Постанова № 26946029, 23.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 р. Справа № 2803/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Держаної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 06.07.2007 року № 0002432321/0 в частині донарахування податку на прибуток на розмірі 18 754 грн. за основним платежем та 5 626 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, -

встановив:

18 липня 2007 року позивач - ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» звернувся в Господарський суд Львівської області із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Галицькому районі м. Львова в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 06.07.2007 року № 0002432321/0.

Постановою Господарського суду Львівської області від 14.08.2007 року, залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 року, в задоволенні адміністративного позову ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 23.03.2011 року вказані вище судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2011 року дану справу прийнято до свого провадження.

01.11.2011 року до Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» про уточнення позовних вимог з урахуванням якої позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 06.07.2007 року № 0002432321/0 в частині донарахування податку на прибуток на суму 18754 грн. та штрафних санкцій в сумі 5626 грн. (а.с. 143).

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач посилався на те, що висновки відповідача про заниження ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» податку на прибуток за 4 кв. 2006 року на суму 18 754 грн. внаслідок віднесення до складу валових витрат сплачених при придбанні легкових автомобілів суми ПДВ є безпідставними та такими, що не узгоджується з податковим законодавством. Зокрема позивач вказує на те, що ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» купує основні засоби для передачі в лізинг. Серед основних засобів певне місце займають і легкові автомобілі. Товариство є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника цього податку за № 17840516 та має індивідуальний податковий номер 317300613048. До валових витрат позивачем в 4 кварталі 2006 р. включено суми ПДВ, які сплачено при придбанні легкових автомобілів, які позивачем використовуються в господарській діяльності, що повністю відповідає вимогам пп. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідно до якої, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року адміністративний позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 06.07.2007 року № 0002432321/0 в частині донарахування податку на прибуток на суму 18754 грн. та штрафних санкцій в сумі 5626 грн..

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Галицькому районі м. Львова подала її в апеляційному порядку. Вважає, що дана постанова прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що спеціальною нормою у спірних правовідносин є пп. 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» є помилковим, оскільки згідно з преамбулою цього Закону, його положення регулюють порядок нарахування та справлення податку на додану вартість, а не податку на прибуток підприємств. Апелянт вважає, що оскільки розглядуваний спір стосується правомірності формування позивачем валових витрат, спеціальним законом який регулює ці правовідносини є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який забороняє до складу валових витрат включати сплачені суми ПДВ.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не заявилися та не повідомили про причини неприбуття, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Враховуючи те, що усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися та те, що справу може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 29.05.2007 року по 25.06.2007 року працівниками відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року, результати якої оформлені актом перевірки № 1522/23-024/31730064 від 04.07.2007 року (а.с. 7-26).

Згідно з даним актом перевірки податковий орган прийшов до висновку про те, що позивачем в порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.3 п. 5.3, п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат в 4 кв. 2006 року віднесено суму ПДВ в розмірі 75 017 грн., сплачену при придбанні легкових автомобілів, яка підприємством до складу податкового кредиту не включалася. Також, відповідач прийшов до висновку, що позивач в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат за 1 кв. 2004 року віднесено кошти сплачені за надані інформаційно-консультаційні послуги в розмірі 4 991 грн. згідно договору № 05/01/04 від 01 січня 2007 року та на підставі акту виконаних робіт від 31 березня 2004 року № ОУ-0000032, оскільки у вказаному акті відсутній розрахунок визначення вартості наданих послуг, як не містить інформації про фактично понесені витрати на виконання послуг, а первинні документи, які б містили відомості про господарські операції не представлені.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00024323221/0 від 06.07.2007 року, яким ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств усього на суму 27 375 грн. в тому числі 20 002 за основним платежем та 7 373 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що позивачем правомірно при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, збільшено балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість у розмірі 75017,00 грн., понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту. З урахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення в частині донарахування податку на прибуток на суму 18754 грн. та штрафних санкцій в сумі 5626 грн. відповідачем прийняте з порушенням передбачених ст. 2 КАС України принципів, а тому в цій частині підлягає визнанню нечинним.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Поряд з цим, згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Так, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми щодо формування валових витрат в даній окремій ситуації.

Натомість, пункт 8.4 статті 8 «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює загальний порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів.

Зокрема, згідно з підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 цього Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, якщо норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачають включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України «Про податок на додану вартість» (підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7) прямо передбачає таке право платника податку.

Колізію між наведеними приписами двох законів із питань оподаткування слід вирішувати з урахуванням такого.

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку пункт 8.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулює правові наслідки будь-яких операцій з придбання (створення) усіх видів основних фондів.

В той же час, норма підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.

Абзацом 3 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно збільшено валові витрати при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість у розмірі 75017,00 грн., понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача та про необхідність їх задоволення.

Однак, суд першої інстанції визнавши податкове повідомлення-рішення нечинним допустив порушення норм процесуального права, оскільки такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів, а індивідуального акта визнання його протиправним. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Дані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною, зокрема у постанові цього Суду від 08.12.2009 року по справі № 21-1573во09.

Відповідно до п. 1 ст. 201 КАС України правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, є підставою для зміни судового рішення.

Враховуючи те, що дана справа судом першої інстанції вирішена з порушенням норм процесуального права, у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та змінити оскаржувану постанову.

У зв'язку з тим, що поданий позивачем адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення, однак позовні вимоги про визнання акта індивідуальної дії не відповідають належному способу захисту, у відповідності до ч. 2 ст. 11 КАС України з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати податкове повідомлення-рішення в оскаржуваній позивачем частині протиправними.

З огляду на те, що судом першої інстанції спір по суті вирішено правильно, з додержанням норм матеріального права, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід змінити.

Керуючись ст.ст. 11, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Держаної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року у справі № 2а-5049/11/1370 - змінити, замінивши в абзаці 2 резолютивної частини цієї постанови слова «Визнати нечинним» словами «Визнати протиправним».

У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року у справі № 2а-5049/11/1370 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін