Постанова № 27010814, 21.09.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2012 р. Справа № 2а/0470/10021/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРищенко А. Ю. при секретаріСавчук Р.В., за участю: представника позивача - представника відповідача - Ясногор І.В., Духневич Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем були зроблені протиправні висновки за результатами проведеної перевірки, які були оформлені в Акті «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод», код ЄДРПОУ - 36053445, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року». Та винесені протиправні податкові повідомлення-рішення № 0000442304 від 15.08.2012 року, № 0000432304 від 15.08.2012 року.

Просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000442304 від 15.08.2012 року; скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000432304 від 15.08.2012 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та пояснив обставини справи таким чином, як вони викладені вище.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, та пояснив, що за результатами проведеної перевірки останнім були зроблені правомірні висновки та прийняті правомірні податкові повідомлення-рішення № 0000442304 від 15.08.2012 року, № 0000432304 від 15.08.2012 року. Адже, перевіркою повноти визначення доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 4 кварталі 2011 року, встановлено їх заниження у сумі 6 284 254, 71 грн. Крім того, встановлено заниження позивачем податку на прибуток у сумі 1 510 992, 00 грн., у тому числі у 4 кварталі 2011 року на суму 1 466 658, 00 грн., у 1 кварталі 2012 року на суму 44 334, 00 грн., завищення суми від'ємного значення на 38 414, 00 грн., у тому числі на 22 500, 00 грн. та на 15 914, 00 грн.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити даний адміністративний позов повністю з наступних підстав.

29.07.2008 року було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод», код ЄДРПОУ - 36053445.

Відповідно до Довідки АА № 441989 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» здійснює наступні види діяльності: виробництво труб та фітингів для труб зі сталі, оброблення та нанесення покриттів на метали, загальні механічні операції, оброблення металевих відходів та брухту, оптова торгівля відходами та брухтом, інші види оптової торгівлі.

У період з 12.06.2012 року по 10.07.2012 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод», код ЄДРПОУ - 36053445, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.

Відповідно до Акту від 17.07.2012 року № 1881/22-5/36053445 вказану перевірку було проведено на підставі направлень за № 317/22-3, № 318/23-4, № 319/23-4, № 315/17-2, № 314/22-5, № 316/22-3 від 11.06.2012 року, виданих Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 77 Податкового кодексу України, до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом державної податкової служби.

За результатами проведеної перевірки відповідачем були зроблені наступні висновки: встановлені порушення пп. 14.1.3, пп. 14.1.9, пп. 14.1.36 п. 14.1.71, пп. 14.1.159 ст. 14, пп. 135.1, пп. 135.2, пп. 135.4.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 143.1 ст. 143, пп. 146.13, пп. 146.14, пп. 146.17.1 ст. 146, пп. 153.2.1 ст. 152 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на суму 1 510 992, 00 грн., у тому числі у 4 кварталі 2011 року на суму 1 466 658, 00 грн., у 1 кварталі 2012 року на суму 44 334, 00 грн.; порушення пп.187.1 ст. 187, пп. 198.1, пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого по деклараціям: за грудень 2010 року занижено податкове зобов'язання на суму 2 527, 00 грн.; за липень 2011 року завищено податковий кредит на суму 54, 00 грн., за січень 2012 року завищено податковий кредит на суму 3 533, 00 грн., за січень 2012 року завищено податкове зобов'язання на суму 3 533, 00 грн., за березень 2012 року завищено податковий кредит на суму 22 500, 00 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення на 38 414, 00 грн., у тому числі на 22 500, 00 (підлягає зменшенню рядок 19 «від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року) та на 15 914, 00 грн. (підлягає зменшенню рядок 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту наступного податного періоду» декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року); порушення п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України - несвоєчасне надання податкової звітності з податку на додану вартість за вересень 2010 року; порушення пп. 168.1.1, п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України, саме податковим агентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод», не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з сум виплат фізичній особі, що призвело до заниження податку з доходу фізичних осіб в сумі 389, 11 грн.; пп. 3.1.6 п. 3.1, п. 3.4 розділу 3 Порядку № 1020 заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, зареєстрованого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року № 1020.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.08.2012 року № 0000432304, № 0000442304, якими визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 522 075, 50 грн. (в тому числі за основним платежем 1 510, 992, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 11 083, 50 грн.) та № 0000432304 про зменшення від'ємної суми податку на додану вартість у розмірі 38 414, 00 грн.

Як вбачається з даних Акту підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» та Приватним підприємством «Нафта Лідер».

Так, зокрема, відповідач робить висновок про те, що позивач у 4 кварталі 2011 року не включив доходи від відчуження основних засобів при операції із внесення основних засобів до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЗТО», згідно розрахунку до Акту перевірки у розмірі 6 284 254, 71 грн. В обґрунтування вищевказаного висновку відповідач посилався на норми пп. 146.14 Податкового кодексу України та використав поняття звичайних цін, які встановив на рівні балансової вартості (а саме: різниця між сумою перевищення балансової вартості над доходами від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів у розмірі 6 694 723, 52 грн. та самостійно задекларованою сумою у розмірі - 410 468, 81 грн.), в основу покладені звичайні ціни,які застосовуються до пов'язаних осіб.

Відповідно до п. 146.14 ст. 146 Податкового кодексу України, дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

А пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає, що пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку;

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї;

платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:

а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку;

б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті:

надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;

обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання;

обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем були зроблені хибні висновки щодо визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» учасником юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» у розумінні п. а) пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та врахування визначення пов'язаних осіб під час встановлення порушення щодо не включення доходів від відчуження основних засобів при операції із внесення основних засобів до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» згідно розрахунку у розмірі 6 284 254, 71 грн.

У п. 3.1. Акту перевірки від 17.07.2012 року № 1881/22-5/36053445 відповідачем були зроблені висновки, що позивач не має права на податковий кредит у сумі 3 533, 33 грн. та витрати у сумі 17 666, 67 грн., які сформовані за рахунок операцій з Приватним підприємством «Нафта-Лідер» при придбанні труби у січні 2012 року; не має права на відображення податкових зобов'язань у сумі 3 533, 33 грн. та доходу у сумі 17 666, 67 грн. по реалізації труби, отриманої від Приватного підприємства «Нафта-Лідер», у зв'язку з відсутністю об'єкту оподаткування.

Дані висновки були зроблені відповідачем на підставі того, що на думку відповідача між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» та Приватним підприємством «Нафта-Лідер» було укладено нікчемний правочин за січень 2012 року, в якому позивач є «транзитером».

Так, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст. 11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», повинен виписувати замовник (вантажовідправник). Крім того Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Податковим органом в акті зроблено висновок про нікчемність правочину, укладеного з позивачем у січні 2012 року. Вказаний висновок ґрунтується на тому, що в ході перевірки не було підтверджено наявність поставок товарів від підприємств-постачальників, які були реалізовані підприємствам-покупцям у періоді січня 2012 року, що на думку відповідача свідчить про те, що правочини між ПП «НАФТА-ЛІДЕР» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Відсутність факту придбання товарів, або в разі якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину. Так правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Крім того, у відповідності до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податковою кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Відповідна правова позиція відображена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

Відповідач, зробивши висновок про нікчемність правочинів не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З аналізу статті 20 Податкового кодексу України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, законом не передбачена можливість визначення контролюючою установою правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Так, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Відповідно до п. 2 розділу 3.1.4 Акту перевірки, відповідачем були зроблені висновки щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1, пп. 138.8.2, пп. 138.4, пп. 138.8.5 ст. 138, пп. 143.1 ст. 143 Податкового кодексу України. А саме: позивачем у 1 кварталі 2012 року необґрунтовано віднесено у рядок 05.1 СВ Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» витрати на оплату праці працівникам, які не задіяні не виробництві на суму 99 009 грн. (січень 2012 року - у сумі 28 950, 00 грн., лютий 2012 року - у сумі 49 258, 54 грн., березень 2012 року - у сумі 20 800, 00 грн.) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 37 832, 84 грн.

Відповідачем були зроблені хибні висновки щодо неправомірності включення позивачем витрат на оплату праці та витрат по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до складу валових витрат.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем були прийняті такі накази: № 01/12-П від 03.01.2012 року «Про графік роботи», згідно якого у зв'язку з виробничою необхідністю для персоналу, який не задіяний в процесі монтажо-пускових робіт, з 03.01.2012 року було застосовано графік роботи 2 доби у неділю (середа, четвер), з оплатою згідно відпрацьованого часу; № 04/12-П від 01.02.2012 року «У зв'язку з виробничою необхідністю», згідно якого у зв'язку з відсутністю належним чином організаційних та технічних умов, а також у зв'язку з необхідністю приведення проектної документації згідно з законодавством України, що є невід'ємною частиною для виконання робіт, на період з 01.02.2012 року були призупинені роботи на виробничій ділянці лінії електрозварювальних труб. Відповідні працівники були переведені на роботи по підготовці побутових та виробничих площ з їх згоди зі збереженням заробітної плати у повному обсязі згідно штатного розкладу відповідно до ст. 34 КЗпП України. Працівники, які не були задіяні згідно штатного розкладу встановлено плату у розмірі 2/3 окладу, відповідно до ст. 113 КЗпП України.

Відповідно до ст. 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Частиною 1 ст. 113 КЗпП України визначено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Пунктом 1.3 Наказу Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5 «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати» передбачено, що Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з:

фонду основної заробітної плати;

фонду додаткової заробітної плати;

інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Пунктом 2.2.12 встановлено, що Оплата за невідпрацьований час:

оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством;

оплата додаткових відпусток (понад тривалість, передбачену законодавством), наданих відповідно до колективного договору;

оплата додаткових відпусток у зв'язку з навчанням та творчих відпусток;

оплата додаткових відпусток, що надаються відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

суми заробітної плати, що зберігаються за основним місцем роботи працівників, за час їхнього навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

суми, нараховані особам, які проходять навчання (підготовку) для роботи на щойно введених у дію підприємствах за рахунок коштів, передбачених у загальних кошторисах будівництва;

оплата спеціальної перерви в роботі у випадках, передбачених законодавством, оплата пільгового часу неповнолітнім;

оплата працівникам, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків, якщо вони виконуються в робочий час;

оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку, що надаються після кожного дня здавання крові, або днів, приєднаних за бажанням працівника до щорічної відпустки;

оплата, що зберігається за працівником, який підлягає медичному огляду, за основним місцем роботи за час перебування в медичному закладі на обстеженні;

оплата простоїв не з вини працівника.

Пунктами 138.1, 138.12 ст. 138 Податкового кодексу України також передбачено, що Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До складу інших витрат, у тому числі включаються:

витрати, визначені відповідно до статей 144-148, 150, 153, 155-161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею;

інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат;

Отже, оплата простоїв відноситься до категорії інших витрат господарської діяльності. А тому, висновки відповідача з цього приводу є протиправними, оскільки позивач правомірно відніс останні до інших витрат господарської діяльності.

Крім того, висновки відповідача складаються й з того, що позивач в порушення пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 ст. 138 Податкового кодексу України у 1 кварталі 2012 року необґрунтовано відніс у рядку 06 декларації «Інші витрати» витрати на оплату праці адміністративному персоналу (не спрямовані на обслуговування та управління підприємством) на суму 2 267, 00 грн. та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 876, 42 грн.

Так, відповідно до пунктів 138.1, 138.4, 138.8, пп. 138.9, 138.10, 143.1 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу інших витрат включаються:

загальновиробничі витрати:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, та медичне страхування працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень;

е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування робітників та працівників апарату управління виробництвом відповідно до законодавства; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства;

ж) суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, екологічного управління довкіллям, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності";

з) суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно зі статтею 148 цього Кодексу);

и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими галузевими міністерствами та погодженими Міністерством фінансів України нормативами;

адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;

б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати);

д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

е) витрати на врегулювання спорів у судах;

є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

інші операційні витрати, що включають, зокрема:

а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу;

б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів;

в) інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно:

суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім тих пенсій, що призначені особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах, включаючи особовий склад гірничорятувальних частин, з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України), сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, на придбання літератури, оплату Інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань;

суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового спеціального резерву страхування пенсійних вкладів та додаткових спеціальних резервів страхування коштів фондів банківського управління відповідно до Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд".

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

До складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом.

Отже, з урахуванням вищевикладених норм Податкового кодексу України, позивач правомірно відніс витрати на оплату праці адміністративного персоналу до валових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод».

Крім того, суд погоджується із правомірністю віднесення до складу податкового кредиту березня 2012 року суму податку на додану вартість у розмірі 22 500, 00 грн. за податковою накладною, отриманою від Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» по угоді № 40/15 від 20.05.2011 року.

Так, відповідно до умов договору № 40/15 від 20.05.2011 року, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання», позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» основні фонди з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності та отримало податкову накладну, сума податку на додану вартість складає - 22 500, 00 грн. Дану суму податку на додану вартість позивач відніс до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем були зроблені протиправні висновки в ході проведення перевірки позивача та винесені податкові повідомлення-рішення № 0000432304 від 15.08.2012 року та № 0000442304 від 15.08.2012 року підлягають скасуванню повністю.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити даний адміністративний позов повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський трубний завод» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000432304 від 15.08.2012 року та № 0000442304 від 15.08.2012 року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 11.09.2012 року.

Суддя А. Ю. Рищенко