Рішення № 26796819, 04.10.2012, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 2108/2814/2012

Провадження №2/2108/1220/2012

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2012 року Голопристанський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Сіянко В.М.,

при секретарі Роман Н.С.

розглянувши в порядку заочного розгляду у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом прокурора Голопристанського району Херсонської області в інтересах держави в особі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до ОСОБА_1 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та зобовязання повернути земельну ділянку у власність держави,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2009 року прокурор Голопристанського району Херсонської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 731015 від 02.07.2007 року, виданого Голопристанським районним відділом земельних ресурсів на імя ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,0 га на території Старозбурївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області та зобовязати відповідачку повернути у власність держави надану їй у власність відповідно до вказано державного акту земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням голови Голопристанської райдержадміністрації Херсонської області від 27.06.2007 року № 317 було затверджено виготовлені проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистих селянських господарств на території Старозбурївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області. У додатку № 1 до вказаного розпорядження були зазначені прізвища громадян, яким передавалися безоплатно земельні ділянки для ведення особистих селянських господарств та їх розмір, 1,0 га. На підставі зазначеного розпорядження Голопристанським районним відділом земельних ресурсів 02.07.2007 року було видано оспорюваний державний акт на право власності на землю. 11.07.2008 року головою Херсонської обласної державної адміністрації видано розпорядження № 940, яким скасоване розпорядження голови Голопристанської райдержадміністрації Херсонської області від 27.06.2007 року № 317, а тому оспорюваний державний акт на право власності на землю є недійсним, так як відсутня правова підстава набуття відповідачкою права власності на землю. Визнання державного акта на право власності на землю недійсним має наслідком повернення отриманої земельної ділянки її законному власнику, тобто державі. На підставі ст. ст. 116, 155 ЗК України просив задовольнити позов.

13.09.2012 року позивачем було доповнено підставу позову посиланням на порушення при видачі державного акту відповідачці ч. 5 ст. 88 та ч.1 ст. 90 Водного Кодексу України, оскільки така земельна ділянка, яка передана відповідачці для ведення особистого селянського господарства, знаходиться на відстані менші ніж 2 км від узрізу води затоки Збурївський Кут Дніпровського лиману Чорного моря. У порушення ст. 118 ЗК України, Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди від 05.11.2004 року за № 434, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.11.2004 року за № 1470/10069 розпорядження голови Голопристанської райдержадміністрації Херсонської області від 27.06.2007 року № 317 видано за відсутності позитивного висновку природоохоронного органу. відсутність у проектах землеустрою урахування відповідно до вимог ст. 60 ЗК України розмірів і меж прибережної захисної смуги заливу Збурївський кут і Дніпровського лиману Чорного моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки. З посиланням на ст. ст. 1212, 1213 ЦК України просив задовольнити позов.

В судовому засіданні представник прокуратури Голопристанського району Херсонської області ОСОБА_2 підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні, з підстав, зазначених у позові, з урахуванням змін та доповнень.

Голопристанська районна державна адміністрація Херсонської області свого представника у судове засідання не направила, надала до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутність її представника, в якій висловила підтримку позовних вимог та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідачка у судове засідання не зявилася, причини неявки суду не повідомила, хоча була належним чином була повідомлена про день, час та місце судового розгляду справи.

Зі згоди прокурора та Голопристанської райдержадміністрації суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, у відповідності до норм статті 224 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Голопристанської райдержадміністрації Херсонської області від 27.06.2007 року № 317 було затверджено виготовлені проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистих селянських господарств на території Старозбурївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області (а. с. 3).

У додатку № 1 до вказаного розпорядження були зазначені прізвища громадян, яким передавалися безоплатно земельні ділянки для ведення особистих селянських господарств та їх розмір, в якому фігурує прізвище відповідачки та розмір переданої їй земельної ділянки 1,0 га (а. с. 3 на звороті).

На підставі зазначеного вище розпорядження Голопристанським районним відділом земельних ресурсів 02.07.2007 року відповідачці було видано оспорюваний державний акт на право власності на землю (а. с. 4).

11.07.2008 року головою Херсонської обласної державної адміністрації видано розпорядження № 940, яким скасоване розпорядження голови Голопристанської райдержадміністрації Херсонської області від 27.06.2007 року № 317 (а. с. 5).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з нормами ст. 116 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на 27.06.2007 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на 27.06.2007 року) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

12.09.2012 року Верховним Судом України прийнято постанову по справі № 6-71цс12, якою встановлено наступне: порядок припинення прав на землю регулюється гл. 22 ЗК України. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 ЗК України. Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 ЗК України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Указаний перелік є вичерпним. Отже, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, ЗК України не передбачено.

У відповідності до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Подібну позицію висловив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), згідно з яким при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Доказів того, що відповідачка не заперечує проти припинення свого права власності на земельну ділянку позивачем до суду не надано.

Згідно зі ст. 88 ВК (в редакції, яка діяла на момент видачі державного акту) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

За ст. 90 ВК (в редакції, яка діяла на момент видачі державного акту) прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок по доказуванню обставин, викладених у позові лежить саме на позивачу.

Доказів того, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку виданий з порушенням ч. 5 ст. 88 та ч.1 ст. 90 Водного Кодексу України, оскільки така земельна ділянка, яка передана відповідачці для ведення особистого селянського господарства, знаходиться на відстані менші ніж 2 км від урізу води затоки Збурївський Кут Дніпровського лиману Чорного моря, а також доказів відсутності погодження природоохоронного органу при видачі державного акту та порушення ст. 118 ЗК України, Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди від 05.11.2004 року за № 434, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.11.2004 року за № 1470/10069 прокурором до суду не надано, що унеможливлює задоволення позову з цих підстав.

Більше того, відповідно до листа Херсонського обласного управління водних ресурсів від 22.08.2012 року № 17-10/3-977 Збурївський Кут (Збурївський лиман) дельтове озеро в Голопристанському районі, яке сполучається протокою з Дніпро-Бузьким лиманом та з р. Конкою та відноситься до заток р. Дніпро (а. с. 133).

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 116, 126, 140-149 ЗК України, ст. ст. 88, 89 ВК України, ст.ст. 10, 11, 57-64, 212-215, 224-226, 360-7 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову прокурора Голопристанського району Херсонської області в інтересах держави в особі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до ОСОБА_1 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та зобовязання повернути земельну ділянку у власність держави відмовити повністю.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В. М. Сіянко