Ухвала суду № 26906656, 18.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9552/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі Белові С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі-Армс-Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі про скасування податкового повідомлення-рішення №0005622203 від 06.07.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятого Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення форми «Р»№ 0005622203 від 06.07.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 07.06.2012 року №620 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі-Армс-Україна»з питань правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Віп Союз»за період серпень-вересень 2011 року. В результаті перевірки було складено Акт №40/22-3/33262660 від 20.06.2012 року.

В Акті перевірки встановлено порушення: п. 201.4, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (далі - Положення № 88), п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0005622203, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 259 954,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 64 989,00 грн., всього на суму 324 943,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, викладені в Акті перевірки - є безпідставними, оскільки згідно первинних документів та даних бухгалтерського обліку підприємства фінансово-господарська діяльність відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі.

З таким висновком Окружного адміністративного суду м. Києва погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, основними видами діяльності позивача є: проведення розслідувань та забезпечення безпеки; електромонтажні роботи; інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань; складське господарство; професійно-технічна освіта.

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Віп Союз", було укладено наступні договори:

- договір купівлі-продажу товару № 07/08/11 від 01.08.2011 р. Предметом даного договору була поставка та передача у власність позивача відповідної продукції: бумаги офісної, канцелярських товарів, господарських товарів;

- договір про надання послуг з обслуговування та супроводження системи автоматизованого обліку № 08/08/11 від 01.08.2011 р. та додаток № 1 до нього. Предметом даного договору було виконання робіт по обслуговуванню системи автоматизованого обліку;

- договір про надання рекламних послуг № 06/08/11 від 01.08.2011 р. та додаток № 1 до нього. Предметом даного договору було надання послуг з організації та забезпечення проведення рекламної акції з метою інформування споживачів про послуги охорони, які можуть надаватись позивачем та підвищення попиту на такі послуги;

- договір на проведення маркетингових досліджень № 05/08/11 від 01.08.2011 р. Предметом даного договору було надання маркетингових послуг за напрямками, визначеному в цьому договорі.

Фактичне отримання відповідної продукції та послуг та виконання сторонами умов договорів підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями видаткових накладних, податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів приймання-передачі рекламних буклетів, рахунків-фактур.

Крім того судом встановлено, що за передачу у власність позивачеві продукції та виконані послуги ТОВ "Сафарі-Армс-Україна" розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Віп Союз" безготівкових коштів на повну суму переданої у власність продукції та виконаних послуг, що підтверджується платіжними дорученнями.

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ "Сафарі-Армс-Україна" з ТОВ "Віп Союз" зроблено на підставі первинних документів, а саме: видаткових накладних, податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів приймання-передачі рекламних буклетів, рахунків-фактур, суми ПДВ по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується Актом перевірки.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що укладений між ТОВ "Сафарі-Армс-Україна" з ТОВ "Віп Союз" правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

Крім того, згідно із п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Щодо висновків про нікчемність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Польща Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що будь-які господарські операції позивача не можуть бути кваліфіковані за ст. 228 ЦК України, отже і правові підстави для висновків про їх нікчемність на підставі вказаної норми - відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0005622203 від 06.07.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ Сафарі-Армс-Україна»з податку на додану вартість за основним платежем на 259954,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 64989,00 грн. прийнято з порушенням вимог закону, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі наведеного, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі-Армс-Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі про скасування податкового повідомлення-рішення №0005622203 від 06.07.2012 року -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.