Ухвала суду № 26787962, 26.07.2012, Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим

26.07.2012 26.07.2012 103/2334/12

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2012 року м. Бахчисарай

Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Янін І.А.,

при секретарі Саттаровій Е.Е.,

розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Бахчисарайської районної державної адміністрації АРК про стягнення компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Бахчисарайської районної державної адміністрації АРК про стягнення компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування за період з 2009 по 2012 роки у розмірі 9657 грн. за підставами, зазначеними у позовній заяві. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, відповідно до п.2 ст.22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на першочергове забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою чи отримання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. За період з 2009 по 2012 року вона не отримувала ні путівок, ні компенсації. Звернувшись до відповідача із заявою про виплату компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування за період 2009-2012 років відповіді вона не отримала, у звязку із чим змушена була звернутися до суду.

Ухвалою Бахчисарайського районного суду АРК від 28 травня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування за період з 2009 року по 7 листопада 2011 року залишений без розгляду.

У судове засідання позивач та її представник не зявилися, надали до суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача до суду також не зявився, про час та місце судового розгляду справи відповідач сповіщався належним чином, при цьому відповідач направив до суду письмові заперечення щодо позову.

Дослідивши відповідно до ч.1 ст.41 КАС України матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за наступними підставами.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до третої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що свідчить посвідчення, перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Бахчисарайської районної державної адміністрації АРК.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до п.2 ст.22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» першочергове забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою або путівкою на відпочинок чи одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік».

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

З аналізу наведених норм випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Вирішуючи питання про те, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розвязання спору, суд вважає, що перевагу необхідно надати тій із них, що прийнята пізніше. При цьому, пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік».

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Суд також приймає до уваги те, що у Рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 зазначено, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття перша, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений.

Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до норм Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження встановлених Конституцією України у межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19); Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117).

Одночасно й положення Конституції України, зокрема статті 95 зазначають, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків

Відповідно до пункту 2 статті 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України та закону про державний бюджет України.

Виходячи з цього, відповідними статтями законів України про державний бюджет України на 2000-2007 роки та відповідними постановами Кабінету Міністрів України у 2008-2011 роках, розміри недоотриманої суми допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлювалися виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників державного бюджету на відповідні роки.

Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним із таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

Згідно частини другої статті 19, частини третьої статті 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.

Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Положенням про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2000 № 800, визначений порядок організації щорічного оздоровляння (санаторно-курортного лікування та відпочинку) таких категорій громадян, вони забезпечуються путівками на підставі письмової заяви та довідки для отримання путівки (ф. 070-у).

Згідно пункту 17 цього Положення, у разі самостійної організації санаторно-курортного лікування, таким громадянам виплачується компенсація середньої вартості путівки у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 цієї ж постанови, виплата компенсації здійснюється за рахунок видатків, передбачених Міністерству праці та соціальної політики у Державному бюджеті України, органами, що організовують оздоровлення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2000 № 800, за умови подання зазначеними особами відповідної заяви, довідки (форма 070-у) та фінансового документа, що підтверджує оплату санаторно-курортного лікування за власні кошти.

Позивачем суду не надано доказів того, що вона зверталася до відповідача із відповідною заявою, довідкою (форма 070-у) та фінансовим документом, що підтверджує оплату санаторно-курортного лікування за власні кошти, у звязку із чим її позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, як особа, що постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, звільнена від сплати судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, ч.1 ст.41,94,99,100,160-163,167,183-2 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду в порядку, передбаченому ст.186 КАС України.

Суддя: