Ухвала суду № 26863244, 16.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2012 р.Справа № 2а-7566/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Шабас Г.В.

представника відповідача Сіренко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012р. по справі № 2а-7566/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Американське підприємство "Оскар ЛТД"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Спільне Українсько-Американське підприємство "Оскар ЛТД", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000262223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19624,87 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 906,22 грн. та №0000272223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 22568,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Американське підприємство "Оскар ЛТД" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Дергачівської МДПІ Харківської області Державної податкової служби від 20.06.2012 року № 0000262223, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 19624,87 грн., та нараховані штрафні санкції у сумі 4906,22 грн.; від 20.06.2012 року № 0000272223, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 22568,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Американське підприємство "ОСКАР ЛТД" (код 34264914, АДРЕСА_1, індекс 62321) судовий збір у розмірі 471 (чотириста сімдесят одна) грн. 00 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 48.7 ст. 48, п.п. 138.8 ст. 138 п.п. 14.1.27 п.п. 14.1.36, ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оскар ЛТД" зареєстровано в якості юридичної особи Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області за ідентифікаційним кодом 34264914 та перебуває на обліку в Дергачівській МДПІ Харківської області як платник податку на додану вартість.

В період з 11.06.2012 року по 12.06.2012 року фахівцями Дергачівської міжрайонної Державної податкової інспекції Харківської області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Петвторпром" (код ЄДРПОУ 34264914), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 13.06.2012 №218/22-312/34264914, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по відносинам з ТОВ «Петвторпром»; порушення п.п.138.8 ст.138 п.п.14.1.27 п.п.14.1.36 ПК України, що призвело до завищення валових витрат в сумі 98124,37 грн.; ст..185, ст..188, ст..198 ПК України внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19624,87 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Дергачівською МДПІ Харківської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000262223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19624,87 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -4906,22 грн. та податкове повідомлення - рішення від 20.06.2012 р. №0000272223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 22568,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості, дійшовши висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 138.8.1 п. 138.3 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ "Спільне Українсько - Американське підприємство "Оскар ЛТД" та ТОВ "Петвторпром" укладено договір поставки продукції від 28.03.2011 року № 22, згідно якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві відходи полімерів, ПЕТФ - пляшки, що отримані внаслідок виробничої діяльності (п.1.1. Договору).

На виконання умов договору, ТОВ "Петвторпром" видано позивачеві податкові накладні від 12.09.2011 року № 19 та від 20.09.2011 року № 35, на підставі яких позивачем сформовані валові витрати та відповідно податковий кредит.

Оплата товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Петвторпром", що підтверджується банківськими виписками (платіжними дорученнями) від 12.09.2011 року № 233, № 235 від 20.09.2011 року за особовим рахунком ТОВ "Спільне Українсько - Американське підприємство "Оскар ЛТД" та ТОВ "Петвторпром".

Передача ТМЦ придбаних за договором від 28.03.2011 року № 22 здійснена на підставі видаткових накладних № 398 від 12.09.2011 року та № 415 від 20.09.2011 року.

Переміщення товару від продавця до покупця здійснено на автомобілі марки DAF 895 XF тип ТЗ фургон - С (держ. номер АХ 7198СК), який використовується позивачем на підставі договору оренди транспортного засобу та підтверджується ТТН б/н від 12.09.2011 року та від 20.09.2011 року, відповідно до яких відвантаження товару здійснено на склад позивача розміщений за адресою АДРЕСА_1, який позивач орендує у ФОП ОСОБА_3 згідно договору оренди від 03.01.2008 року № 03/08-01.

Облік та подальший рух сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні, що надійшли на підприємство проведено по рахунку 201 "Сировина й матеріали" Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29.

Згідно довідки ЄДРПОУ АА № 314565, одним з основних видів діяльності позивача є оброблення неметалевих відходів та брухту (37.20.0), на здійснення якого підприємством отримано ліцензію серії АВ № 396771.

Факт подальшого використання позивачем товару, придбаного у ТОВ «Петвторпром», у власній господарській діяльності підтверджується довідкою розрахунком калькуляції собівартості продукції від 30.09.2011 року та видатковими накладними № РН-0000019 від 01.07.11 р., РН-0000021 від 11.07.11р., РН-0000020 від 11.07.2011р., РН-0000023 від 16.07.2011р., РН-0000034 від 16.09.2011 р. на подальшу реалізацію виготовленої продукції та журналом ордером по рахунку 361 за 3 квартал 2011 року Плану рахунків.

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів купівлі-продажу первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договором поставки продукції від 28.03.2011 року № 22, укладеним між позивачем та його контрагентом, повністю підтверджені відповідними первинними документами (податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, копіями оборотно-сальдової відомостями по рахунку, актами прийому-передачі майна тощо).

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5.2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про нікчемність правочинів між ТОВ "Спільне Українсько - Американське підприємство "Оскар ЛТД" та ТОВ "Петвторпром" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок податкового органу таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Посилання відповідача в акті перевірки, в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат суми вартості придбаних у ТОВ "Петвторпром" товарів, на відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, не підтверджені належними доказами. Крім того, колегія суддів зауважує, що незнаходження ТОВ "Петвторпром" за місцезнаходженням не позбавляє правового значення виписані ним податкові накладні та первинні документи по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності, так і в подальшому.

При цьому колегія суддів зазначає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку № 984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Доказів, що укладений між позивачем та його контрагентом у спірних правовідносинах договір оскаржувався в судовому порядку, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договору поставки продукції від 28.03.2011 року № 22 недійсним, матеріали справи не містять.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем ст. ст. 138, 198, 201 Податкового кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 20.06.2012 року № 0000262223 та № 0000272223 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000262223 та № 0000272223, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012р. по справі № 2а-7566/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 22.10.2012 р.