Рішення № 26920500, 20.09.2012, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 436/4776/12

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2012 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого судді:Маштак К.С.

при секретарі:Віткалові А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_3, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»Дніпропетровська регіональна філія, Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради про усунення порушень права власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про усунення порушень права власності на землю, звільнення земельної ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він 14 червня 2007 року за договором купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 0,455 га, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Прибережна, 52. На підставі правочину, 02 листопада 2007 року він отримав державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку під кадастровим № 09:032:0044. Під час виготовлення документації на земельну ділянку, відповідно до технічного завдання № 2063-П, представник підрядника ТОВ «Основа»склав низку необхідних для отримання державного акту документів, в тому числі й акт відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який було складено 17.02.2007 року. Після отримання всієї необхідної документації та рішення Виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про дозвіл на забудову, позивач розпочав будівництво. Під час будівництва на земельній ділянці, він був притягнутий до адміністративної відповідальності, а також була проведена перевірка на наявність в його діях складу злочину, про що винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Як було зясовано за результатами розгляду даних матеріалів, позивач дійсно займав чужу земельну ділянку, яка є у комунальні власності. Дана помилка виникла внаслідок того, що на земельній ділянці, яка належить позивачу, збудовано житловий будинок, який належить відповідачу, у звязку з чим позивач і зайняв порожню ділянку, оскільки не міг собі уявити, що на його земельній ділянці вже є господар садиби. Крім того, на порожню земельну ділянку йому вказав представник ТОВ «Основа», який складав акт відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Позивач вважає, що будинок збудований незаконно, оскільки жоден державний орган не дав би дозволу на забудову чужої земельної ділянки. Позивач просив усунути порушення його права власності на земельну ділянку, зобовязавши відповідача звільнити її та передати в його розпорядження (т. 1 а.с. 4-7).

15 вересня 2009 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву, зазначивши у якості третьої особи ОСОБА_3 Позовні вимоги не змінював, позов обґрунтував тими ж самими обставинами (т. 1 а.с. 77-78).

16 лютого 2011 позивачем було подано уточнену позовну заяву до ОСОБА_2, Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_3, Дніпропетровський міський центр Державного земельного кадастру, Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради про усунення порушень права власності на землю. Позовні вимоги не змінював, позов обґрунтував тими ж самими обставинами (т. 1 а.с. 206-207).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено (т. 2 а.с.а.с. 28-31, 93).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2011 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 123-124).

Позивачем у звязку зі змінами обставин подано до суду уточнену позовну заяву, в якій позивач просить усунути порушення його права власності на земельну ділянку, зобовязавши відповідача ОСОБА_2 знести будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці позивача, самостійно (за власний рахунок) привести ділянку до стану, придатного для використання, та передати її в розпорядження позивача (а.с. 164-165).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві.

Відповідачі в судове засідання не зявились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності із вказаними вище обставинами дає судові підстави для застосування положень ч. 4 ст. 169, ст.ст. 224, 225 ЦПК України.

Вислухавши доводи та пояснення представника позивача та представника третьої особи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 червня 2007 року за договором купівлі-продажу № 2849, позивач ОСОБА_1, придбав у свою власність земельну ділянку площею 0,0455га розташовану за адресою м. Дніпропетровськ вул. Прибережна 52, кадастровий номер 09:032:0044, та 02 листопада 2007 року отримав державний акт серії ЯД № 901073, про право власності на земельну ділянку.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 02 листопада 2007 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0455 га у межах згідно з планом, розташованої на території Самарського району м. Дніпропетровська вул. Прибережна, б. 52 (т. 1 а.с. 8, 54).

Згідно із Технічною документацією із землеустрою № 073430 щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул. Прибережній, 52 у м. Дніпропетровську надану ОСОБА_1 спеціалістом ТОВ «Основа», межі земельної ділянки не змінилися, розмір та місцеположення відповідає плану та кадастровим номерам (т. 1 а.с. 9-16).

Відповідно до графічних даних земельного кадастру від 22 травня 2008 року, кадастровий номер земельної ділянки ОСОБА_1 09:032:0044. (т. 1 а.с. 17, 18).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_4 щодо самовільного захвату земельної ділянки по вул. Прибрежній, у відношенні ОСОБА_1 було відмовлено в порушенні кримінальної справи (т. 1 а.с. 19-21).

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 червня 2008 року встановлено, що земельна ділянка площею 0,0455 га по вул. Прибрежній, 52 у м. Дніпропетровську використовується ОСОБА_1 під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 21.12.2007 року зареєстрованого за № 963 та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 02.11.07 № 010710402760 (т. 1 а.с. 22).

Згідно графічних даних Державного земельного кадастру, земельній ділянці ОСОБА_1 присвоєно кадастровий номер 09:032:044 (т. 1 а.с. 23-26).

Рішенням Виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровськ ради № 963 від 21.12.2007 року, ОСОБА_1 було дозволено будівництво житлового будинку з гаражем (згідно проекту) та господарського блоку розміром 4,0 Ч 3,0 м по вул. Прибережній, 52 у м. Дніпропетровську (т. 1 а.с. 35, 36, 183).

На запит суду Головне управління Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області своїм листом від 23 липня 2009 року повідомило, що в Державному акті серії ЯД № 901073 від 02 листопада 2007 року було помилково зазначено, що земельна ділянка по вул. Прибрежній, 52 у м. Дніпропетровську, що знаходиться у власності ОСОБА_1, від точки В до точки Г межує із земельною ділянкою по вул. Прибрежній, 52 у м. Дніпропетровську, ще однієї земельної ділянки по вул. Прибережній, 52 у м. Дніпропетровську не існує (т. 1 а.с. 68).

З графічних даних Державного земельного кадастру від 15 травня 2009 року вбачається, що на земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_1, збудовано житловий будинок із господарчими побудовами та басейн (т. 1 а.с. 60-62).

Згідно листа Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»від 29.07.2009 року № 9160, станом на 27.07.09 інвентаризація та реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: вул. Прибережна, № 52 не проводилось (т. 1 а.с. 70).

Згідно відповіді № 1494 від 17.02.2010 року на запит суду КП «ДМБТІ»повідомило, що станом на 17.02.2010 право власності на домоволодіння по вул. Прибережній, 52 не зареєстровано. Про реєстрацію права власності на домоволодіння по вул. Прибережній, 54 надано інформаційну довідку та ксерокопію плану земельної ділянки та поверхових планів (т. 1 а.с. 124).

З інформаційної довідки № 1494 від 17 лютого 2010 року, виданої КП «ДМБТІ»вбачається, що домоволодіння № 54 по вул. Прибережній у м. Дніпропетровську 19 березня 2008 року зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2008 року. Попередній власником домоволодіння був ОСОБА_3, який зареєстрував право своєї власності на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Левлекс»від 01 лютого 2007 року (т. 1 а.с. 125-129).

Відповідно до акту відведення земельної ділянки від 12 січня 1998 року, ОСОБА_5 була відведена земельна ділянка площею 600 кв.м. по вул. Прибрежній, 54 у м. Дніпропетровську (т. 1 а.с. 166-167, 188).

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованому в реєстрі за № 9440, ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0539 га по вул. Прибрежній, будинок 54 у м. Дніпропетровську. Кадастровий номер земельної ділянки № 1210100000:09:032:0038 (т. 1 а.с. 168-169).

ОСОБА_3 отримав державний акт серії АЕ № 506412 на право власності на земельну ділянку по вул. Прибрежній, буд. 54 у м. Дніпропетровську (т. 1 а.с. 175). З даного Державного акту вбачається, що земельна ділянка по вул. Прибрежній, 54 у м. Дніпропетровську межує із земельною ділянкою по вул. Прибрежній, 52 у м. Дніпропетровську вздовж паркану від точки А до точки Г.

З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 54 по вул. Прибережній у м. Дніпропетровську, виготовленого станом на 06 серпня 2006 року КП «ДМБТІ», вбачається, що домоволодіння № 54 по вул. Прибережній у м. Дніпропетровську розташоване на земельній ділянці площею 984 кв.м., з яких 445 кв.м. є самовільно захопленими (т. 1 а.с. 176-177).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на обєкт самовільного будівництва, за ОСОБА_3 без додаткових актів введення в експлуатацію було визнано право власності на обєкти самовільного будівництва, що розташовані по вул. Прибережна, 54 у м. Дніпропетровську, а саме: житловий будинок А-2, сарай Б, гараж В, навіс Г, лазню Д, споруди № 1-9, І ІV (т. 1 а.с. 178).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2010 року, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2006 року, яким за ОСОБА_3 було визнано право власності на обєкти самовільного будівництва по вул. Прибрежній, 54 у м. Дніпропетровську, було скасовано та у задоволенні позову відмовлено. В мотивувальній частині ухвали апеляційний суд зазначив, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 судом не було враховано, що межі земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Прибережна, 54, де позивачем було здійснено самовільне будівництво не співпадають з межами цієї ж ділянки, згідно державного земельного кадастру. Отже здійснюючи самовільне будівництво позивач порушив права інших осіб, власників сусідніх земельних ділянок (т. 1 а.с. 208).

30 січня 2009 року відповідач ОСОБА_2 отримав державний акт ЯЖ № 131409 на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,0539 га по вул. Прибережній, 54 у м. Дніпропетровську для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 січня 2008 року № 243, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:032:0038 (т. 1 а.с. 209).

30 листопада 2006 року ОСОБА_3 отримав Державний акт серії ЯГ № 576011 на право власності на земельну ділянку площею 0,0607 га по вул. Прибережній, 50 у м. Дніпропетровську, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:032:0029 (т. 2 а.с. 3).

З землевпорядної справи № 057906 з інвентаризації меж земельної ділянки по вул. Прибережній, 54 у м. Дніпропетровську 2004 року, власником якої був ОСОБА_5, вбачається, що були встановлені зовнішні межі земельних ділянок, суміжних із земельною ділянкою по вул. Прибережній, 54 у м. Дніпропетровську (т. 2 а.с. 4-12).

За результатами розгляду справи судом 24 травня 2011 року було постановлено окрему ухвалу, в мотивувальній частині якої зазначено, що кадастровий номер земельної ділянки ОСОБА_1 1210100000:09:032:0044; кадастровий номер земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 1210100000:09:032:0038. Згідно графічних даних державного земельного кадастру, остання земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_2 знаходиться не під будинком № 54 по вул. Прибережній у м. Дніпропетровську, який належить ОСОБА_2, а під сусіднім будинком № 56 по вул. Прибережній у м. Дніпропетровську (т. 2 а.с. 32).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині своєї ухвали від 30 травня 2012 року зазначила, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи та не врахував тих обставин, що згідно з вимогами ст. 152 ЗК України і ст. 374, 375 ЦК України власник земельної ділянки має право вільно нею володіти, розпоряджатися і використовувати, а держава забезпечує захист цього права (т. 2 а.с. 123-124).

Вказані вище спірні відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 374 ЦК України, суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

За змістом ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, зобовязана відшкодувати витрати, повязані з проведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Виникнення права власності на земельну ділянку регламентується ст.ст. 90, 81 ЗК України, та ст. 381 ЦК, де визначено що у громадян право власності на земельні ділянки виникає на підставі договорів купівлі-продажу, ренти, дарування. Право продажу, земельної ділянки належить виключно власнику.

Я встановлено судом, відповідач за договором купівлі-продажу придбав у третьої особи ОСОБА_3 житловий будинок, інші споруди, що розташовані на земельній ділянці позивача, а також придбав сусідню земельну ділянку на якій вже були розташовані інші будівлі та споруди.

Відповідно до п. 3 ст. 132 ЗК України та п. 3-4 ст. 334 ЦК України з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, у позивача виникло право власності, зміст якого становлять правомочність володіння, користування, розпоряджання земельною ділянкою.

Відповідно до п. 1 ст. 126 ЗК України державний акт є єдиним документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює про цедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце роз ташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, кла сифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Документом у земельно-кадастрових інформаційних відносинах визнається пере дбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, або на іншому но сієві. Опис та індивідуалізація кожної земельної ділянки дозволяє виокремити одну земельну ділянку серед інших, здійс нити її якісну та економічну оцінку, присвоїти кожній земе льній ділянці кадастровий номер. До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні й цифрові), схеми, гра фіки, текстові та інші матеріали, які містять зазначені відо мості (п. 7 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15).

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем даного позову має бути власник, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Як встановлено судом під час розгляду даної цивільної справи право власності позивача на земельну ділянку продовжує порушуватись, оскільки він позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю землею. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися державою.

Відповідно до ст. 212 ЗК України, у разі самовільно го зайняття землі застосовується цивільно-правова реститу ція і самовільно зайнята ділянка повертається його законно му власнику, без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного ко ристування. Особи винні в самовільному зайнятті земель, зобов'язані самос тійно (за власний рахунок) привести ділянку до стану, при датного для використання, відновити порушені межові знаки, знести самовільно зведені будівлі. В іншому випадку віднов лення порушених прав провадиться примусово за рахунок правопорушника зі стягненням із нього усіх понесених при цьому витрат.

Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК. Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

Відповідно до п.п. 4, 5, 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦПК України (про правовий режим самочинного будівництва) при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого обєкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути предявлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК статтею 103 ЗК.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року закріплено обовязок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколів до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11.05.1994 року, який діє для України з 11.09.1997 року та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У справі «Беллет проти Франції»суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод на - національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певну свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але, у всякому випадку, забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (зокрема, рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі»).

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши та зясувавши всі обставини справи та оцінюючи усі наявні докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, приймаючи до уваги, що з моменту отриманні позивачем у власність земельної ділянки по теперішній час на протязі пяти років його права, як власника землі продовжують порушуватись, він позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою, суд вважає обставини викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог доведеними та позовні вимоги позивача обґрунтованими.

Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_3, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»Дніпропетровська регіональна філія, Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради про усунення порушень права власності на землю підлягають задоволенню.

Також, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені позивачем судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 81, 90, 96, 126, 132, 152, 158, 193, 212 ЗК України ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 376, 391 ЦК України, ст.ст. 3,10, 11, 57-64, 88, 147, 150, 169, 209, 212, 214, 215, 224-225 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів про усунення порушень права власності на землю задовольнити.

Усунути перешкоди права власності позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку по вул. Прибережній, 52, кадастровий № 1210100000:09:032:0044, зобовязавши відповідача ОСОБА_2 знести будівлі та споруди розташовані на даній земельній ділянці, самостійно (за власний рахунок) привести ділянку до стану, придатного для використання та предати земельну ділянку в розпорядження ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір в сумі 199,41 грн. та 44,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя:К.С. Маштак