Постанова № 26932176, 18.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5232/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Окружної державної податкової служби - центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»звернулося до суду з позовом до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення №0000884040 від 09.12.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 262 283,05 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2012 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням податковим органом подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволені позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 10.11.2011 року по 16.11.2011 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»(далі - ТОВ «АТ Каргілл») з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі -ФОП ОСОБА_2) за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки складений Акт № 1058/40-40/20010397 від 26.10.2011 року (далі - Акт перевірки).

Проведеною перевірною встановлено допущення позивачем порушення податкового законодавства, а саме: п.1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4; пп. 7.5.1, п. 7.5, пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) (далі -Закон про ПДВ) при визначенні суми ПДВ, що призвело до завищення податкового кредиту в розмірі 262 283,05 грн., в тому числі по періодам: в серпні 2010 року в розмірі 225 624,75 грн., грудні 2011 року - 36 658,3 грн.

У зв'язку із допущенняv позивачем зазначених вище порушень 09.12.2011 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000884040, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 262 283,05 грн. та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом першої інстанції встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_2, здійснювались згідно спірних Договору поставки № CVP 06067 від 23.08.2010 року та Договору поставки № CVP 13540 від 14.12.2010 року відповідно до яких ФОП ОСОБА_2 (Постачальник) зобов'язувалося поставити ТОВ «АТ Каргілл»(Покупець) насіння соняшнику. Судом також встановлено, на підставі поданих позивачем документів, що фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_2, здійснювались також згідно Договору поставки № CVP 06782 від 07.09.2010 р., Договору поставки № CVP 04741 від 21.07.2010 року, Договору поставки № CVP 05428 від 30.07.2010 року, Договору поставки № CVP 05506 від 03.08.2010 року, Договору поставки № CVP 05967 від 18.08.2010 року, Договору поставки № CVP 05986 від 19.08.2010 року, Договору поставки № CVP 06285 від 30.08.2010 року, Договору поставки № CVP 07455 від 16.09.2010 року, Договору поставки № CVP 08205 від 23.09.2010 року, Договору поставки № CVP 10001 від 13.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10567 від 19.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10684 від 20.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10717 від 21.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10963 від 22.10.2010 року, Договору поставки № CVP 12523 від 25.11.2010 року, Договору поставки № CVP 12736 від 30.11.2010 року, Договору поставки № CVP 12856 від 02.12.2010 року, Договору поставки № CVP 12374 від 03.12.2010 року, Договору поставки № CVP 13142 від 07.12.2010 року, Договору поставки № CVP 13539 від 14.12.2010 року, Договору поставки № CVP 05494 від 07.12.2010 року, Договору поставки № CVP 13021 від 06.12.2010 року, Договору поставки № CVP 12735 від 30.11.2010 року, Договору поставки № CVP 10964 від 22.10.2010 року, Договору поставки № CVP 08836 від 23.01.2010 року, Договору поставки № CVP 13540 від 14.12.2010 року, Договору поставки № CVP 09883 від 12.10.2010 року, Договору поставки № CVP 13912 від 22.12.2010 року (а.с. 5-38, додаток до справи №2).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов договорів поставки, сторонами було також складено та підписано наступні документи: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури. Факт перерахування позивачем Постачальникові сум ПДВ у складі вартості поставлених товарів підтверджується виписками з рахунку позивача в банку ПАТ «КІБ КРЕДІ АГРІКОЛЬ», а також довідкою банку про переказ коштів із рахунку Позивача на рахунок ФОП ОСОБА_2 (а.с. 133-175 додаток до справи №1).

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції зазначив, зокрема, що укладені позивачем спірні договори купівлі-продажу відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає обов'язку платника податку на додану вартість перевіряти дотримання його контрагентом вимог податкового законодавства та законодавства, що регулює порядок реєстрації юридичних осіб. Податковий кредит, на думку суду першої інстанції сформований позивачем відповідно до чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту). В даній нормі Закону зазначена підстава, за якої платник податку не має права включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, -це відсутність податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону), які підтверджують сплату ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). При цьому, докази, на які послався суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а ДПІ, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), скільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Відповідно до п.п.7.4.1п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності. В акті Харківської ОДПІ від 16.08.2011 року №1665/17-2706720655 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питання правильності визначення суми ПДВ за березень 2010 року, травень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Євродез-2007»та ТОВ «Приватекосистема»за серпень-жовтень 2010 року зазначено, що дані наведені у деклараціях з ПДВ ФОП ОСОБА_2 за серпень-жовтень 2010 року про обсяги податкового кредиту отриманого від ТОВ «Приватекосистема»є недійсними.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарська операція, що відбулася оформлена лише документально.

Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду»у вигляді зниження податкового навантаження. Обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Відповідно до статті 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 203 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, частина п'ята передбачає, що правочин має бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.228 ЦКУ правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Колегія суддів вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228 ЦКУ порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Відтак, в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ позивачем за перевіряємий період до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості товарів які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що господарські операції (зокрема, купівля насіння соняшника), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Водночас колегія суддів прийшла до висновку про створення товариством імітації операцій з поставки товарів з метою одержання податкової вигоди у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та визнає незаконним формування позивачем даних податкового обліку за цими операціями.

Норми Закону про ПДВ крім вищезазначених обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Вказана обставина випливає із самої суті поняття податку, як основної функції -формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку, як особи яка згідно Закону про ПДВ зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету такого податку.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України на загальну суму 262 283,05 грн.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою в задоволені позову відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2012 року -скасувати.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Окружної державної податкової служби - центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 23 жовтня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.