Рішення № 26853822, 23.10.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 16/076-12/9

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Полімери України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»

Про стягнення 169 413, 38 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Полімери України»

Про визнання недійсним пункту договору

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Від позивача Садовнікова Н.О. (дов. №003/2 від 03.01.2012 р. )

Від відповідача Абросімов С.С. (дов. № 88 від 10.09.2012 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»про стягнення 169 413, 38 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.08.2012 р. порушено провадження у справі № 16/076-12 (суддя Христенко О.О.) та призначено розгляд справи на 11.09.2012 р.

Ухвалою суду від 11.09.2012 р. розгляд справи відкладено на 02.10.2012 р.

Згідно розпорядження Голови суду № 202-АР «Про передачу справ»від 01.10.2012 р., справу № 16/076-12 передано на повторний автоматизований розподіл, в зв'язку з відпусткою судді Христенко О.О.

Згідно розподілу автоматизованої системи документообігу суду від 01.10.2012 р. справа № 16/076-12 передана на розгляд судді Сокуренко Л.В.

Ухвалою суду від 02.10.2012 р. справу № 16/076-12 прийнято до свого провадження та присвоєно їй номер № 16/076-12/9; розгляд справи призначено на 18.10.2012 р.; зобов'язано сторін виконати вимоги ухвали суду від 11.09.2012 р. та подати оригінали документів.

17.10.2012 р. через канцелярію суду надійшов зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер», відповідно до якого відповідач просить суд визнати недійсним підпункт 8.3.2. спірного договору.

17.02.2012 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного запису.

Вказане клопотання судом розглянуто та задоволено.

У судове засідання 18.10.2012 р. представники сторін з'явилися, надали суду пояснення по суті позовних вимог.

Господарський суд в судовому засіданні 18.10.2012 р. дійшов висновку про наявність підстав для прийняття зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України» про визнання недійсним підпункту 8.3.2. договору поставки № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р., і для спільного розгляду з первісним позовом, про що повідомив сторони в судовому засіданні.

В судовому засіданні 18.10.2012 р. оголошено перерву до 23.10.2012 р.

Ухвалою суду від 18.10.2012 р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»про визнання недійсним підпункту 8.3.2. договору поставки № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р.; розгляд зустрічної позовної заяви призначено на 23.10.2012 р.

23.10.2012 р. від представника відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву № 307 від 19.10.2012 р. відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»проти зустрічного позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в його задоволенні.

У судове засідання 23.10.2012 р. представники сторін з'явилися, надали суду пояснення по суті позовних вимог.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»(далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водполімер»(далі - відповідач) було укладено договір поставки № ПУ-117/11 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти й оплатити продукцію виробничо-технічного призначення, іменовану надалі товар, в асортименті, кількості, одиницях виміру та за ціною, зазначених у погоджених сторонами специфікаціях та видаткових накладних, доданих до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п. п. 2.1., 2.2. договору найменування товару, його асортимент, кількість і одиниці виміру товару, зазначаються в специфікаціях, підписаних сторонами щодо кожної партії товару, які додаються до даного договору та є його невід'ємною частиною. Якість товару зазначається у сертифікатах якості виробника, який надається відповідачу на кожну партію товару при здійснення поставки.

Розділом 3 договору передбачено умови постачання, відвантаження та транспортування товару.

Так, постачання товару здійснюється шляхом самовивозу зі складу позивача або відвантаження товару перевізнику зі складу позивача. Умови постачання кожної партії товару погоджуються сторонами у специфікаціях до даного договору (п. 3.1. договору).

Позивач зобов'язаний поставити товар відповідачу протягом строку, зазначеного у специфікаціях (п. 3.2. договору).

Датою поставки товару є дата зазначена у видатковій накладній. На момент здійснення позивачем поставки товару відповідач зобов'язаний надати йому довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (п. 3.3. договору).

Разом з поставкою товару позивач зобов'язаний передати відповідачу оригінали товаросупроводжувальних документів (п. 3.5. договору).

Відповідач зобов'язується на протязі 7 робочих днів з моменту поставки товару направити позивачу (рекомендованим листом або кур'єрською доставкою) належним чином оформлені (підпис керівника, печатка) оригінали специфікації та видаткової накладної, довіреності, товаро-транспортної накладної (п. 3.6. договору).

Право власності на товар переходить в момент поставки товару відповідачу або передачі перевізнику на складі позивача (п. 3.7. договору).

В силу п. п. 5.1., 5.2. договору приймання-передача товару здійснюється в пункті поставки на складі позивача. Приймання-передача товару по кількості здійснюється відповідно до товаросупроводжувальних документів, по якості -відповідно до документів, що засвідчують якість товару (сертифікат відповідності).

Положеннями п. п. 6.1., 6.2. договору передбачено, що ціна кожної одиниці товару визначається сторонами у специфікації на кожну партію товару. Загальна сума цього договору на момент його укладання складає 1 000 000,00 гривень, у тому числі 20% ПДВ, та може змінюватися в залежності від загальної суми всіх підписаних сторонами специфікацій.

Відповідно до п. 7.1. договору оплата товару здійснюється відповідачем у національній валюті України -гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача в порядку та строки, передбачених у специфікаціях до даного договору, що є його невід'ємними частинами або на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок позивача (п. 7.2. договору).

У відповідності до специфікації № 2 від 02.11.2011 р., підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої їх мокрими печатками, сторони домовились про поставку товару (поліетилен низького тиску Liten PL 10) на загальну суму 1 175 625,00 грн.

Крім того, специфікацією сторонами узгоджено строк постачання товару та умови розрахунку.

Так, позивач зобов'язується поставити товар у період з 02.11.2011 р. по 30.11.2011 р., а відповідач оплатити отриманий товар до 25.01.2012 р.

Судом досліджено надані представником позивача оригінали видаткових накладних, які оглянуті в судовому засіданні, та копії, які долучені до матеріалів справи, та встановлено, що, на виконання умов договору № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р., позивач поставив товар (поліетилен низького тиску Liten PL 10) на загальну суму 1 175 625,00 грн. (391 875,00 грн. згідно видаткової накладної № ПУ-0811001 від 08.11.2011 р.; 391 875,00 грн. згідно видаткової накладної № ПУ-0811002 від 08.11.2011 р. та 391 875,00 грн. згідно видаткової накладної № ПУ-0811003 від 08.11.2011 р.).

Зі змісту вищезазначених видаткових накладних вбачається, що товар був прийнятий уповноваженим представником відповідача -Костюк С.О., що діяв на підставі довіреності № 838 від 08.11.2011 р., копія якої долучена до матеріалів справи.

За ствердженням позивача, відповідач виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі, проте з порушенням встановлених договором строків.

Так, господарським судом встановлено, що отриманий товар був оплачений відповідачем 09.04.2012 р. на суму 600 000,00 грн. та 26.06.2012 р. на суму 575 625,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок від 09.04.2012 р. та 26.06.2012 р.

З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару, 02.08.2012 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу № 201/1 від 31.06.2012 р. про сплату штрафних санкцій за прострочення розрахунків, а саме: пені у розмірі 55 121,37 грн., 30% річних у розмірі 108 406,84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 885,17 грн., на протязі 7 днів з моменту пред'явлення даної вимоги.

Проте, як зазначає позивач, відповідач вказану вимогу не виконав та не сплатив нараховані штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав належним чином відповідно до умов договору № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р., проте відповідач за поставлений товар своєчасно не розрахувався. Тобто він є таким, що порушив умови виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 8.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, а у випадках, не передбачених цим договором -відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 8.3. договору у випадку порушення терміну оплати відповідач на вимогу позивача сплачує останньому:

- суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (пп. 8.3.1.);

- 30% річних від простроченої суми боргу (застосовується у випадку прострочки платежу понад 30 календарних днів) (пп. 8.3.2.);

- штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (пп. 8.3.3.).

З огляду на вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»передбачені договором штрафні санкції.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на невірний розрахунок штрафних санкцій.

Так, у відповідності до підпункту 8.3.1. договору позивачем заявлена вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5 885,17 грн. за період прострочення з 26.01.2012 р. по 08.04.2012 р.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Аналогічна правова позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»в якому зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він здійснений обґрунтовано за період з 26.01.2012 р. по 08.04.2012 р., проте є арифметично невірним.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.»розмір інфляційних втрат складає 5 878,12 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі26.01.2012 - 08.04.201211756251.0055878.121181503.12Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 5 878,12 грн.

Також, у відповідності до ст. 625 ЦК України та пп. 8.3.2. договору, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 30% річних від простроченої суми боргу у розмірі 108 406,84 грн. за період з 26.01.2012 р. по 25.06.2012 р.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних, суд встановив, що він здійснений необґрунтовано за період з 26.01.2012 р. по 25.06.2012 р., оскільки сторонами у пп. 8.3.2. передбачено, що нарахування 30% річних від простроченої суми застосовується у випадку прострочки платежу понад 30 календарних днів.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про те, що нарахування 30% річних повинно бути здійснено, починаючи з 25.02.2012 р.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.»розмір 30% річних складає 79 418,83 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів117562525.02.2012 - 08.04.20124430 %42515.7557562509.04.2012 - 25.06.20127830 %36903.08

Всього: 79 418,83

Таким чином, оскільки сторонами в договорі встановлений інший розмір процентів річних та враховуючи вищевикладене суд, дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер» 30% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 79 418,83 грн.

Крім того, позивачем відповідно до пп. 8.3.3. договору заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі 55 121,37 грн. за період з 26.01.2012 р. по 25.06.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В силу ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в постанові Верховного суду України від 07.11.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення про пріоритетність норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, над положенням ч. 2 ст. 551 ЦК України зазначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Беручи до уваги вимоги ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та укладеного між сторонами договору, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що період нарахування пені з урахуванням часткових проплат є обґрунтованим, проте арифметично невірним.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.»розмір пені складає 54 970,78 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення117562526.01.2012 - 22.03.2012577.7500 %0.042 %*28378.82117562523.03.2012 - 08.04.2012177.5000 %0.041 %*8190.8357562509.04.2012 - 25.06.2012787.5000 %0.041 %*18401.13

Всього: 54 970,78

Таким чином, з огляду на вищевикладене, господарський суд Київської області дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»пені у розмірі підлягають задоволенню частково, у розмірі 54 970,78 грн.

Крім того, відповідачем було подано зустрічний позов, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Водполімер» просить суд визнати недійсним підпункт 8.3.2. договору поставки № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р. та викласти пункт 8.3. договору поставки № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р. в наступній редакції:

«8.3. У випадку порушення терміну оплати Покупець на вимогу Постачальника сплачує останньому:

8.3.1. Суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

8.3.2. Штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення».

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, відповідач посилається на те, що сторонами при укладанні спірного договору, а саме у підпункті 3.8.2., не було дотримано принципу справедливості та розумності, оскільки ним передбачено сплату 30% річних від простроченої суми боргу, що в 10 разів перевищує встановлені ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарським судом встановлено, що сторони, при укладенні договору поставки № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р., дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, в тому числі щодо відповідальності за порушення чи неналежне виконання зобов'язань (п. 8.3.), про що свідчить факт підписання спірного договору уповноваженими представниками сторін та скріплення його своїми мокрими печатками.

Крім того, сторони у договорі (пп. 8.3.2.) скористались наданим їм ст. 625 ЦК України правом та на власний розсуд визначили інший розмір процентів річних -30% від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про те, що узгоджений сторонами розмір процентів річних, передбачений підпунктом 3.8.2. договору, не суперечить принципам справедливості та розумності, в зв'язку з чим вищезазначені твердження відповідача судом в якості підстави для визнання недійсним пп. 3.8.2. договору не приймаються.

Крім того, відповідач у зустрічній позовній заяві посилається на те, що з огляду на ст. ст. 546, 549 ЦК України та умови договору поставки № ПУ-117/11 від 18.10.2011 р., виконання зобов'язання і так забезпечено неустойкою у формі пені.

Положеннями ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Системний аналіз положень вищезазначених статтей свідчить про те, що неустойка у формі пені є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а тому може стягуватися одночасно з процентами річних та інфляційними втратами.

Аналогічна позиція правова міститься у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19 серпня 2003 року.

З огляду на вищевикладене, посилання відповідача на те, що виконання зобов'язання ТОВ «Водполімер»щодо здійснення розрахунків за отриманий товар забезпечено неустойкою у формі пені, що виключає одночасне застосування процентів річних, судом в якості підстави для визнання пп. 8.3.2. договору недійсним не приймається.

Також, відовідач зазначив, що, оскільки зміст підпункту 8.3.2. договору суперечить нормам ЦК України, зокрема, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 509 ЦК України, то він підлягає визнанню господарським судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зі змісту положень вищезазначених статтей вбачається те, що ст. 203 ЦК України встановлює вичерпний перелік підстав визнання правочину недійсним.

В той же час, вказаний перелік, не містить такої підстави як недотримання сторонами принципів справедливості та розумності в момент вчинення правочину.

Таким чином, господарський суд Київської області, розглянувши зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер», дослідивши матеріали справи та доводи відповідача, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним пп. 8.3.2. договору, яким передбачено відповідальність сторін за порушення договору, в зв'язку з чим зустрічний позов задоволенню не підлягає.

В повній мірі дослідивши обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

При частковому задоволенні позову, витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись: ст.ст. 21, 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд Київської області, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водполімер»(08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, буд. 10, ідентифікаційний код 35712054) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімери України»(49000, м. Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Миронова, буд 4, ідентифікаційний код 34983877) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем пеню у розмірі 54 970 (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят) грн. 78 коп., 30% річних у розмірі 79 418 (сімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 83 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 878 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн.12 коп. та судовий збір у розмірі 2 805 (дві тисячі вісімсот п'ять) грн. 35 коп.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Л. В. Сокуренко

Рішення суду підписане 24.10.2012 р.