Рішення № 26944735, 18.10.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2012 року справа № 5020-936/2012За позовом Виконуючого обов'язки прокурора Ленінського району м. Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, буд. 11)

в інтересах Комунального підприємства „Севтеплоенерго"

держави Севастопольської міської Ради,

в особі: ідентифікаційний код 03358357

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99055, АДРЕСА_1)

про стягнення 23 275,76 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (виконуючий обов'язки прокурора Ленінського району м. Севастополя) -Джавлах С.М. -прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 005801 від 25.09.2012;

позивач (Комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради) -Чернова І.С. -представник, довіреність № 7655 від 28.12.2011;

відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) -не прибула, явку уповноваженого представника не забезпечила.

Обставини справи:

20.08.2012 виконуючий обов'язки прокурора Ленінського району м. Севастополя (далі -прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) з позовом в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (далі -позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про стягнення 23 275,76 грн, з яких: 21 207,99 грн -заборгованість за спожиту теплову енергію; 739,20 грн -інфляційне відшкодування; 798,93 грн -3% річних та 529,64 грн -пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 6, 24 Закону України „Про теплопостачання", статті 509, 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 1821 від 13.06.2007 в частині внесення оплати за отриману теплову енергію.

Ухвалою від 23.08.2012 порушено провадження у справі № 5020-936/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 25.09.2012.

Відповідно до частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.09.2012 оголошувалась перерва до 18.10.2012. Після перерви розгляд справи був продовжений за відсутності відповідача.

Присутні у судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач не скористалась своїм правом, наданим їй статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надала, після перерви у засідання суду не з'явилась; явку свого повноважного представника не забезпечила, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно і належним чином: ухвалою від 23.08.2012 /арк. с. 47-50/ -за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 43, 51-52/, та безпосередньо в судовому засіданні 25.09.2012, що підтверджується відповідним протоколом /арк. с. 74-75/ та розпискою /арк. с. 73/; про причини неявки суду не сповістила.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи на сплив встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строку вирішення спору, суд вирішив розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників позивача та прокурора, суд -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець, відповідач) та Комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (Продавець, позивач) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1821 (далі -Договір) /арк. с. 9-11/.

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Продавець зобов'язується передати покупцеві теплову енергію до межі балансової та експлуатаційної відповідальності своєчасно та відповідної якості, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.

Розділом 2 Договору визначені тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ), а саме: централізоване опалення в опалювальний сезон -6,93 грн/м2. Тарифи на теплову енергію затверджуються органами місцевого самоврядування та можуть бути змінені протягом строку дії Договору, про що Продавець має повідомити Покупця через засоби масової інформації.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.7 Договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, за тарифами, які діють на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим Покупцем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунку за розрахунковий місяць.

Відповідно до пункту 4.9 Договору, зміна та затвердження нових тарифів тягнуть зміну вартості послуг теплопостачання з дня введення в дію нових тарифів, при цьому переукладення договору чи внесення змін до тексту цього Договору не здійснюється.

Перерахунок та зниження плати за теплопостачання здійснюється на підставі двостороннього акта про наявність обставин, які є підставою для перерахунку (пункт 4.10 Договору).

Як свідчать матеріали справи, позивачем було здійснено постачання теплової енергії відповідачеві та виставлені рахунки-фактури за отриману теплову енергію за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 1821:

- від 25.11.2009 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 36/;

- від 25.12.2009 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 34/;

- від 25.12.2009 на суму -41,71 грн /арк. с. 35/;

- від 28.01.2010 на суму 1 251,46 /арк. с. 33/;

- від 17.02.2010 на суму 1 176,36 грн /арк. с. 32/;

- від 17.02.2010 на суму -125,15 грн /арк. с. 31/;

- від 25.03.2010 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 30/;

- від 28.04.2010 на суму 41,71 грн /арк. с. 29/;

- від 24.11.2010 на суму 645,91 грн /арк. с. 28/;

- від 24.11.2010 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 27/;

- від 22.12.2010 на суму -709,15 грн /арк. с. 26/;

- від 13.01.2011 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 25/;

- від 28.01.2011 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 24/;

- від 03.02.2011 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 23/;

- від 04.03.2011 на суму 1 251,46 грн /арк. с. 22/;

- від 15.04.2011 на суму -62,57 грн /арк. с. 21/;

- від 22.11.2011 на суму 161,47 грн /арк. с. 20/;

- від 25.11.2011 на суму 1 725,58 грн /арк. с. 19/;

- від 09.12.2011 на суму 1 725,58 грн /арк. с. 18/;

- від 18.01.2012 на суму 1 725,58 грн /арк. с. 17/;

- від 13.02.2012 на суму 1 725,58 грн /арк. с. 16/;

- від 14.03.2012 на суму 1 725,58 грн /арк. с. 15/;

- від 19.04.2012 на суму 230,08 грн /арк. с. 14/.

Разом: на суму 21 207,99 грн.

Таким чином, зобов'язання за Договором з постачання теплової енергії позивачем виконувались своєчасно та належним чином, однак відповідач не оплачувала спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим за період з листопада 2009 по квітень 2012 року в неї перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 21 207,99 грн.

Викладене стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом про стягнення заборгованості за теплову енергію, з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Даний позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради.

Статтею 5 Закону України „Про місце самоврядування в Україні" визначено, що Севастопольська міська Рада є органом місцевого самоврядування, до основних повноважень якого згідно зі статтею 13 Закону України „Про теплопостачання" входить: регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; затвердження з урахуванням вимог законодавства у сфері теплопостачання проектів містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, схем теплопостачання та іншої містобудівної документації; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; погодження на розміщення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці нових або реконструкцію діючих об'єктів теплопостачання та сприяння розвитку систем теплопостачання на відповідній території; встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

Рішенням Севастопольської міської Ради № 2974 від 05.04.2005 затверджено Статут КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради /арк. с. 62-68/, відповідно до якого підприємству делеговані повноваження щодо самостійного здійснення господарської діяльності в сфері теплопостачання, вільного укладення господарських договорів та способів захисту своїх прав та законних інтересів.

Зважаючи на викладене, суб'єктом, якому державою в особі Севастопольської міської Ради делеговані повноваження стягувача у спірних правовідносинах з приводу виконання договорів купівлі-продажу теплової енергії, укладених із споживачами міста, є КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради.

Отже, подача прокурором даного позову є правомірною.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що 13.06.2007 між сторонами укладено господарський договір № 1821, який за своєю правовою природою та ознаками є договором купівлі-продажу теплової енергії.

Саме цей договір є підставою виникнення у відповідача обов'язку оплатити позивачеві отриману теплову енергію.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, сторони в договорі домовились, що розрахунки за теплову енергію здійснюються у порядку, визначеному розділом 4 Договору, зокрема, остаточний розрахунок за отриману теплову енергію здійснюється в строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до тарифів, діючих на день отримання теплової енергії (пункт 4.7 Договору).

Отже, рахунок № 1821 від 25.11.2009 за листопад 2009 року відповідач була зобов'язана оплатити не пізніше 15.12.2009; рахунки № 1821 від 25.12.2009 -не пізніше 15.01.2010 і т. ін. Останній рахунок за позовний період відповідач була зобов'язана оплатити в строк до 15.05.2012.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували погашення наявної заборгованості у встановленому судом розмірі (21 207,99 грн), тобто є такою, що прострочила виконання зобов'язання.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 21 207,99 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

При цьому суд не прийняв до уваги заперечення відповідача, висловлені нею усно безпосередньо в судовому засіданні 25.09.2012, щодо неотримання теплової енергії, з огляду на таке.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тобто закон покладає обов'язок доказування певних обставин на ту сторону, яка посилається на ці обставини. Натомість, відповідач не надала жодного доказу на підтвердження своїх доводів та заперечень проти доводів прокурора та позивача.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за весь час прострочення у сумі 739,20 грн, а також 3% річних в сумі 798,93 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат /арк. с. 41/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 739,20 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 42/ суд також визнає правильним, а отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних за період з 16.12.2009 по 12.07.2012 в сумі 798,93 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 4.8 та підпунктом 2 пункту 6.1 Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів за отриману теплову енергію з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від нарахованої до сплати суми.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Суд погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем /арк. с. 40/, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 529,64 грн також підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 23 275,76 грн (21207,99 + 739,20 + 798,93 + 529,64).

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в доход державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в мінімальному розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", -в сумі 1 609,50 грн, тобто 2% від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2012 (1,5*1 073,00 грн).

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1;99055, АДРЕСА_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 03358357; 99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2, п/р 26007020123615 в ПАТ "ВТБ Банк", м. Київ, МФО 321767) 23 275,76 грн (двадцять три тисячі двісті сімдесят п'ять грн 76 коп.), з яких: 21 207,99 грн -основний борг; 739,20 грн -інфляційні втрати; 798,93 грн -3% річних; 529,64 грн -пеня.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1;99055, АДРЕСА_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача -ГУ ДКС України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації -22030001 „Судовий збір", код суду 23013519) судовий збір у сумі 1 609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.10.2012.

Суддя підпис В.О. Головко