Рішення № 26939236, 02.10.2012, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1690/3346/2012 Головуючий по 1-й інстанції Старокожко В.П.

Суддя-доповідач: Кривчун Т. О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 року м.Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

Суддів: Дряниці Ю.В., Прядкіної О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на заочне рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 30 липня 2012 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_2 про звернення стягнення за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк»звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №PLH0AD40301198 від 17.09.2010 року в сумі 108137,15 грн. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль Volkswagen модель Golf, 2002 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2), шляхом вилучення зазначеного автомобіля та передачі в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк», з подальшим продажем зазначеного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; просив також стягнути з відповідачки судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 17.09.2010 року між сторонами укладено кредитний договір №PLH0AD40301198, за яким банк надав відповідачці кредитні кошти. У забезпечення кредитного договору, 17.09.2010 року сторони уклали договір застави, предметом якого є транспортний засіб відповідачки. Оскільки ОСОБА_2 ухиляється від належного виконання договірних зобов'язань, внаслідок чого у неї перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 108137,15 грн., у банка виникло право звернути стягнення на майно, передане в заставу на забезпечення зобов'язань боржника.

Заочним рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 30.07.2012 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №PLH0AD40301198 від 17.09.2010 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», в розмірі 108452,88 грн. (сто вісім тисяч чотириста п'ятдесят дві грн. 88 коп.) -звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки Volkswagen модель Golf, 2002 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визначено початкову ціну предмета забезпечувального обтяження - автомобіля Volkswagen модель Golf, 2002 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 у сумі 94000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»судовий збір у сумі 1081,37 грн.

Вказане рішення оскаржив в апеляційному порядку представник позивача, який, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, недотримання норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції змінити, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про надання ПАТ КБ «ПриватБанк»права укладення від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу заставленого автомобіля будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобілю з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, задовольнивши вказані вимоги; в іншій частині рішення просив залишити без змін.

Вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги про надання банку права укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу заставленого автомобіля будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також надання всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу є позасудовим способом врегулювання спору та фактично видачею доручення, оскільки у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк»з таких підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи, 17.09.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 укладено Кредитно-заставний договір №PLH0AD40301198, за яким останній надано кредит у розмірі 83072,88 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом /а.с. 5-11/.

В забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором, 17.09.2010 року сторони уклали договір застави рухомого майна, за умовами якого відповідач передала в заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen модель Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1, обумовлена сторонами договору ціна заставленого майна становила 94000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За правилами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.572 та ч.1 ст.573 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Укладення у даному випадку договору застави, відповідно до ст. 547 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про заставу», тягне виникнення речових правовідносин, в силу яких заставодержатель як кредитор має певні права встановлені договором та законом.

Згідно п.п.6.2.2, 6.2.3, 6.2.4 Кредитно-заставного договору позичальник зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом відповідно до вимог договору, в тому числі здійснити повну сплату процентів за користування кредитом не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту, сплатити банку винагороди, визначені статтями 5.2, 16.9, 16.10, 17.1.7 договору, та погасити іншу заборгованість згідно з вимогами договору, погасити кредит в порядку, в сумах і в строки, що передбачені статтями 12.2.6 та 17.1.5, 17.8 договору.

У порушення умов кредитної угоди відповідачка своїх обов'язків щодо сплати відповідних коштів не виконала, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість перед банком, яка, згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 23.05.2012 року склала 108137,15 грн., та включала:

- 80209,68 грн. -заборгованість за кредитом;

- 12501,86 грн. -заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 3491,78 грн. -заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 6546,35 грн. -пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

- 250,00 грн. -штраф (фіксована частина);

- 5137,48 грн. -штраф (процентна складова) /а.с.4,5/.

У травні 2012 року ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, нарахованих процентів та штрафних санкцій у 30-ти денний строк з дати одержання повідомлення. Окрім цього, у вимозі на адресу відповідачки також вказувалося, що ПАТ КБ «ПриватБанк»має намір звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу або будь-яким іншим чином, передбаченим законом /а.с. 4/.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 19 Закону України «Про заставу».

Згідно ч.2 ст.590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про заставу»встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 13.1 Кредитно-заставного договору №PLH0AD40301198 від 17.09.2010 року обумовлено, що після настання події дефолту та спливу строку, встановленого у статті 12.2.5 договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Тобто, невиконання боржником зобов'язання у визначений договором термін надає заставодержателю право звернення стягнення на предмет застави. Зазначене право, відповідно до норм закону та умов договору, є одним із засобів захисту прав кредитора, яке здійснюється за вибором заставодержателя (банку).

Відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет застави шляхом укладення від імені позивача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також надання позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, суд першої інстанції виходив з того, що таким чином фактично відбудеться видача доручення позивачу від імені відповідача на реалізацію майна, що не входить до повноважень суду; реалізація заставленого майна має проводитися шляхом його продажу з публічних торгів, в порядку, визначеному статтею 21 ЗУ «Про заставу», у той час, як визначені позивачем вимоги відносяться до процедурних питань, пов»язаних із проведенням публічних торгів, а зазначені вище повноваження не можуть бути передані позивачу у зв»язку з тим, що він не є тим органом, що може проводити публічні торги.

Суд також дійшов висновку, що вказаний позивачем спосіб реалізації майна є встановленим законом способом врегулювання питання в позасудовому порядку, і презюмує надання боржником добровільної згоди на проведення цих заходів та повинно вирішуватися кредитором за участю боржника в порядку, передбаченому ст.ст.26-28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Проте колегія суддів не може погодитися із вказаними висновками як з огляду на те, що у позовних вимогах ідеться про укладення договору купівлі-продажу від імені відповідача (а не позивача, як про це зазначено у рішенні суду), так і з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розділом 13 Кредитно-заставного договору №PLH0AD40301198 від 17.09.2010 року обумовлено, що звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням встановленого чинним законодавством порядку.

Статтею 2 Закону України «Про заставу»визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(далі також-Закон), прикінцевими та перехідними положеннями якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу»застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно з п.4 ч.2 ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Однією з процедур, передбачених статтею 26 Закону є продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Окрім того, відповідно до п.п.40,42 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 року, зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду.

Оскільки ОСОБА_2 не виконувала належним чином в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 17.09.2010 року, проігнорувала вимогу банку щодо необхідності негайного погашення існуючої заборгованості, незадоволення вимоги банку щодо передачі автомобіля відповідачки у заклад зробить утрудненим або взагалі неможливим виконання рішення суду щодо звернення стягнення на предмет застави.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить висновку, що позовна вимога щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом вилучення автомобіля відповідачки та передачі його в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк», з подальшим продажем предмету застави ПАТ КБ «ПриватБанк»з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу підлягають задоволенню, оскільки ґрунтується на вимогах закону.

Також колегія суддів встановила порушення норм матеріального права в частині визначення загального розміру заборгованості за кредитним договором, що, у відповідності до ч.3 ст.303 ЦПК України, є безумовною підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Як убачається з розрахунку заборгованості за Кредитно-заставним договором №PLH0AD40301198 від 17.09.2010 року, до суми заборгованості за кредитним договором включено пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 6546,35 грн. та штрафи в розмірі 250,00 грн. та 5137,48 грн. (фіксована частина та процентна складова відповідно).

Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитн0-заставним договором ПАТ КБ «ПриватБанк»одночасно нараховано пеню та штраф.

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Окрім того, згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, тому стягненню підлягає пеня, нарахована на суму заборгованості відповідачки починаючи з серпня 2011 року, яка становить 6290,82 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України, положення статті 549 ЦК України не врахував, і, визначаючи суму заборгованості з урахуванням нарахованої пені, а також сум штрафів, не звернув уваги на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування суперечить ч.1 ст.61 Конституції України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність звільнити відповідачку від сплати нарахованих банком штрафів, внаслідок чого загальний розмір заборгованості буде становити 102494,14 грн.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Документальне підтвердження у матеріалах справи знайшли сплата позивачем судового збору за подачу позову на суму 1081,37 грн. та подачу апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 540,69 /а.с. 1,47/.

Оскільки ціна позову складала 108137,15 грн., а розмір заборгованості, в рахунок погашення якого буде звертатися стягнення на заставне майно, складає 102494,14 грн. (95% від ціни: 102494,14 грн.Х100%/108137,15 грн.), то на користь банку необхідно присудити 1540,96 грн. судових витрат (1081,37 грн.+540,69 грн.)/95%Х100%).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», - задовольнити частково.

Заочне рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 30 липня 2012 року, - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №PLH0AD40301198 від 17.09.2010 року, укладеному між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк»та ОСОБА_2, в розмірі - 102494,14 грн., а саме 80209,68 грн. заборгованості за кредитом, 12501,86 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3491,78 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, 6290,82 грн. пені, звернути стягнення на предмет застави -автомобіль Volkswagen модель Golf, 2002 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2), шляхом вилучення зазначеного автомобіля та передачі його в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк», з подальшим продажем зазначеного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Визначити початкову ціну предмета забезпечувального обтяження - автомобіля Volkswagen модель Golf, 2002 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 у сумі 94000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»1540,96 грн. (тисяча п'ятсот сорок грн. 96 коп.) судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ О.О. Панченко

/підпис/ О.В. Прядкіна

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун