Рішення № 26970202, 10.10.2012, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа 2017/2-282/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка 10 жовтня 2012 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Криворотова С.В., при секретарі Михальчук В.В., з участю позивача ОСОБА_1., представників: сторін - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Ажна» (відповідач-1), відділу Держкомзему у Кегичівському районі Харківської області (відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації, та вилучення землі з чужого незаконного володіння, третя особа на стороні позивача ТОВ «Аграрний дім ім. Горького», -

В С Т А Н О В И В:

Представником ОСОБА_2, від імені ОСОБА_1, заявлено позов до приватного сільськогосподарського підприємства Ажна (далі ПСП Ажна) та Харківської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру (далі ХРФ ЦДЗК). Представник позивача просить визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі б\н від 02.06.2006р. між позивачем та відповідачем-1, про скасування реєстраційного запису №040969600209 від 22.05.2009р. в Державному реєстрі земель щодо його реєстрації, зобовязати відповідача-1 негайно повернути земельну ділянку. В якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, заявлено ТОВ Аграрний дім ім.Горького(далі ТОВ АД ім.Горького).

Під час розгляду справи, за клопотанням представника позивача, у звязку зі зміною порядку реєстрації земельної ділянки, відповідача-2 із ХРФ ЦДЗК замінено на відділ Держкомзему у Кегичівському районі Харківської області (далі - ВДКЗ).

У позовній заяві зазначено, що позивач, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, є власником земельної ділянки площею 6,8790 га на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. До 2007р. був укладений договір оренди цієї ділянки між ним та ПСП Злагода, а в 2008р., після банкрутства орендаря - з ТОВ АД ім.Горького, всі його примірники були передані цьому підприємству для подальшої реєстрації. Але, одночасно було встановлено, що при невідомих позивачеві обставинах, раніше від його імені був підписаний інший договір оренди цієї ж ділянки з ПСП Ажна, який ХРФ ЦДЗК був зареєстрований. Позивач, разом з іншими власниками ділянок, звернувся із заявами: 24.09.2008р. - до Кегичівського відділу, а 17.01.2009р. безпосередньо до ХРФ ЦДЗК про не реєстрацію договорів з ПСП Ажна та про їх реєстрацію з ТОВ АД ім. Горького. Проте, на підставі заяви від його імені, оспорюваний договір був зареєстрований і набрав чинності. Ні договір оренди, ні заява про його реєстрацію позивачем не підписувались, засвідчення останнього від імені Лозівської сільської ради та її печатка підроблені. У звязку з цим, Кегичівським РВ ГУМВСУ порушено кримінальну справу. В якості підстав визнання недійсним правочину щодо зазначеного договору, у позовній заяві вказано, що його укладення не відповідало вільному внутрішньому волевиявленню позивача, що суперечить ст.ст. 203, 215 ЦК України; а також те, що у ньому, згідно зі ст. 15 Закону України Про оренду землі, не передбачені як істотні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

ПСП Ажна надало письмове заперечення, в якому вважає, що доводи позову ґрунтуються на припущеннях, оспорюваний договір, акт приймання-передачі землі та заява про проведення реєстрації (подання якої законом не передбачено) в дійсності підписані позивачем, доказів протилежного не надано, оскільки, експертиза цих підписів, відповідно до вимог ЦПК України, не проводилась. Орендодавець фактично визнав угоду з ПСП Ажна, бо отримував у цього підприємства орендну плату. У доповненні до заперечення відповідач-1 додає, що оспорюваний правочин не суперечить ч.1 ст.203 ЦПК України, оскільки внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств, їх купівля-продаж до 1.01.2012р. прямо заборонено п.14,15 Перехідних положень Земельного кодексу України, а земельна ділянка в якості предмету застави ЗУ Про заставуне передбачена. Виходячи з цього, а також що оспорюваний договір було підписано до внесення про це змін у чинне законодавство, зазначені у позові як невключені до договору істотні умови до 1.01.2012р. фактично не могли породжувати негативні наслідки для позивача, і не є підставою для визнання цього правочину недійсним. На виконання внесених після укладення договору змін до законодавства, відповідач-1 запропонував позивачу укласти про це додаткову угоду, проект якої додав до матеріалів справи.

ХРФ ЦДЗК, маючи статус відповідача-2, також надавав письмове заперечення проти позову, в якому повідомляв, що реєструючий орган не мав повноважень перевірки діяльності сторін договору, встановлення справжності підписів громадян, здійснював державну реєстрацію з дотриманням встановленої процедури та після затвердження технічної документації, договір з ПСП Ажна на момент його подання відповідав вимогам законодавства, належні документи про реєстрацію іншого договору позивача з ТОВ АД ім.Горького не надходили.

Представник ВДКЗ, в якості притягнутого відповідача-2 після заміни ХРФ ЦДЗК, подав письмову заяву, навів витяги з чинного законодавства, в резолютивній частині повідомив, що у вирішенні питань судового розгляду покладається на розсуд суду, просить розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи ТОВ «АД ім.Горького» ОСОБА_5 подав письмову заяву в якій повністю підтримує заявлений позов та просить справу слухати без його участі.

Під час судового розгляду представник позивача (а після цього і сам позивач) позов підтримали, представник ПСП «Ажна» його не визнав.

У подальшому, усі особи, які беруть участь у справі, подали заяви, в яких просять слухання по справі проводити за їх відсутності: представник позивача 02.07.2012р., відповідач1 05.09.2012р. , відповідач2 19.10.2011р., третя особа 20.09.2011р.

У судовому засіданні представник позивача наголосила на тому, що договір є недійсним, так як він не відповідав ст.15 Закону Про оренду землі, яка передбачає в якості суттєвої умови право орендаря передачі землі в заставу та внесення до статутного фонду і яка існувала на момент реєстрації, але не була виконана. Текст цієї умови в договорі відсутній, зареєструвавши його в такому вигляді, державний реєстратор вчинив порушення Закону Про оренду землі. Відсутність цієї умови вважає підставою для відмови у реєстрації. Стверджує, що волевиявлення позивача на момент реєстрації було не на користь ПСП Ажна, про що свідчать заяви з проханням не реєструвати договір оренди. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, поновити права позивача визнати недійсним договір, скасувати його державну реєстрацію, повернути землю власнику.

У судовому засіданні, ознайомившись із договором оренди з ПСП Ажна, позивач пояснив, що у 2006 році він підписував договір оренди земельної ділянки з ПСП Ажна. Визнав свої підписи на договорі, акті прийому-передачі, листі повідомленні до ДЗК з проханням не реєструвати договір. Не визнав свій підпис на акті визначення меж земельної ділянки в натурі та на заяві з проханням зареєструвати договір. Орендну плату в ПСП «Ажна» отримував за 2006-2008рр. частково, тільки пшеницю 500 кг. Потім припинив отримувати плату, але у 2011 році отримав орендну плату за 2010-2011рр. Також ним було укладено договір оренди землі у 2008 році з ТОВ «АД ім.Горького», де частково отримував орендну плату у 2008р. та повністю у 2009р. Про своє особисте ставлення до наявності чи відсутності в оспореному договорі істотних умов не висловився, підписати додаткову угоду про включення до договору введеної законом пізніше істотної умови відмовився

Представник ПСП «Ажна» повідомила, що заперечення були викладені у письмовій формі. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Свідок ОСОБА_6, який на час реєстрації оспореного договору працював на посаді начальника районного відділу ХРФ ЦДЗК, показав, що цей договір надійшов на реєстрацію масово з іншими договорами з відділу ДКЗ при проведенні державної реєстрації. Надходили заяви з проханням не реєструвати договори і колективні і індивідуальні, але конкретно цей договір він не памятає, бо їх було багато. Коли надходила заява про нереєстрацію процедура зупинялась. ПСП «Ажна» повідомлялось про надходження таких заяв. Коли надійшла остання заява 15.05.2009 року, із засвідченим підписом, з проханням зареєструвати договір, це і було зроблено. Про підроблені підписи на час реєстрації йому нічого відомо не було.

Оцінюючи показання свідка суд бере їх до уваги щодо відповідності договору та додатків тим, які були під час реєстрації, зясування повідомлень про волевиявлення орендодавця, інших обставин реєстрації, та згідно з абз. 2 ч.1 ст. 218 ЦК не вважає їх такими, що доводять чи спростовують факт вчинення правочину або оспорювання окремих його частин.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог лише про визнання договору недійсним, скасування його реєстрації та вилучення земельної ділянки із зазначених позивачем та доведених ним підстав. Зі змісту статті 215 ЦПК України убачається, що суд не вправі виходити за межі заявлених позивачем вимог.

Судом забезпечено усім учасникам можливість для реалізації їх прав для надання та витребування доказів, усі вони долучені до справи і досліджені.

При аналізі доказів у справі суд керується положеннями ст. 60 ЦПК України про те, що обов'язки доказування і подання доказів покладається на сторони, і виходить лише із тих доказів, які надані ними під час розгляду справи.

Так, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, позивач є власником земельної ділянки на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до наданої копії договору, між позивачем та ПСП «Ажна» підписано договір оренди земельної ділянки. Як свідчить реєстраційний запис, договір пройшов державну реєстрацію, до нього додавались документи, які є його невідємною частиною, що передбачені ч.4 ст. 15 Закону України Про оренду землі. При цьому, встановлено, що частина документів була надана на реєстрацію у копіях, і договір був зареєстрований саме у такому вигляді та з відповідними додатками.

До справи долучені докази, які підтверджують, що позивач отримував орендну плату з ПСП «Ажна», згідно з платіжними відомостями: №1 за грудень 2006 р. 300грн. (порядковий №1), №4 за грудень 2006 р. 125грн. (порядковий №121), №6 за грудень 2006 р. 50грн. (порядковий №154), №1 за січень 2007р. - 80 грн. (порядковий №10), №1 за грудень 2007р. 600кг озимої пшениці (порядковий №46), №3 за грудень 2007р. - 100 кг соняшника (порядковий №46), №1 за грудень 2008р. - 500кг озимої пшениці (порядковий №46), №1 за жовтень 2011р. 1879,12грн. (порядковий №11), №2 за листопад 2011 р. - 1880 грн. (порядковий №21).

Оскільки, факти отримання орендної плати в ПСП Ажна частково за 2006-2008рр., та за 2011р., визнані позивачем, вони не підлягають доказуванню.

Експертиза оспорених позивачем додатків до договору, а також тих платіжних відомостей, які ним не підтверджені, не проведена, отже,ці докази не спростовані.

Відповідно до наданої копії заяви ОСОБА_1. на адресу ЦДЗК від 22.12.2008р. факт укладення договору з ПСП «Ажна» позивачем не заперечується, а лише вказується на відсутність його належної реєстрації (а.с.72).

Згідно з викладеними у справі обставинами, у травні 2009р. від імені землевласників до реєструючого органу було подано заяви із їх засвідченими підписами, із проханням про реєстрацію договорів оренди землі з ПСП Ажна. Цей факт не заперечується, але при цьому, в матеріалах справи містяться копії висновків експертиз №314 від 24.07.2009р. та №527 від 02.10.2009р., призначених Кегичівським РВ ГУМВСУ в ході слідства по кримінальній справі №82090086. В них зазначено, що засвідчувальний підпис сільського голови на ряді заяв орендодавців, а також печатка сільської ради (на яких заявах, не конкретизовано), підроблені. Відомості про перевірку достовірності підписів самих орендодавців на цих заявах, у копіях висновків експертиз відсутні.

При вирішенні позову, суд виходить із того, що права та обовязки сторін по справі визначаються правовідносинами щодо використання (оренди) земельної ділянки та обставин, що з цього витікають, які врегульовані ст.11, 218, 638, 640, 642 ЦК України, ст. 93 Земельного кодексу України, ст.ст.15-16 Закону Про оренду землі, ст.ст.18,19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, іншими, нижчезазначеними, нормативними актами.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази, суд доходить висновку, що заявлений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В якості доказу укладення оспореного договору, стороною позивача надано його копію, яку звірено з примірником з оригінальними підписами, витребуваним для огляду з відділу Держкомзему. Достовірність договору позивач не спростовує, чим визнає сам факт його укладення. Оскільки, позивач не визнає свій підпис на додатках до договору (акт визначення меж земельної ділянки в натурі), заявах про реєстрацію договору,ці доводи потребують доведення.

Вирішуючи спір у цій частині, суд вважає, що спростовані обставини позивачем не доведені, як того вимагає ч.1 ст.60 ЦПК.

Судом вивчені витребувані копії двох висновків експертиз, зміст яких свідчить про їх проведення у кримінальній справі на підставі постанов слідчого Кегичівського РВ ГУМВСУ: №314 від 24.07.2009р. та №527 від 01.10.2009р. про те, що на заявах до Кегичівського районного відділу ХРФ ЦДЗК про реєстрацію договорів оренди землі з ПСП Ажна за травень 2009р. підпис голови сільської ради щодо засвідчення підпису позивача та інших осіб, а також відбиток печатки на заявах 280 осіб не відповідають дійсності.

Проте, відомості у висновку щодо печатки на заявах 280 осіб не конкретизовані, їх перелік не надано (тобто, відношення цього документа до особи позивача також не підтверджене).

Оцінюючи надані копії висновків експертиз, суд виходить з наступного:

Згідно з п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 червня 2009 року, висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі, коли експертиза проведена відповідною експертною установою за клопотанням сторони, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен розяснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

У звязку з цим, у судовому засіданні стороні позивача усно та під письмову розписку розяснено право заявити клопотання про призначення судом відповідної почеркознавчої експертизи, проте, такі клопотання не заявлені, від реалізації свого права у цій частині позивач відмовився (а.с.58).

Згідно з ч.4 п.2 Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суд виходить з того, що згідно зі ст.ст. 58-59 ЦПК України, надані сторонами докази повинні бути належними і допустимими, суд не бере ті з них, які одержані з порушенням встановленого законом порядку.

Тому, визнано неможливим використання в якості доказів у даній цивільній справі копій висновків експертиз, які проводяться в ході досудового слідства по кримінальній справі, оскільки, порядок їх призначення не відповідає вимогам ст. 143 ЦПК України (зокрема, щодо дотримання прав учасників цивільного провадження подати свої запитання, на їх прийняття чи мотивоване відхилення, на клопотання про вибір відповідної експертної установи, конкретного експерта, на його відвід та дачу йому пояснень тощо). Належність цих документів до даної справи позивачем теж не доведена.

Суд звертає також увагу на заяву представника позивача про неможливість експертного дослідження договорів через відсутність оригіналів, і при цьому виходить з наступного:

По-перше, згідно з п.1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», п. 2.2.2. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», вирішення питання про достатність матеріалів експертизи та необхідність надання додаткових матеріалів відноситься до повноважень експерта, якому доручено проведенні експертизи, і після ознайомлення з матеріалами справи. Тому, твердження представника позивача про неможливість експертизи (від проведення якої до цього вона відмовилась) не можуть бути взяти до уваги як такі, що є некомпетентними.

По-друге, надані суду примірники оспорених договорів містять оригінальні аркуші з підписами сторін; як показав у засіданні 17.11.2011р. свідок ОСОБА_7 (тодішній начальник районного відділу ХРФ ЦДЗК), на державну реєстрацію договори надавались саме у такому вигляді. Оскільки, предметом оспорювання у позовній заяві є саме достовірність підписів орендодавця, які містяться в матеріалах справи в оригінальному вигляді, посилання на їх відсутність не відповідає фактичним обставинам, тобто, є безпідставним.

По-третє, згідно з «Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженими наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 N 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 N 144/5), де в п.1 розділу «Почеркознавча експертиза» зазначено, що «експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями документа, приєднаними до справи у встановленому законом порядку».

Із тих же підстав (ст.13 згаданого Закону та п. 2.2.2. Інструкції) є такими, що зроблені з перевищенням своєї компетенції, припущення представника позивача про неможливість проведення технічного дослідження договорів та заяви про їх реєстрацію. Клопотання про проведення такої експертизи стороною позивача не заявлялось, дані договори, що є предметом позову, експертам не надавались, проти зупинення цивільного провадження до проведення таких експертиз у кримінальній справі ця сторона також заперечила. Враховуючи показання свідка ОСОБА_6 про відповідність наданих суду примірників договорів тим, які пройшли реєстрацію, доцільність технічного дослідження окремих аркушів цих договорів та доказове значення незаявленої стороною позивача експертизи перед судом також не обґрунтована. Крім цього, п. 3.5. згаданої Інструкції допускає проведення експертизи за копіями об'єкта.

Фактичне визнання в судовому засіданні позивачем факту підписання як оспореного договору, так і частини його додатків, позбавляє суд можливості задовольнити позовні вимоги.

Тому, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним того договору, підписання якого позивачем визнано, і лише частково заперечено без належного доведення.

Оцінюючи довід сторони позивача щодо невключення до договору однієї з істотних умов (а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки), суд виходить з наступного:

ОСОБА_4 підписання договору зазначена як 02.06.2008р., дата його реєстрації в ХРФ ДП ЦДЗК - 22.05.2009р. На дату підписання існуюча на той час редакція ст.15 ЗУ Про оренду землі цієї умови не передбачала, Закон про таке доповнення прийнято N 509-VI від 16.09.2008р., опубліковано 14.10.2008р.

Умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки визнана законом істотною після його підписання, тобто, після досягнення згоди з істотних на той час умов договору, як це передбачено ч.1 ст. 638 ЦК України.

При цьому, в Законі N 509-VI від 16.09.2008р. застосування його положень щодо договорів, які підписані раніше, не передбачено, в Законі Про оренду землі такі положення також відсутні. Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, зокрема, його ст. 20 не містить положення про відповідність документів вимогам, які внесені після їх подання, повернення документів у випадку внесення подальших законодавчих змін Закон також не передбачає. У ст.24 цього Закону, де встановлено обовязковість відповідності вимогам закону поданих документів (тобто, на час їх подання), прямо заборонено відмовляти у державній реєстрації з підстав, не передбачених цим Законом. Згідно з п.7 Прикінцевих положень цього Закону, положення інших законів застосовуються в частині, що йому не суперечать. Водночас, взято до уваги, що подібні питання уже врегульовані самим договором: п.31 зобовязує орендаря виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом, а п.36 передбачає механізм внесення змін його умов, що дає змогу коригувати цей документ з урахуванням подальших змін у законодавстві.

Суду не надано доказів того, що відсутність у договорі запровадженої у подальшому однієї з істотних умов реально порушила права орендодавця, чи у її внесенні у договір орендарем було відмовлено; навпаки, останнім запропоновано орендодавцеві внести відповідні зміни, передбачені Законом.

Розглянувши усі наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що вимоги позивача про визнання договору недійсним із цих підстав також задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації договору та повернення земельної ділянки, суд враховує, що ці вимоги безпосередньо повязані позивачем з першою, основною вимогою, як наслідок розгляду недійсності договору на зазначених позивачем конкретних підставах. Недоведеність цієї передумови тягне за собою висновок і про відсутність вказаних підстав для задоволення інших позовних вимог. Їх вирішення судом на інших підставах є неможливим, оскільки, це виходить за межі заявлених позовних вимог. Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог ч.1 п.3 згаданого Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, суд розглядає цивільні справи не інакше, як у межах заявлених позивачем вимог, зазначених і доведених ним обставин.

Так, відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.19, ч.1 ст.20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень№1952-IV від 01.06.2004р., підставою для реєстрації зазначених прав є, зокрема, договір оренди, така реєстрація проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, або уповноважених ним осіб, подані документи повинні відповідати вимогам закону. Встановлено, що наявність згоди на реєстрацію оспореного договору з боку орендаря підтверджена заявою а також документами про оплату реєстраційних робіт. Орендодавцем свій підпис про це спростовано, але в силу зазначених вище обставин, недостовірність підпису не доведено; текст договору та інші документи подані з дотриманням вимог ст.ст.19-20 Закону.

Крім цього, суд виходить також з того, що згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нова редакція ст.15 ЗУ Про оренду землі, якою введено додаткову істотну умову договору, не містить прямої заборони реєстрації того договору, який підписано раніше, до дня набрання чинності цієї норми. За загальними правилами акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цими актами та діють на майбутній час і не застосовуються до тих правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Принцип все, що не заборонено законом, дозволено давав право на реєстрацію цього правочину.

Перевірка договору на відповідність вимогам законодавства входить до компетенції відділу земельних ресурсів, який 10.08.2007р. надав висновок про те, що порушень вимог ст.ст.4,5,6,11,15,17,19 Закону України Про оренду землі не знайдено, що відповідало дійсності. Після цього, договір з цим висновком було передано до реєструючого органу. Підрозділ ХРФ ЦДЗК, при здійсненні реєстрації керувався цим висновком, і виконав належну йому функцію у межах наданих йому повноважень. Відмова у реєстрації договору, у звязку зі зміною законодавства щодо введення нових істотних умов, законом не передбачена.

Оскільки недійсність договору оренди є недоведеною, суд не вбачає підстав для висновку про те, що відповідач незаконно користується земельною ділянкою позивача.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації договору та повернення земельної ділянки.

Суд вважає, що посилання на наявність заяви орендодавця про реєстрацію іншого договору ( з ТОВ Аграрний дім імені Горького) не може бути перешкодою для реєстрації раніше поданого і опрацьованого договору, оскільки, реєструючий орган не вправі вирішувати спори щодо оренди землі, відповідно до ст.35 ЗУ Про оренду землі це є компетенцією суду. Згідно з ч.1 ст.9 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, реєструючий орган встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, і не має повноважень на врахування тих прав, які ще не зареєстровані.

Судом оцінено доводи сторони позивача про відсутність волевиявлення на укладення оспореної угоди. Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. При цьому, відсутність встановлених законодавством умов для укладення договору Пленум розглядає не абстраговано, а в контексті з волевиявленням сторін, і проявом цього зазначає, зокрема, відсутність згоди за всіма істотними умовами договору. У даному випадку, при досягненні згоди на підписання договору, у ньому зазначено ставлення сторін до існуючих на той час істотних умов, але вони не могли визначитись зі своїм волевиявленням до ще невідомої їм на той час обставини. Ознак відсутності згоди (тобто, незгоди) між сторонами щодо додаткової істотної умови немає.

Твердження сторони позивача щодо відсутності волевиявлення останнього на укладення договору з ПСП Ажна, до втручання в правовідносини іншого підприємства ТОВ АД ім.Горького, суд оцінює у сукупності з іншими обставинами.

Також обєктивним проявом дійсного волевиявлення позивача є його ставлення до отримання орендної плати (при цьому, суд враховує пояснення представника позивача про те, що цей факт вона розглядає як отримання плати за фактичне користування земельною ділянкою). Пояснення позивача свідчать про фактичне отримання ним часткової оплати за оренду землі.

Суд враховує, що позивач не змогла однозначно спростувати своє волевиявлення на час, зазначений при укладенні договору, а також наявність документів, які це волевиявлення на той час підтверджували (підписаний договір та засвідчена заява про його реєстрацію, які належним чином не спростовані), фактично підтвердила факт укладення договору у заяві від 22.12.2008р. При цьому, заяви представника позивача у судовому засіданні щодо волевиявлення орендодавця на цей час не можуть слугувати обєктивним доказом обставин, які відбулись у минулому.

На підтвердження відсутності свого волевиявлення, сторона позивача посилається на те, що позивач не визнає свій підпис як на частині додатків до договору, а також на те, що його заява про реєстрацію підроблена. Проте, підписи землевласника на документах в обох цих випадках експертному дослідженню не піддавались, експертиза засвідчення останньої заяви судом не призначалась, клопотання про це не заявлялось, хоча, відповідні розяснення судом надавались (а.с.58). Оскільки, достовірність заявлених позивачем обставин, як зазначено вище, належним чином не доведена, суд не може покласти ці доводи в основу даного рішення.

Оцінюючи довід сторони позивача про наявність заяв до реєструючого органу щодо не реєстрації договору з ПСП Ажна, суд виходить з того, що таких заяв було декілька: разом із договором, незасвідчена (про реєстрацію), у 2008р. - незасвідчена (про нереєстрацію), у травні 2009р. - засвідчена (про реєстрацію). На час реєстрації, кримінальна справа не порушувалась, експертизи достовірності жодної із цих заяв не проводились, відповідність засвідчувального напису була невідома, орендодавець особисто до реєструючого органу не звертався. Тому, про дійсне волевиявлення орендодавця на час вчинення правочину реєструючий орган, який сам не вправі оцінювати достовірність підписів, міг судити, взявши до уваги останню заяву, яка показувала про відсутність спору, і до того ж була засвідчена.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України, при прийнятті рішення, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 88 Кодексу, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати; якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи результати вирішення позову, судові витрати у даній справі присудженню не підлягають.

Підстав допустити негайне виконання цього рішення суд не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 58-60, 88, 213-215, 217 ЦПК України, ст.11, 218, 638, 640, 642 ЦК, ст.ст.15-16,18,35 Закону Про оренду землі, ст.ст.18,19-20,24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через Кегичівський районний суд, протягом 10 днів з дня проголошення, а відсутніми у цей час особами, які беруть участь у справі з дня отримання його копії.

СуддяС.В. Криворотов