Рішення № 26862972, 15.08.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/8826/12 провадження № 22-ц/0390/1418/2012 Головуючий у 1 інстанції:Крупінська С.С. Категорія: 48 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.08.2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Овсієнка А А,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Данилюк В.А.,

при секретарі Губарик К.А.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та покладення обов'язку участі у додаткових витратах на дитину за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

29 травня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області з вищевказаним позовом, зазначаючи, що з 1996 по 2007 роки вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 і в шлюбі у них народився ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_4, який на даний час проживає разом з позивачем. Оскільки відповідач, проживаючи окремо, ухиляється від участі в утриманні дитини, ОСОБА_1 просила стягувати з нього на її користь аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 800 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, позивач також просила суд зобов'язати ОСОБА_3 у майбутньому брати участь у додаткових витратах на дитину, обумовлених навчанням та лікуванням, в розмірі 50 % фактично понесених затрат.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частки від усіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 214 грн. 30 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для даної справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

В ході апеляційного розгляду даної справи позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням. І оскільки про причини своєї неявки зазначена особа суд не повідомляла, про відкладення розгляду справи не клопотала, то у відповідності з вимогами ст.305 ЦПК України колегією суддів було визнано за можливе апеляційний розгляд даної справи проводити за її відсутності.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Зокрема, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини в частці від доходу відповідача, а не в твердій грошовій сумі, суд першої інстанції виходив виключно з того, що позивач не навела доказів про мінливість або нестабільність заробітку останнього.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися, оскільки вони не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Так, згідно з ч.1 ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, причому, відповідно до ч.1 ст.181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За змістом наведених вище норм закону обов'язок батьків утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття є безумовним і у випадку ухилення когось одного з батьків від виконання такого обов'язку, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються судом у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Судом встановлено, що з 1996 року по 2007 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.4-5) і, згідно свідоцтва про народження (а.с.6), вони обоє являються батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлено також, що після розірвання шлюбу дитина проживає разом з позивачем та перебуває на її повному утриманні, тоді як відповідач, живучи окремо, участі в утриманні дитини не приймає, матеріально не допомагає.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, як батько, не виконує свого обов'язку утримувати власну дитину до досягнення нею повноліття, а відтак - з нього слід стягувати аліменти на утримання дитини.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.10, ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, та надати відповідні докази.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача аліментів саме в твердій грошовій сумі, позивач покликалася, зокрема, на відсутність у неї будь-яких відомостей про види та розмір доходу відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являвся, проте, в своєму письмовому запереченні проти позову ствердив ту обставину, що ніде не працює і взагалі не має доходу, при цьому позов визнав частково, погодившись сплачувати аліменти на дитину в розмірі 300 грн. щомісячно.

Наведені факти, на думку колегії суддів, якраз і вказують на мінливість та нерегулярність доходу відповідача, що, в свою чергу, унеможливлює визначення судом розміру частки такого доходу, об'єктивно достатньої для належного виконання відповідачем своїх аліментних зобов'язань перед дитиною.

Суд першої інстанції на зазначені вище обставини належної уваги не звернув і, невірно їх інтерпретувавши, всупереч положенням ч.1 ст.184 СК України дійшов помилкового та невмотивованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів в частці від доходу, а не в твердій грошовій сумі, як того вимагає закон.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів колегія суддів у відповідності з вимогами ст.182 СК України, виходячи із наявних у справі доказів, враховує в сукупності: вік та стан здоров'я дитини, яка згідно заключення ЛКК (а.с.7) страждає на вроджений епідермоліз та міопію і перебуває на диспансерному обліку у дерматолога та офтальмолога; матеріальне становище відповідача, який не працює, однак є працездатним; відсутність у відповідача на утриманні інших дітей та непрацездатних осіб; часткове визнання відповідачем позову та його згоду сплачувати аліменти в розмірі 300 грн. щомісячно.

А тому, з урахуванням вищенаведеного, суд стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 500 (п'ятсот) грн. щомісячно, починаючи з 29 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з п.1 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про покладення на ОСОБА_3 обов'язку у майбутньому брати участь у додаткових витратах на дитину, обумовлених навчанням та лікуванням, шляхом відшкодування 50 % фактично понесених затрат, суд першої інстанції виходив із того, що така вимога є неконкретною, передчасною і стосується майбутніх витрат, тоді як стягненню підлягають лише фактично понесені затрати.

Однак, з такими висновками суду неможливо погодитись з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Згідно з частиною 3 цієї ж статті, додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

За змістом даної норми закону стягненню із батьків підлягають як фактично зазнані так і прогнозовані додаткові витрати на дитину.

Відтак, висновок суду про те, що стягненню можуть підлягати лише фактично понесені, а не майбутні додаткові витрати, суперечить положенням ст.185 СК України, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню також і в частині відмови в задоволенні позову.

Разом з тим, оскільки позивачем всупереч вимогам ч.3 ст.10, ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України на підтвердження таких своїх вимог не наведено обставин, які об'єктивно обумовлювали б необхідність понесення відповідних додаткових витрат на дитину, а також не надано жодних доказів на підтвердження дійсного чи прогнозованого розміру таких витрат, то колегія суддів вважає за необхідне відмовити в позові ОСОБА_1 також і в частині заявлених нею вимог про покладення на ОСОБА_3 обов'язку брати участь у майбутніх додаткових витратах на дитину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про стягнення аліментів колегія суддів у відповідності з вимогами ч.ч.3, 5 ст.88 ЦПК України стягує з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у передбаченому п.1.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» розмірі - 214 грн. 60 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача брати участь у додаткових витратах на утримання дитини, колегія суддів стягує з позивача в дохід держави судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп., оскільки при подачі позовної заяви його не було сплачено і даний недолік залишився поза увагою суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307-309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2012 року в даній справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 (п'ятсот) грн. щомісячно, починаючи з 29 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць в розмірі 500 (п'ятсот) грн. допустити до негайного виконання.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині заявлених нею вимог про покладення на ОСОБА_3 обов'язку брати участь у майбутніх додаткових витратах на утримання дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в дохід держави по 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. судового збору з кожного на рахунок № 31212206780002, одержувач коштів УДКСУ у м.Луцьку, 22030001, код одержувача 38009628, банк одержувача ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді ,