Рішення № 26632495, 10.04.2012, Сколівський районний суд Львівської області

Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 1320/15/2012

№ провадження 2/1320/123/2012

РІШЕННЯ

іменем України

10.04.2012року м. Сколе

Сколівський районний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Брони А.Л.,

при секретарі Павкевич Н.Я.,

з участю позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Благо-Інвест»про захист прав споживачів,

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір № 003927, укладений між нею і ТзОВ «Благо-Інвест та стягнути матеріальну шкоду в розмірі 5165,60 гривень. У обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 06 вересня 2010 року між нею та відповідачем був укладений вказаний договір про надання послуг, за умовами якого вона, ставши учасником групи, сплативши реєстраційний платіж, взяла на себе зобов`язання здійснювати щомісячні загальні платежі та укласти договір позики для придбання товару, а відповідач у свою чергу взяв на себе зобовязання надати учасникам системи послуг із створення груп, акумулювати кошти від учасників груп, придбати товар або надати учаснику відповідну суму позики. Під час укладення договору вона не ознайомлювалася з його змістом, оскільки продавець послуг повідомила, що з умовами договору вона зможе ознайомитися лише після його підписання та сплати реєстраційного платежу. При цьому, остання запевнила, що вона зможе протягом місяця отримати кредит в розмірі 60000 гривень. Після сплати реєстраційного платежу і підписання договору та додатку до нього, вона отримала можливість ознайомитися з його змістом і зрозуміла, що він містить умови, які є несправедливими та такими, що, на її думку, порушують її права та суперечать принципу добросовісності. Так, для неї, як споживача послуг, встановлені жорсткі обовязки, а відповідач в свою чергу, при наданні послуги керується власним розсудом. Важливим є і той факт, що відповідальність відповідача за спірним договором стосовно його зобовязань значно обмежена, а вона, як споживач, ні до підписання договору, ні під час його укладення не мала реальної інформації щодо послуги яка їй надається. Окрім цього, продавець послуг, яка підписала договір, не пред`явила документ, який підтверджував її повноваження щодо укладення та підписання договору. Таким чином вважає, що її завідомо поставили у вкрай невигідне становище, що суперечить чинному договірному законодавству. У звязку з вказаним, вона змушена звернутися в суд з даним позовом про захист свого права, як споживача послуг та відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5165,60 гривень.

23.03.2012 року позивачка подала до суду заяву, в якій уточнила свої позовні вимоги, а саме: просила суд визнати недійсним договір № 003927, укладений між нею і ТзОВ «Благо-Інвест та стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 5560 гривень.

У судовому засіданні позивачка уточнені позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та уточнені до неї, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач подав до суду заперечення, в якому зазначив, що спірний договір був підписаний продавцем послуг, повноваження якої визначені у довіреності, вказаної у преамбулі договору, а тому твердження позивачки про відсутність у продавця послуг повноважень щодо укладення та підписання договору є безпідставними. Зазначив, що укладений договір у повному обсязі відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а оскільки такий вид діяльності, як адміністрування придбання в групах, на момент укладення договору, не був врегульований нормами чинного законодавства, тому у спірному договорі були детально викладені всі його умови, якими б несприятливими їх не вважала позивачка. Що стосується тверджень позивачки про не ознайомлення її із змістом договору, зобовязавши перед цим сплатити реєстраційний платіж, то такі вважає надуманими, а сама позивачка могла відмовитись від його підписання. Також заперечує твердження позивачки з того приводу, що діяльність товариства підпадає під ознаки фінансової діяльності, оскільки діяльність товариства на час укладення спірного договору не підлягала ліцензуванню, а також не була заборонена і здійснювалась відповідно до цивільного законодавства про зобов`язання. З огляду на викладене, просить у задоволенні позову відмовити, справу розглянути за його відсутності.

Заслухавши пояснення позивачки, розглянувши матеріали справи, давши належну оцінку доказам по справі, суд вважає, що слід задовольнити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 06 вересня 2010 року між позивачкою ОСОБА_1 та ТзОВ «Благо-Інвест»був укладений договір № 003927 про надання послуг за умовами якого позивачка ставши учасником групи, сплативши реєстраційний платіж, взяла на себе зобов`язання здійснювати щомісячні загальні платежі та укласти договір позики для придбання товару, а відповідач у свою чергу взяв на себе зобовязання надати учасникам системи послуг із створення груп, акумулювати кошти від учасників груп, придбати товар або надати учаснику відповідну суму позики. На виконання вимог спірного договору позивачка 06 вересня 2010 року сплатила реєстраційний платіж у розмірі 1800 гривень, що підтверджується квитанцією № 22 від 06.09.2010 року і щомісячно сплачувала загальні платежі загальна сума яких станом на 31.01.2011 року становила 3760 гривень, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій та листом ТзОВ «Благо-Інвест»№ Кл-75224 від 31.01.2011 року.

Правовідносини, які склалися між позивачкою та відповідачем у звязку із укладенням вказаного вище договору, підпадають під ознаки тих, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», з положень якого суд насамперед виходить, вирішуючи даний спір.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»споживачем, права якого захищаються вказаним вище Законом, є лише громадянин (фізична особа), котрий замовляє або має намір замовити послуги для власних потреб, якою і є позивачка ОСОБА_1 При цьому, Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією або ж фізичною особою-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва, яким і є відповідач ТзОВ «Благо-Інвест».

Відповідно до ч. 1 ст. 626 та ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із спірного договору вбачається, що відповідач здійснює діяльність по адмініструванню придбання в групах і такий договір пов'язаний із наданням відповідачем зазначених послуг. На час ухвалення даного рішення суду, здійснення фізичними особами-підприємцями чи юридичними особами послуг по адмініструванню придбання в групах, а також укладення з цього приводу договорів, на законодавчому рівні врегульоване Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»у ч. 4 ст. 12 якого зазначено, що фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Надаючи у судовому засіданні оцінку спірному договору, суд дійшов до висновку, що такий, хоч і спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків сторін у ньому, проте укладений із грубим порушенням порядку його укладення, який ґрунтувався би на вільному виборі сторін, вільному визначенні умов цього договору та врахуванням всіх обовязкових вимог цивільного законодавства. Так, позивачка, як сторона у спірному договорі і споживач послуг під час його укладення не мала реальної інформації про послуги, що їй будуть надаватися і, відповідно, не могла здійснити свідомий вибір, що зокрема підтверджується поясненнями позивачки у судовому засіданні, згідно з якими вона підписала спірний договір лише після сплати реєстраційного платежу 06.09.2010 року у розмірі 1800 гривень і лише після підписання та проведення зазначеної оплати змогла ознайомитися із змістом даного договору та детальною інформацією, яка у ньому міститься. Вказане не відповідає вимогам п. 4 ст. 4, ч. 2 ст. 19 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», які повинні бути врахованими та застосовуватися при укладенні будь-яких видів договорів (контрактів) про надання послуг.

При укладенні спірного договору про надання послуг не були враховані також і інші норми згаданого Закону, зокрема зміст ст. 18, яка забороняє включати у договори із споживачами умови, що є несправедливими. Зокрема спірний договір, а саме стаття 2 містить жорсткі обовязки позивачки, як споживача послуг поряд із обовязками відповідача, а також санкції за невиконання зобовязань за договором (пункт 9.2. ст. 9 додатку № 2 до договору для позивачки і пункт 9.1.- для відповідача); відповідач наділений правом не повертати кошти (внески), сплачені позивачкою, у разі розірвання контракту з власної ініціативи (п. 8.2. ст. 8 додатку № 2 до договору); обмеження відповідальності відповідача стосовно прийнятих ним зобовязань, а саме у випадках порушення взятих на себе зобовязань, відповідач не буде нести відповідальності, або ж буде нести незначну відповідальність, яка полягає у сплаті невеликого розміру штрафів. Важливим є і той факт, що більшість положень спірного договору та додатку № 2 до нього не містять чітких тверджень, а в таких зазначаються додаткові умови, що робить даний договір нечітким, незрозумілим і складним для сприйняття клієнтів, у тому числі і позивачки.

Таким чином, у даному випадку має місце порушення принципу рівності сторін договору, обмеження певним чином права на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послуги, що у відповідності із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»є порушенням права споживача.

Вказане вище безперечно підтверджує той факт, що зміст спірного договору суперечить нормам чинного ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, зокрема і Закону України «Про захист прав споживачів», хоча додержання відповідної вимоги у відповідності з п. 1 ст. 203 ЦК України, є обовязковим для чинності правочину. При цьому немає значення, до яких видів послуг відноситься діяльність відповідача і чи виконувалися зобовязання сторонами спірного договору належним чином. Тому твердження обох сторін з вказаного приводу суд не бере до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання у момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності такого правочину, у звязку з чим договір № 003927 про надання послуг, укладений 06.09.2010 року між позивачкою та відповідачем слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків. У разі недійсності правочину кожна сторона зобовязана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні завдано збитків вони підлягає відшкодуванню винною стороною.

З огляду на вказане, з відповідача в користь позивачки підлягають стягненню кошти, а саме реєстраційний платіж та щомісячні загальні платежі, які були сплачені позивачкою на виконання умов договору в розмірі 5560 гривень.

Керуючись ст. ст. 10, 62, 64, 79, 88, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 4, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір № 003927 від 06 вересня 2010 року про надання послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест»та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Благо-Інвест»у користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 5560 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя