Постанова № 26850200, 23.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року 2а-4469/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представника позивачаСамойленка О.В.,

представників відповідача -Лузанчук Н.Г., Осадчої Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Рокитнянський спецкар'єр»до проРокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство «Рокитнянський спецкар'єр»з позовом до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25.04.2012 № 0000172301 та від 17.06.2012 № 0000702301.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Рісмус».

На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»та ТОВ «Рісмус»є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з надання послуг мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство «Рокитнянський спецкар'єр»є юридичною особою, що зареєстрована Рокитнянською районною державною адміністрацією 24.07.1997. Свідоцтво про державну реєстрацію № 1345120000000114. У зв'язку з внесенням засновниками змін до статуту 11.05.2011 Свідоцтво про державну реєстрацію замінено на № 667723.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку від 28.06.1997 № 14027949 (перереєстровано 06.06.2011, свідоцтво № 100338406), публічне акціонерне товариство «Рокитнянський спецкар'єр»є платником податку на додану вартість.

02 листопада 2009 року між позивачем та ТОВ «Рісмус»було заключено договір про надання послуг по виготовленню та монтажу стрічкових конвеєрів № 02.11.09/02. У подальшому були заключені аналогічні договори від 10.11.09 № 10.11.09/03 та від 15.01.2010 № 15.01.10/01.

Договори підписані позивачем з однієї сторони та директором ТОВ «Рісмус» Войтовим Я.Ю. з другої, підписи осіб засвідчені печатками.

Згідно з вказаними договорами позивач (Замовник) доручав, а ТОВ «Рісмус»(Виконавець) приймало на себе обов'язок надати послуги по виготовленню та монтажу стрічкових конвеєрів.

Факт надання послуг по виготовленню та монтажу стрічкових конвеєрів підтверджується актами прийому-передачі виконаних послуг від 03.12.2009, 28.01.2010, 25.02.2010, 26.02.2010, актами приймання-передачі основних засобів від 28.12.2009, 25.06.2012, 30.06.2012 та виписаними ТОВ «Рісмус»податковими накладними від 28.01.2010 № 1430 на суму 135 000,00 грн., від 28.01.2010 № 1431 на суму 201 000,00 грн., від 25.02.2010 № 1711 на суму 239 328,00 грн., від 26.02.2010 № 1729 на суму 292 512,00 грн., від 03.12.2009 № 879 на суму 300 000,00 грн.

У грудні 2009 року між позивачем та ТОВ «Рісмус»було заключено усний договір на придбання дизпалива на суму 20 610,00 грн.

Факт надання послуг по поставці дизельного палива підтверджується податковою накладною від 21.12.2009 № 1053 на суму 24 732,00 грн. та видатковою накладною від 21.12.2009 № 21/12/41.

ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»здійснило оплату за вказаними договорами у сумі 458 732,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 10.03.2010, та векселями, що підтверджується актом прийому-передачі векселів від 11.03.2010 в рахунок оплати заборгованості по договору № 10.11.09/03 на загальну суму 202 000,00 грн., та актом прийому-передачі векселів від 11.03.2010 в рахунок оплати заборгованості по договору № 15.01.10/01 на загальну суму 531 840,00 грн.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «Рісмус»податкових накладних у розмірі 198762,00 грн. та віднесено до валових витрат суму сплачених коштів ТОВ «Рісмус»у розмірі 24732,00 грн.

Відповідно до наказу Рокитнянської МДПІ від 27.03.2012 № 23 та направлення на перевірку від 02.03.2012 № 13, посадовими особами Рокитнянської МДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні взаємостосунків з ТОВ «Рісмус», ТОВ «Облнафтобудальянс»та ТОВ «Торговий дім «Автогруп»за період з 01.01.2008 по 01.03.2012.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»частини п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2, підпунктів 8.3.1 та 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.4.1 пункту 8.4. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пункту 144.1 статті 144, статті 145, пунктів 146.1, 146.2 статті 146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 63023,00 грн., в тому числі: за 2009 рік у розмірі 5153 грн., за І квартал 2010 року у розмірі 3836,00 грн., за ІІ квартал 2010 року у розмірі 3606,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року у розмірі 14238,00 грн., за ІV квартал 2010 року у розмірі 13380,00 грн., за І квартал 2011 року у розмірі 12577,00, за ІІ та ІІІ квартали 2011 року у розмірі 10233,00 грн. та податок на додану вартість у розмірі 198762,00 грн., в тому числі: за грудень 2009 року у розмірі 54122,00 грн., за січень 2010 року на суму 56000,00 грн., за лютий 2010 року у розмірі 88640,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договори про надання послуг по виготовленню та монтажу стрічкових конвеєрів, укладені між позивачем та ТОВ «Рісмус», є нікчемними і такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсного надання послуг, фактично ніякі послуги контрагентом не надавалися, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, у ході перевірки посадовими особами податкового органу було використано дані акта перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 24.06.2011 № 804/23-3/36578442 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Рісмус»з питань достовірності задекларованих показників в податкових деклараціях з ПДВ за період з листопада 2009 року по березень 2010 року.

Згідно з вищезазначеним актом, посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області було встановлено, що у ТОВ «Рісмус»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські, торгівельні, виробничі приміщення, транспортні засоби, устаткування.

Враховуючи наведені обставини, посадові особи ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області дійшли висновку, що ТОВ «Рісмус»здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вимоги третім особам.

На підставі вищезазначеного, посадові особи Рокитнянської МДПІ Київської області дійшли висновку про нікчемність правочинів, вчинених між ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»та ТОВ «Рісмус», та як наслідок: безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які були сплачені контрагенту у складі вартості отриманих послуг, у розмірі 198762,00 грн.; заниження ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»податку на прибуток у розмірі 5153,00 грн.; завищення позивачем нарахування амортизаційних витрат за період з 01.01.2010 по 31.03.2010 у розмірі 190547,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.04.2012 № 0000172301 та № 0000182301, якими позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 248543,00 грн., з яких: сума основного платежу - 198762,00 грн., сума штрафних санкцій -49691,00 грн., та з податку на прибуток у розмірі 83137,00 грн., з яких: сума основного платежу 73080,00 грн., сума штрафних санкцій 10057,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскарженні позивачем до Державної податкової служби у Київській області (скарга від 07.05.2012 № 170).

За результатами розгляду скарги, ДПС у Київській області прийнято рішення від 16.07.2012 № 1670/10/10-206/310-831, яким залишено без змін податкове повідомлення відповідача від 25.04.2012 № 0000172300 та скасовано податкове повідомлення відповідача від 25.04.2012 № 0000182301 в частині збільшення суми податку на прибуток у розмірі 10233,00 грн. та застосованих штрафних санкцій у розмірі 2 грн.

На підставі вказаного рішення від 16.07.2012 № 1670/10/10-206/310-831, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.07.2012 № 0000702301, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 62 845,00 грн., з яких: сума основного платежу 52790,00 грн., сума штрафних санкцій 10055,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням ДПС у Київській області, позивач подав повторну скаргу від 27.06.2012 № 237 до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду вказаної скарги ДПС України прийнято рішення від 20.08.2012 № 576 19161-12-10-2115, яким податкові повідомлення відповідача від 25.04.2012 № 0000172300 та № 0000182301, з урахуванням рішення ДПС в Київській області (податкове повідомлення-рішення від 17.07.2012 № 0000702301) було залишено без змін.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Так, на час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).

Згідно зі статтею 1 Закону № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6); податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону № 168/97-ВР дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як передбачено абзацем 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Порядок формування валових витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення містяться у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Порядок нарахування амортизаційних витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» - об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

В силу підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 вказаного Закону амортизації підлягають, зокрема, витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів, проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

При цьому, під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР).

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 статті 3 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Операції з включення основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду платника податків із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп прирівнюються до придбання таких основних фондів та нематеріальних активів (підпункт 8.4.11 пункту 8 статті 8 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР). Підпунктом 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР передбачено, що сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали). Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Таким чином, для основних фондів 1 групи нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 та 4 - з кварталу, наступного за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, що входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Надходження основних засобів на підприємство оформляється первинними документами, що визначені наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку»від 29.12.1995 №352. Для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів, для обліку вводу їх в експлуатацію застосовується акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма N ОЗ-1).

Як убачається з матеріалів справи, надходження основних фондів по договору від 02.11.09 № 02.11.09/02 та введення їх в експлуатацію на підприємстві позивача відбулось 28.12.2012, тобто у IV кварталі 2009 року, цей факт оформлено позивачем шляхом складеання акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 28.12.2009 за формою N ОЗ-1. Нарахування амортизаційних відрахувань позивачем розпочато з І квартала 2010 року.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги чинного законодавства в частині визначення моменту, з якого має здійснюватись нарахування амортизаційних відрахувань. Суд звертає увагу, що висновки посадових осіб податкового органу про неправомірність нарахування позивачем амортизаційних відрахувань на об'єкт основних фондів грунтуються лише на припущеннях, що, оскільки договори надання послуг по виготовленню і монтажу стрічкових конвеєрів, укладені між позивачем та ТОВ «Рісмус»є нікчемними, господарські операції були безтоварними, послуги по виготовленню та монтажу стрічкових конвеєрів не надавались, у позивача не було права здійснювати амортизаційні відрахування на об'єкт основних фондів. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що надання послуг ТОВ «Рісмос»та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, банківською випискою, актами приймання-передачі виконаних робіт тощо. Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»понесло реальні витрати на оплату виконаних ТОВ «Рісмус»послуг. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується банківською випискою, актами прийому-передачі векселів та податковими накладними.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів про надання послуг, укладених між позивачем і ТОВ «Рісмус», суд зазначає наступне. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність договорів між ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»та ТОВ «Рісмус»від 10.11.09 № 10.11.09/03, від 15.01.2010 № 15.01.10/01, від 02.11.09 № 02.11.09/02 про надання послуг по виготовленню та монтажу стрічкових конвеєрів та усного договору про поставку дизельного палива прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є оспорюваними.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищезазначених договорів.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо виконання контрагентами робіт. Податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Рісмус» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Рісмос».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Як на доказ нікчемності (недійсності) договорів, укладених між позивачем і ТОВ «Рісмус», податковий орган посилався на те, що у ТОВ «Рісмус»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а саме: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські, виробничі приміщення, транспортні засоби, устаткування та кваліфікований персонал. Проте, суд не приймає до уваги дані твердження відповідача, оскільки контрагент позивача не позбавлений права залучати у разі виробничої необхідності для виконання певних робіт інших осіб, а відтак це не може бути підставою для визнання правочинів між ТОВ «Рісмус»та позивачем такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, банківської виписки, актів прийому-передачі векселів, актів приймання-передачі виконаних послуг тощо, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Рісмус»у період з листопада 2009 року по березень 2010 року.

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, формування валових витрат за вказаними операціями та правильності визначення суми амортизаційних відрахувань, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення ПАТ «Рокитнянський спецкар'єр»частини п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2, підпунктів 8.3.1 та 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.4.1 пункту 8.4. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пункту 144.1 статті 144, статті 145, пунктів 146.1, 146.2 статті 146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.04.2012 № 0000172301 та від 17.07.2012 № 0000702301 прийняті відповідачем безпідставно, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 25.04.2012 № 0000172301 та від 17.07.2012 № 0000702301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Рокитнянський спецкар'єр» сплачений судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 жовтня 2012 р.