 3% простроченого грошового зобовязання 1216,44 гривень; в рахунок інфляційних нарахувань 20421,35 гривень;

за Договором № 20/02 02/03 на вклад Універсальний від 12 січня 2009 року в рахунок пені 45132,45 гривень за курсом НБУ; в рахунок 3% простроченого грошового зобовязання 3851,98 гривень за курсом НБУ;

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат по оплаті судового збору 848 ( вісімсот сорок вісім ) гривень 72 копійки.

Всього стягнути з відповідача на користь позивачки 85720 ( вісімдесят пять тисяч сімсот двадцять ) гривень 94 копійки.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

ОСОБА_6