Рішення № 26819543, 10.07.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1319/2-1523/11 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/1390/2461/12 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія 41

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Береза В.І., Федоришина А.В.

за участі секретаря: Кубішин І.В.,

позивача ОСОБА_2, його представника-адвоката ОСОБА_3, представника третьої особи Публічного акціонерного товариства акціонерний банк (далі ПАТ АБ) «Укргазбанк»Улицької І.О., у відкритому судовому засіданні в місті Львові розглянула цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 24 січня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 Галицької районної адміністрації виконкому Львівської міської ради, третьої особи ПАТ АБ «Укргазбанк»про визнання приватизації недійсною, -

в с т а н о в и л а:

В червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, виконавчого комітету Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третьої особи ПАТ АБ «Укргазбанк»про визнання недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на дану квартиру, видане на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з покликанням на те, що в спірну квартиру без його згоди в 1997 році було приватизована на ОСОБА_5 та ОСОБА_2.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 24 січня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру№АДРЕСА_1 у м.Львові, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 19.05.1997 року за №Г-16089. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Дане рішення суду оскаржила третя особа - ПАТ АБ «Укргазбанк». В апеляційній скарзі апелянт вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, вважає, що обставини, на які покликається суд, фактично не встановлені. В апеляційній скарзі зазначається, що позивач на час приватизації спірної квартири в ній не проживав, за рішенням суду відбував покарання в місцях позбавлення волі та фактично не набув права на користування цією квартирою, оскільки в місячний термін з часу надання ордеру на вселення не реалізував це право, а тому приватизація житла на ОСОБА_5 та ОСОБА_2 була здіснення з дотриманням на той час діючого законодавства. Рішення органу приватизації не скасоване та залишається чинним. Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (122-124).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ АБ «Укргазбанк»Улицької І.О. на обґрунтування доводів апеляційної скарги, заперечення на скаргу позивача ОСОБА_2, його представника-адвоката ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин що мають значення для справи. які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що приватизація спірної квартира АДРЕСА_1 була здійснена на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за №528 від 15.05.1997 року, відповідно до якого вказана квартира була передана у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6. На їх ім'я видано свідоцтво про право власності на цю квартиру №Г-16089 від 19.05.1997 року.(а.с. 2, 109).

Позивач ОСОБА_2, покликаючись на те що приватизація даної квартири, про яку йому стало відомо лише в 2010 році при виконанні рішення суду щодо звернення стягнення на цю квартиру, як на предмет іпотеки, була здійсненна з порушенням закону без його згоди, звернувся з позовом про визнання цієї приватизації недійсною та визнання недійсним свідоцтва про право власності на дану квартиру, видане на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Вказує при цьому, що він вселився в дану квартиру по охоронному свідоцтву разом з матір'ю і братом, відповідачами у справі в серпні 1995 року з отриманням в лютому 1996 року ордеру на вселення. З 11.01.1996 року по 13.03.2000 року він перебував в місцях позбавлення волі та вважає що за ним зберігалось право на проживання у спірному житлі.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, виходячи з положень ст.ст.71,72 ЖК України, прийшов до висновку, що позивач, не дивлячись на те, що на час приватизації у спірній квартирі не проживав та перебував в місцях позбавлення волі, в установленим законом судовому порядку не був визнаний таким, що втратив право на спірне житло, а тому за ним зберігалось це право на момент приватизації та видачі спірного свідоцтва, яке було видане ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з порушенням чинного на той час законодавства.

Однак колегія суддів вважає, що такі висновки суду є помилковими, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та суперечать нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що діяла на час приватизації спірної квартири, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

А згідно ч.2 ст.8 цього ж Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, основною умовою приватизації спірної квартири є письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживали(мешкали) в даній квартирі на час її приватизації, в тому числі за якими зберігається право на житло.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом, приватизація спірної квартири була здійснена за згодою осіб, що в ній постійно проживали - відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2. Позивач ОСОБА_2 на момент приватизації в даній квартирі не проживав, оскільки в період з 11.01.1996 року і до 13 березня 2000 року перебував у місцях позбавлення волі (а.с.37), що сторонами не заперечується.

В супереч висновкам суду першої інстанції та посиланням позивача, на час приватизації квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 не зберігалось право на це житло.

Колегія суддів дійшла такого висновку з наступних міркувань.

З матеріалів справи вбачається. що в серпні 1995 року ОСОБА_5 було надано охоронне свідоцтво на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку за рішенням виконкому Львівської міської ради №635 від 07 листопада 1995 року було закріплено за ОСОБА_5 та її дітьми, синами: ОСОБА_6 та ОСОБА_2, що проживали в аварійному будинку АДРЕСА_2. (а.с.39). Даний документ сам по собі не є правовою підставою для вселення осіб.

На час прийняття виконкомом цього рішення ОСОБА_2 відбував покарання в місцях позбавлення волі та був звільнений 13 листопада 1995 року, що підтверджується довідкою Личаківської виправної колонії ВК-30 у львівській області від 13 березня 2010 року за №006718 (а.с.37), та не заперечується позивачем.

В ході апеляційного розгляду справи останній пояснив також, що після звільнення з місць позбавлення волі в листопаді 1995 року та до повторного затримання 11 січня 1996 року фактично проживав у своєї дружини ОСОБА_8 по АДРЕСА_3 у м.Львові. В спірну квартиру до моменту затримання не вселявся та не реєструваввся у ній.

Як вбачається зі змісту ордеру на житлове приміщення №021047, який відповідно до ст.58 ЖК України є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення та дійсний лише протягом 30 днів, останній було видано ОСОБА_5 для її вселення в спірну квартиру разом із синами ОСОБА_6 та ОСОБА_2 01 лютого 1996 року.

Однак судом беззаперечно встановлено, що позивач в спірну квартиру на підставі цього ордеру так не вселявся, оскільки ще з 11 січня 1996 року перебував під арештом, а в подальшому, за рішенням суду, в місцях позбавлення волі.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_2 до моменту приватизації спірної квартири фактично в неї на законних підставах не вселявся, в ній не зареєструвався та фактично не реалізував своє право на користування цією квартирою у встановлений законом спосіб, а тому підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.71,72 ЖК України щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами ( в редакції, що діяла на момент здійснення приватизації спірної квартири) та щодо порядку визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, не вбачається, а тому посилання суду на ці правові норми при вирішення даного спору є безпідставними.

Факт реєстрації позивача після звільнення з місць позбавлення волі в березні 2000 року у спірній квартирі за згодою її власників не має правового значення для вирішення даного спору.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що приватизація квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 а також видача свідоцтва про право власності цих осіб на вказану квартиру були здійснені у відповідності до діючого законодавства без порушень прав позивача на спірне житло, а тому правових підстав для визнання даної приватизації та свідоцтва про право власності на цю квартиру недійсними немає.

За даних обставин рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України сплачений ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь апелянта.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 24 січня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, виконавчого комітету Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третьої особи ПАТ АБ «Укргазбанк»про визнання недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на дану квартиру, видане на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»(м.Київ, вул. Червоноармійська, буд.39 МФО 320478, ЄДРПОУ 23697280) 54 грн. сплаченого банком судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Федоришин А.В.