Постанова № 2692907, 27.10.2008, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

27.10.08 Справа № 18/13

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.

Юрченко Я.О.

при секретарі Горбач Ю.Б.,

з участю представників:

від позивача -Загребельний Ю.А.

від відповідача-1 - Соколик І.Д.

від відповідача-2 (скаржник) -Ковальчук С.О.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросвіт»вих.№13/08 від 28.08.2008 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2008 року, суддя Гриняк Б.П.

у справі № 18/13,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос-Сервіс», м.Калуш

до відповідача-1 Підприємця ОСОБА_1, м.Калуш

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросвіт», м.Івано-Франківськ

про визнання недійсною угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2008 року по справі №18/13 позов ТзОВ «Геліос-Сервіс»задоволено, визнано недійсною угоду про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року.

Рішення суду мотивоване тим, що оскаржувана угода про перевід боргу не відповідає вимогам ч.2 ст. 203 , ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України тому, що від імені позивача підписана комерційним директором, тобто особою, яка не має необхідних повноважень на її укладення. Суд посилається на ч.1 ст.92 ЦК України, якою встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону і вказує на те, що в статуті позивача не передбачено ні те, що комерційний директор є органом юридичної особи (позивача), ні прав комерційного директора підписувати угоди від імені позивача без довіреності. Довіреність комерційному директору на підписання угоди директор не видав. Таким чином, суд посилаючись на ч.1 ст.207 ГК України, ч.1 ст.215 ЦК України прийшов до висновку про визнання оскаржуваної угоди недійсною.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням господарського суду, ТзОВ «Електросвіт»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2008 року по справі №18/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема скаржник вказує на те, що угода про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року відповідає вимогам ч.2 ст.203 та ч.2 ст.207 ЦК України, а наведені ТзОВ «Геліос-Сервіс»та взяті до уваги судом підстави щодо її невідповідності є необґрунтованими та не підтверджені відповідними доказами.

Представник скаржника (відповідача-2) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні просив задоволити апеляційну скаргу відповідача-2, зазначаючи при цьому про відсутність підстав для визнання недійною угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року.

Представник позивача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2008 року по справі №18/13 залишити без змін.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

01.04.2007 року між ПідприємцемОСОБА_1 (в тексті угоди - Перевідник) та ТзОВ «Геліос-Сервіс»(в тексті угоди - Наступник) укладено угоду про перевід боргу, відповідно до умов якої відповідач-1 передає, а позивач приймає на себе зобов'язання відповідача-1 і стає боржником перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Електросвіт» (в тексті угоди - Кредитор).

В пунктах 2, 3 угоди вказано, що за даною угодою позивач зобов'язується замість відповідача-1 виплатити відповідачу-2 заборгованість у розмірі 13810,74 грн. Порядок розрахунків визначається домовленістю між позивачем та відповідачем-2. Згідно п.5 зазначена угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами і погодження відповідачем-2 (Кредитором). Таким чином, підписання спірної угоди керівником ТзОВ «Електросвіт», тобто кредитором і свідчить про наявність згоди останнього на перевід боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, перебуваючи у договірних відносинах з підприємцемОСОБА_1, ТзОВ «Електросвіт»поставило йому продукцію на суму 13810,74 грн., яка підприємцем не оплачена. Дана заборгованість підтверджується актом-звірки розрахунків від 01.04.2007 року, видатковими накладними.

Стосовно тверджень представника позивача про те, що в п.1 угоди не вказано, за яким саме конкретним договором виникло та існує зобов'язання між відповідачем 1 як первісним боржником (а не Перевідником) та відповідачем-2, то слід зазначити, що у п. 4 спірної угоди про перевід боргу передбачено, що наступник (ТзОВ “Геліос-Сервіс) має право вимагати документи та інформацію, що стосується сум заборгованості Відповідача-1 перед кредитором (ТзОВ “Електросвіт”), а перевідник (підприємецьОСОБА_1) зобов'язується передати ТзОВ «Геліос-Сервіс»на його вимогу такі документи та інформацію у 5-ти денний термін. Проте, позивач зазначеним правом не скористався.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. На момент укладення правочину, а саме угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року, її сторони володіли необхідним обсягом цивільно-правової дієздатності, визначеним ст. 52, ч. 2 ст. 80 і ст. 92 ЦК України

Статтею 520 ЦК України визначено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Як вже зазначалось вище, в п.3 оскаржуваної угоди вказано, що згода відповідача-2 (Кредитора) на перевід боргу отримана, що підтверджується самою угодою, яка підписана керівником кредитора. Порядок розрахунків визначається домовленістю між позивачем та відповідачем-2.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Із змісту ст.11 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до правовідносин, які існували між підприємцем ОСОБА_1 і ТзОВ «Електросвіт», останнє поставляло підприємцю ОСОБА_1продукцію за видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, тобто вчиняло дії, які відносяться до числа правочинів.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо посилань суду першої інстанції на невідповідність оскаржуваної угоди нормам ч.2 ст.203 та ч.2 ст.207 ЦК України, оскільки така підписана комерційним директором, тобто особою, яка не має відповідних повноважень на її укладення, слід зазначити про те, що згідно із абз.2 ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Доказів того, що ТзОВ «Електросвіт»на момент підписання угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року знало чи за всіма обставинами не могло знати про такі обмеження позивачем не подано. Поряд з цим, слід зазначити, що на оскаржуваній угоді про перевід боргу міститься також відтиск печатки ТзОВ «Геліос-Сервіс».

Статутом ТзОВ «Геліос-Сервіс»(дата реєстрації 25.12.2006 року), а саме п.5.12 розділу 1 передбачено, що у Товаристві створюється виконавчий орган - директор, який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників, а у п.5.15 зазначено, що директор уповноважує діяти від імені Товариства та видає довіреності.

На момент укладення та підписання спірної угоди, комерційний директор діяв на підставі довіреності від 03.05.2006 року, якою ТзОВ «Геліос-Сервіс»в особі директораОСОБА_1, що діяв на підставі статуту, уповноважив комерційного директора ОСОБА_2укладати від імені позивача договори пов'язані з господарською діяльністю: договори купівлі-продажу, підряду, субпідряду, договори про перевід боргу та інші господарські договори. зокрема угоди про перевід боргу (арк. справи 37). Зазначена довіреність дійсна до 13.04.2007 року.

Доказів того, що оскаржувана угода не відповідає вимогам закону, укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) позивачем суду не надано.

Таким чином, підстав для визнання угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007 року недійсною не має.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, в позові ТзОВ «Геліос-Сервіс»відмовити.

Керуючись ст.ст. 103, 104, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ТзОВ «Електросвіт»задоволити.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2008 року по справі №18/13 скасувати, прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з ТзОВ «Геліос-Сервіс»»(Івано-Франківська область, м.Калуш, вул.Євшана,9, код ЄДРПОУ 32177191) на користь ТзОВ «Електросвіт»(м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності,46, код ЄДРПОУ31789596) - 42,50 грн. державного мита за розгляд справи Львівським апеляційним господарським судом.

На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

Юрченко Я.О.