Ухвала суду № 26973741, 25.10.2012, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________

Справа: № 2021/2892/2012 Головуючий: 1 інстанції

Провадження: №22-ц-/2090/7136/2012 Дудченко В.О. Категорія: земельні Доповідач: Даниленко В.М

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Красноградського району Харківської області на ухвалу судді Красноградського районного суду Харківської області від 07 вересня 2012 року по справі за позовом прокурора Красноградського району Харківської області в інтересах держави в особі Красноградської районної державної адміністрації Харківської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання розпорядження Красноградської районної державної адміністрації № 269 від 24.07.2008 року, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та повернення земель у державну власність, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року прокурор Красноградського району Харківської області (далі: районний прокурор) звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації № 269 від 24.07.2008 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як членам селянського (фермерського) господарства «Красноградське РТП», були видані державні акти серії ЯЛ № 550240 та ЯЛ № 550241, відповідно, на право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,1413 га. та 6,1421 га., що розташовані на території Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Однак, зазначені земельні ділянки були передані безоплатно відповідачам у власність усупереч вимогам земельного законодавства та Закону України «Про фермерське господарство», позаяк останні членами С(Ф)Г «Красноградське РТП»ніколи не були, а внесення їх у списки членів цього господарства для подальшого отримання землі у власність було незаконно здійснено головою С(Ф)Г «Красноградське РТП»ОСОБА_4, за що останнього вже засуджено вироком суду до позбавлення волі.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що зазначені вище земельні ділянки вибули з державної власності незаконно, районний прокурор просив суд визнати недійсними розпорядження голови Красноградської районної державної адміністрації № 269 від 24.07.2008 року та державні акти серії ЯЛ № 550240, ЯЛ № 550241 на право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,1413 га. та 6,1421 га., що розташовані на території Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області, які видані 02 жовтня 2011 року на ім'я відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно, та повернути ці земельні ділянки у державну власність.

Ухвалою судді Красноградського районного суду Харківської області від 07 вересня 2012 року у відкритті провадження у цивільній справі за вищевказаним позовом районного прокурора відмовлено на підставі ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

Не погодившись із таким процесуальним рішенням районного суду, районний прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати наведену вище ухвалу як незаконну та зобов'язати Красноградський районний суд Харківської області відкрити провадження у цивільній справі за заявленим ним позовом.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, правил щодо підвідомчості справ судам загальної юрисдикції при вирішенні питання про відкриття провадження у цивільній справі.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі за вищевказаним позовом районного прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що ініційований останнім спір не є цивільно-правовим, позаяк у даному випадку має місце спір за зверненням суб'єкта владних повноважень, який відноситься до компетенції адміністративних судів, а тому й повинен розглядатися адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.

Однак, із таким висновком судді районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки цей висновок, у даному випадку є помилковим і таким, що не грунтується на законі.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а бо державні чи суспільні інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно частини 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ визначена законодавцем у ст. 15 ЦПК України.

Відповідно до вказаної правової норми суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена законодавцем у ст. 17 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень»означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України).

Таким чином критеріями розмежування справи цивільної юрисдикції від справи адміністративної юрисдикції є одночасно: суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин (приватноправовий чи публічно-правовий), у зв'язку з чим, вирішуючи питання щодо підвідомчості справи у спорі, що виник із земельних правовідносин, слід звертати увагу не тільки на склад сторін у справі, а й ретельно аналізувати предмет та підстави заявленого позову, а також зміст самих позовних вимог, позаяк справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин врегульованих нормами цивільного права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних майнових прав на землю (земельні ділянки) на засадах рівності, відносяться до компетенції судів цивільної юрисдикції і повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Так, згідно положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (при наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, позаяк їхніми рішенням про надання земельної ділянки фізичній чи юридичній особі у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Таким чином, відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

При цьому індивідуальні акти органів державної влади або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер.

Зокрема, відповідно до статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності, тобто майнового (цивільного) права.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені районним прокурором в інтересах держави позовні вимоги випливають із земельних відносин, пов'язаних з набуттям та реалізацією прав на земельні ділянки державної власності фізичними особами, тобто із відносин, що мають приватноправовий характер та стосуються захисту саме майнових (цивільних) прав.

При цьому Красноградська районна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, не виступає в цих відносинах як суб'єкт владних повноважень, у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у частині 1 статті 17 КАС України, оскільки її участь в оформленні та передачі земельних ділянок державної власності у власність фізичних осіб, як рівноправного суб'єкта земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, що підлягає розгляду адміністративним судом.

Той же факт, що в даному випадку з позовом до суду в інтересах держави в особі Красноградської районної державної адміністрації звернувся районний прокурор, також не дає підстав для висновку про наявність публічно-правового спору, передбаченого пунктом 5 частини 2 статті 17 КАС України, який підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Таким чином, вищезазначений позов районного прокурора не є адміністративним, позаяк заявлені ним в інтересах держави в особі Красноградської районної державної адміністрації вимоги, тобто ініційований прокурором спір по своїй суті є цивільно-правовим та повинен розглядатися судом за правилами цивільного судочинства.

Однак, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване процесуальне судове рішення, на вказані обставини належної уваги не звернув, у зв'язку з чим безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за вищезазначеним позовом районного прокурора, фактично позбавивши останнього можливості захищати державні інтереси в судовому порядку.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, оскаржувана ухвала судді Красноградського районного суду Харківської області від 07 вересня 2012 року не може бути визнана обґрунтованою й такою, що постановлена з додержанням вимог процесуального закону, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України скасувати це судове рішення, а матеріали справи направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у цивільній справі.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 15, 122, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Красноградського району Харківської області - задовольнити частково.

Ухвалу судді Красноградського районного суду Харківської області від 07 вересня 2012 року - скасувати.

Матеріали справи за позовом прокурора Красноградського району Харківської області в інтересах держави в особі Красноградської районної державної адміністрації Харківської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання розпорядження Красноградської районної державної адміністрації № 269 від 24.07.2008 року, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та повернення земель у державну власність направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у цивільній справі відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, є остаточною й згідно п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: