Рішення № 26794451, 11.05.2012, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 118/1987/12

11.05.2012 рокум. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Сердюка О.С.

при секретарі - Макаєнка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства «Мраморне» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із позовом про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона на протязі семи років є членом СТ «Мраморне», з 2003 року працює в даному товаристві, з 2008 року на посаді реєстратора. У ніч з 13 на 14 березня 2009 року в адміністративному приміщенні СТ «Мраморне» відбулася пожежа, внаслідок якої були знищені численні документи, в тому числі трудова документація та трудові книжки співробітників. Після пожежі, користуючись відсутністю документів, що підтверджують її трудові відносини з відповідачем, голова СТ «Мраморне» ОСОБА_2 відмовився сплачувати їй заробітну плату та в односторонньому порядку розірвав трудовий договір. Таким чином, внаслідок неправомірних дій голови садівничого товариства вона знаходиться у вимушеному прогулі з квітня 2009 року.

Позивачка просила поновити її на роботі на посаді реєстратора СТ «Мраморне», стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з урахуванням уточнень у розмірі 39600 грн. та моральну шкоду, яку вона оцінює у 5000 грн., оскільки неправомірними діями відповідача було обмежено її право на труд, порушився звичайний уклад її життя, що створило негативний вплив на її працездатність та здоровя.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, позов просили задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на відсутність трудових відносин з позивачкою. Зазначили, що трудова книжка ОСОБА_1 на підприємстві не зберігалася взагалі, оскільки з позивачкою існували лише цивільно-правові відносини по створенню електронного реєстру, однак договір не зберігся згорів у пожежі. Крім того, на час виникнення спірних правовідносин позивачка працювала директором та головним бухгалтером ОК «Росинка» та головним бухгалтером ОК «СТ Інвалідів». Моніторинг в СТ «Мраморне» ОСОБА_1 проводила за своєю ініціативою.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що в ніч з 13 на 14 березня 2009 року у адміністративному приміщенні СТ «Мраморне» відбулася пожежа, внаслідок якої були втрачені численні документи товариства, у тому числі і трудова документація.

Відповідно до наданих ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) ОСОБА_1 (обліковий номер платника податків НОМЕР_1) отримувала у першому кварталі 2009 року від СТ «Мраморне» доходи у розмірі 3100 грн. (ознака доходу 01 - Доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору) та 1142 грн. (ознака доходу 27 - Суми збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його працедавця у розмірах, визначених законом) (а.с.28, 35).

Відповідно до відомостей про нарахування та видачу заробітної плати за травень-вересень 2008 року позивачка отримувала в СТ «Мраморне» заробітну плату згідно з нормами трудового законодавства, з якої сплачувалися внески до фондів соціального страхування та до Пенсійного фонду України (а.с.82-92).

З наданих Управлінням ПФУ в Сімферопольському районі АР Крим індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що ОСОБА_1 з січня 2008 року по березень 2009 року отримувала в СТ «Мраморне» дохід, з якого сплачувались страхові внески на загальнообовязкове державне страхування (а.с.179).

Відповідно до пояснень допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_3, ОСОБА_1 працювала в СТ «Мраморне» землевпорядником. Штатний розпис на підприємстві був, однак з деякими робітниками укладались цивільно-правові договори.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 з 2007 року працювала в СТ «Мраморне» за цивільно-правовим договором, а з травня 2008 року була переведена у штат підприємства за трудовим договором. До обовязків позивачки входило створення реєстру та визначення меж земельних ділянок, протягом 2007-2008 років ОСОБА_1 за штатним розписом займала посаду реєстратора.

У суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їхню заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання обєктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою.

Додержання письмової форми трудового договору є обовязковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Укладення трудового договору, як правило, оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Частиною 4 ст. 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого органу.

Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що характер та роботу яку виконувала в СТ «Мраморне» позивачка, відносини з керівництвом підприємства свідчать про наявність ознак трудових відносин, а саме: позивачка була допущена до роботи на підприємстві з відома голови правління ОСОБА_2, виконувала роботу з його відома та за погодженням з ним, виконувана нею робота оплачувалася згідно з нормами трудового законодавства.

Таким чином, вищезазначене свідчить про фактично існуючі саме трудові відносини між СТ «Мраморне» та позивачкою, які в порушення вимог ст.ст. 2, 21, 24 КЗпП України належним чином оформлені не були.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.59 ЦПК України).

Безпосередніх доказів наявності між сторонами цивільно-правових відносин представником позивача суду не надано.

Посилання представника відповідача на те, що трудова книжка позивачки не заповнювалась та на підприємстві не зберігалась, а тому позивачкою не доведено факт наявності трудових відносин, не мають сили, оскільки відповідно до ст.48 КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої 29.07.1993р., обовязок внесення записів в трудову книжку працівника покладається на власника підприємства або уповноваженого ним органу при укладенні трудового договору, і невиконання ним цього обовязку не може ставитися у вину позивачці та свідчити про відсутність основних елементів, які характеризують трудовий договір.

З реєстраційних документів ОК «Садівниче товариство інвалідів» та ОК «Росинка» дійсно вбачається, що станом на 02.12.2009р. ОСОБА_1 на даних підприємствах є засновником, головним бухгалтером та директором в ОК «Садівниче товариство інвалідів» (а.с.69-80). Проте, зазначені обставини не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки ч. 2 ст.21 КЗпП України визначено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Поряд з цим, у відповідності зі ст. 36 КЗпП України припинення будь-якого трудового договору повинно оформлятися відповідним наказом чи розпорядженням. При наявності такого наказу, розпорядження, суд, розглядаючи трудовий спір, міг би перевірити відповідність їх вимогам закону. У даному випадку наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади реєстратора СТ «Мраморне» не видавався. Таким чином, позовні вимоги в частині поновлення позивачки на роботі на посаді реєстратора СТ «Мраморне» задоволенню не підлягають.

В той же час, неправомірними є дії Товариства, яке з 31.03.2009р. не виплачувало позивачці заробітну платню та з кінця квітня 2009р. фактично відсторонило ОСОБА_1 від роботи у підприємстві і вона була позбавлена можливості виконувати свої трудові обов'язки. Незаконність цього відсторонення вбачається в тому, що з приводу цього відсторонення не видавалося відповідного наказу або розпорядження та СТ «Мраморне» не надало жодного доказу, який би свідчив про правомірність відсторонення.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Трудові відносини виникли між сторонами без оформлення їх у встановленому законом порядку, а тому наказ про звільнення позивачки з роботи не видавався.

Виходячи з того, що трудовим законодавством не врегульовано порядку застосування фінансових санкцій до підприємства при фактичному допуску до роботи без оформлення трудових відносин при подальшому розриві цих відносин, суд вважає за необхідне, відповідно до вимог ст.8 ЦК України, при вирішенні спору сторін застосовувати ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, період часу з 31.03.2009 року є вимушеним прогулом позивачки, який підлягає оплаті відповідно до ст. 235 КЗпП України.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суду належить керуватись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з відповідними змінами. Згідно п.2 Порядку обчислення такого середнього заробітку визначається виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що ОСОБА_1 у 2009 році отримала заробітну плату за січень 900 грн., за лютий 1100 грн. (а.с.179). Кількість робочих днів у січні та лютому 2009 року складає 40 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки складає (900+1100) : 40 = 50 грн.

З часу відсторонення позивачки від роботи з 31.03.2009р. по день винесення рішення судом час вимушеного прогулу складає 780 днів: 1(березень 2009 року) + 59(2 квартал 2009 року) + 65(3 квартал 2009 року) + 66 (третій квартал 2009 року) + 251(2010 рік) + 250(2011 рік) + 62(1 квартал 2012 року) + 20(квітень 2012 року) + 6(травень 2012 року).

Загальна сума виплати за вимушений прогул ОСОБА_1 має складати 39000 грн. (780 днів х 50 грн.).

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає суму без утримання податку й інших обовязкових платежів, про що зазначає у резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи обставини працевлаштування позивачки, висновок суду про незаконність дій відповідача щодо форми трудових відносин з позивачкою, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивачки щодо завдання їй моральних страждань діями відповідача та частковому задоволенню її вимог в цій частині на суму 2000 гривень.

Виходячи з того, що виниклий між сторонами спір не є спором про поновлення на роботі, положення статті 233 КЗпП України про пропуск строку звернення до суду застосуванню не підлягають, оскільки, як вбачається з позовної заяви та не спростовано представниками відповідача, голова СТ «Мраморне» відсторонив позивачку від роботи в кінці квітня 2009р., а позивачка звернулася з позовом до суду в кінці липня 27.07.2009р., тобто в межах встановленого законом строку звернення до суду.

Згідно із положеннями ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Суд, відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягує з відповідача в доход держави судовий збір у розмірі 410 грн. та на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

На підставі ст.ст. 21, 24, 36, 232, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Садівничого товариства «Мраморне» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Садівничого товариства «Мраморне» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без відрахування прибуткового податку та обовязкових платежів в сумі 39000 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., а всього 41030 грн.

В інший частині позову відмовити.

Стягнути з Садівничого товариства «Мраморне» судовий збір в доход держави у розмірі 410 грн.

Рішення в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя