Постанова № 26945437, 22.10.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2012 р. Справа № 5021/630/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

прокурора -не з'явився,

позивача -Базіль Р.В.

відповідача -не з'явився,

третіх осіб -не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 2576 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2012 року у справі № 5021/630/12

за позовом Прокурора міста Суми в інтересах держави в особі Сумської міської ради, м. Суми.

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача:

1) Управління земельних ресурсів Сумської міської ради, м. Суми,

2) Державна інспекція сільського господарства у Сумській області, м. Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрос", м. Суми,

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор звернувся до господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі Сумської міської ради, позивача, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрос", відповідача, з позовом про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1149 га, розташовану в м. Суми, район Голубих озер, шляхом демонтування літніх навісів для відпочинку та кіоску для проведення комерційної діяльності.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.06.2012 року у справі № 5021/630/12 (суддя Лугова Н.П.) здійснено заміну сторони про справі - прокуратури Зарічного району м. Суми на правонаступника - прокуратуру м. Суми; позов задоволено повністю: зобов'язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1149 га, розташовану в м. Суми, район Голубих озер, шляхом демонтування літніх навісів для відпочинку та кіоску для проведення комерційної діяльності.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив це рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

За клопотанням представника позивача колегією суддів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач у відзиві та його представник в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, вказували на їх безпідставність, просили залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Друга третя особа свого представника в судове засідання не направила, у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечувала, підтримала позовні вимоги прокурора.

Прокурор та перша третя особа в судове засідання не з'явились, відзивів на апеляційну скарги не надали, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Держземінспекцією головного управління Держкомзему у Сумській області була проведена перевірка з питання додержання вимог земельного законодавства ТОВ «Макрос»(надалі - Відповідач).

За результатами перевірки було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.08.2011 за № 405, акт обстеження земельної ділянки № 141, № 142 від 19.08.2011 року, припис від 19.08.2011 року № 238.

Крім того вищезазначеним органом була проведена повторна перевірка на підставі якої було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 545 від 18.10.2011 року, припис від 15.12.2011 № 360.

Перевірками встановлено, що відповідач самовільно використовує земельну ділянку державної власності загальною площею 0,1149 га, із них землі водного фонду площею - 0,1020 га і землі житлової і громадської забудови площею - 0,0129 га, шляхом влаштування зони відпочинку (встановлення літніх навісів для відпочинку та кіоску для проведення комерційної діяльності) у вигляді малих архітектурних форм за адресою: м. Суми, район Голубих озер.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель»самовільне зайняття земельних ділянок -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Положеннями пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»встановлено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 122 Земельного кодексу України встановлено, що лише сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік документів, які посвідчують право на земельну ділянку. Зокрема, відповідно до частини 5 названої статті, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Суд звертає увагу на те, що відповідач до матеріалів справи не надав договір оренди земельної ділянки, або ж інший документ, який у відповідності до положень статті 126 Земельного кодексу України, посвідчує його право на земельну ділянку.

В той же час, в обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.04.2012 року № 207 «Про надання дозволів на розміщення тимчасових споруд (літніх майданчиків) для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми», яким ТОВ «Макрос»отримав дозвіл на зайняття та забудову спірної земельної ділянки.

Така правова позиція відповідача суперечить наведеним вище нормам чинного законодавства -Закону України «Про місцеве самоврядування в України»та Земельному кодексу України.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, відповідно до частини 3 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку та межах визначених законом, а тому єдиним органом наділеним правом розпоряджатися землями територіальної громади м. Суми, є виключно Сумська міська рада.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правоустановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені ст. 212 Земельного кодексу України - повернення земельної ділянки власнику землі.

Як свідчать матеріали справи, в них відсутні докази прийняття Сумською міською радою рішення, саме, про передачу у власність або надання у користування (оренду) відповідачу земельної ділянки площею 0,1149 га в м. Суми, районі Голубих озер.

Враховуючи те, що відповідач фактично використовує спірну земельну ділянку шляхом розміщення тимчасових споруд, приймаючи до уваги, що Сумською міською радою не приймалось рішення про передачу цієї земельної ділянки відповідачеві у власність або надання в користування, зважаючи на відсутність договору оренди спірної земельної ділянки; колегія суддів зазначає, що відповідач здійснив самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до положень частини 1 статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги в частині укладення між Сумською міською радою та відповідачем договору №088/12 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди від 04.07.2012 року, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, вказаний договір підписано вже після ухвалення рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2012 року, а отже даний договір не розповсюджується на господарський спір, який розглянуто місцевим господарським судом.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.1 договору №088/12 від 04.07.2012 року, його предметом є особистий строковий сервітут, встановлений виключно на територію в м. Суми площею 531,95 кв.м.

Враховуючи наведене - вказаний договір є земельним сервітутом.

Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічні за своїм змістом положення щодо встановлення земельного сервітуту та необхідності його державної реєстрації закріплені і в статті 100 Земельного кодексу України.

Вивченням наданого відповідачем договору №088/12 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди від 04.07.2012 року встановлено, що він не пройшов процедури державної реєстрації.

Згідно з вимогами частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що договір №088/12 від 04.07.2012 року не є укладеним, а тому не є джерелом прав та обов'язків сторін за договором, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача в обґрунтування апеляційної скарги, що базуються на вказаному договорі.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, як не вбачається і підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2012 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України

Повний текст постанови складено 22.10.2012 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.