Рішення № 27030806, 24.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.10.12 р. Справа № 5006/40/85/2012

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Нова Полтавка Костянтинівського району Донецької області

до Фермерського господарства «Меркурій», с. Рубци Краснолиманського району Донецької області

про стягнення 40580 грн.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 20.09.2012.

від відповідача - Скок В.С., довіреність б/н, б/д.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Фермерського господарства «Меркурій» (далі - відповідач) про стягнення 40580 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 15.10.2011 був укладений договір №15/10/2011 про перевезення вантажу (далі - договір). Позивачем відповідачу були надані послуги з перевезення вантажу за вказаним договором, але відповідач з позивачем не розрахувався, у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 40580 грн., в т.ч. сума основного боргу в розмірі 14424,00 грн., пеня в розмірі 4644,53 грн., 3% річних в розмірі 381,74 грн., інфляційні витрати в розмірі 605,80 грн., неустойка у розмірі 2163,60 грн., відсоток за користування чужими коштами в розмірі 2926,69грн., штраф у розмірі 1009,68грн., збитки (упущена вигода) у розмірі 14424грн., яку позивач просить стягнути.

Відповідач надав відзив на позов, в якому проти розміру основного боргу не заперечував та зазначив, що позивачем було невірно розраховано розмір пені та інфляційних витрат, а також позивач не має підстав для стягнення з відповідача неустойки, штрафу, відсотків за користування чужими коштами, упущеної вигоди та 3% річних.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

15.10.2011 між сторонами був укладений договір №15/10/2011 про перевезення вантажу, відповідно до якого позивач, зобов'язується доставити автомобільним транспортом довірений йому відповідачем вантаж, а відповідач зобов'язується сплатити за перевезення вантажу плату, яка встановлена договором.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується актом виконаних робіт №7, рахунком №7 (а.с.19-20).

Акт виконаних робіт підписаний обома сторонами без зауважень.

Відповідачем послуги позивача оплачені не були.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія від 01.08.2012 з пропозицією сплатити суму боргу (а.с.18).

Відповідач відповідь на претензію від 01.08.2012 не надав.

На час прийняття рішення у справі заборгованість у сумі 14424,00 грн. відповідачем не сплачена.

Пунктом 1.1. Договору встановлено, що Перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом довірений йому Вантажовідправником вантаж, а Вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу плату, встановлену договором.

Згідно пункту 5.2. Договору, всі надані за Договором послуги оплачуються Вантажовідправником на підставі виставлених Перевізником рахунків на оплату, по безготівковому розрахунку на поточний рахунок Перевізника, з використанням платіжних доручень. Валюта платежу - національна грошова одиниця України - гривня. Оплата проводиться впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту підписання акту - приймання передачі виконаних послуг.

Відповідно до пункту 6.2. Договору, у випадку затримання оплати наданих послуг Вантажовідправник сплачує Перевізнику неустойку у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами

В порушення вказаних вимог закону та договору, відповідач надані позивачем послуги в розмірі 14424 грн. не оплатив. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96ВР, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені та інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цих частинах підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 1111,21 грн., 144,80 грн. відповідно.

Здійснивши перерахунок 3% річних від простроченої суми, судом встановлено, що розмір 3% річних за час прострочення становить 382,08грн. Позивачем заявлено до стягнення менша сума - 381,74грн.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення повністю вимоги позивача в частині стягнення 3% річних від простроченої суми.

Суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення штрафу та пені, заявлені позивачем на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до вищезазначеної норми, наведені штрафні санкції застосовуються за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. Позивачем не доведена наявність хоча б однієї з перелічених вище умов для стягнення штрафних санкцій.

Також суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2926,69 грн. процентів за користування чужими коштами, оскільки застосована позивачем ставка процентів не передбачена ані законом, ані укладеними між сторонами договором. Крім того, суд задовольнив вимогу позивача щодо стягнення 3 процентів річних від простроченої суми згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Позивачем не доведено та не підтверджено доказами, що він зазнав збитків у виді упущеної вигоди в розмірі 14424 грн. Факт неналежного виконання контрагентом грошового зобов'язання не є підставою для стягнення упущеної вигоди в розмірі основного боргу. Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відпвідача упущеної вигоди в розмірі 14424грн.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Меркурій» (84411, Донецька обл., Краснолиманський р-н, с. Рубци, вул. Шевченко, б.33, ЄДРПОУ 32541508) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1 ) 16061,75 грн., в т.ч. суму основного боргу в розмірі 14424 грн., пеню в розмірі 1117,12 грн., 3% річних в розмірі 381,74 грн., інфляційні витрати в розмірі 144,80грн., та 637 грн. 05 коп. витрат з оплати судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 26 жовтня 2012 року.

Суддя Говорун О.В.