Рішення № 26606772, 27.01.2012, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 27.01.2012 Справа № 2-86/11

Номер провадження 2/814/93/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2012р. Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого

судді Мусієнко Н.М.,

при секретарі Явісенко О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовною заявою до відповідачів ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору від 08.06.2006р. укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_3.

Позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги статтями 71, 203, 215 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - «ПриватБанк» позов не визнав, надав суду письмові заперечення в яких зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, та необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав:

18.04.2006р. між «ПриватБанком» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір

№ZPJ0GK00000001 на підставі якого вона, як позичальник, отримала кредит на суму 15000,00 доларів США на придбання жилої нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. 20 на строк до 17.04.2026р.

08.06.2006р. між «ПриватБанком» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, згідно з яким, в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором було передано в іпотеку, придбане за кредитні кошти ПриватБанку, житло за зазначеною адресою. Іпотечний договір, був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №553.

Тому правовідносини між ОСОБА_3 та «ПриватБанком», що встановлені на підставі укладених кредитних договору та договору іпотеки, яким забезпечено виконання кредитного договору, регулюються відповідними нормами ЦК України та спеціального ЗУ«Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Щодо посилання позивачів на те, що житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд.№20 є спільною власністю його, його колишньої дружини відповідачки, та їх неповнолітнього сина не відповідає дійсності та чинному законодавству України.

Так, 08.06.2006р. позивач ОСОБА_1 за власним бажанням за договором купівлі-продажу продав своїй колишній дружині ОСОБА_3 свою частку (1/2) житлового будинку, і тому не є власником нерухомого майна.

Щодо права власності дитини на будинок, то згідно ст. 173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

Отже, весь житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. №20 належить на праві приватної власності ОСОБА_3, на підставі свідоцтва та договору купівлі-продажу від 08.06.2006р., ст. ст. 316-319, 321, 325, 328 ЦК України.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги визнала повністю та просить суд їх задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази в їх сукупності, суд, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

18.04.2006р. між «ПриватБанком» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір

№ZPJ0GK00000001 на підставі якого позичальник отримав кредит на суму 15000,00 доларів США на придбання жилої нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. 20 на строк до 17.04.2026р.

08.06.2006р. між «ПриватБанком» та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, згідно з яким в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором та передано в іпотеку, придбане за кредитні кошти «ПриватБанку», житло за зазначеною адресою. Іпотечний договір, був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за №553.

Таким чином, правовідносини між ОСОБА_3 та «ПриватБанком», що встановлені на підставі укладених кредитних договору та договору іпотеки, яким забезпечено виконання кредитного договору, регулюються відповідними нормами ЦК України та спеціального ЗУ «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Пунктом 10.9 іпотечного договору від 08.06.2006р. зазначено, що Іпотекодавець засвідчує, що на момент укладення цього договору даний договір підписаний ним добровільно не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, насильства (морального або фізичного).

Ст. 203 ЦК України, встановлені загальні підстави дійсності правочинів. Відповідно до п.6 ст.203 ЦК України, правочини, що укладаються батьками, не повинні суперечити правам та інтересам дітей.

Тобто, головним принципом захисту дітей у випадку укладення їх батьками будь-яких угод, є недопущення порушення прав та інтересів дітей (у тому числі прав на нерухоме майно), необгрунтованого погіршення їх матеріального стану порівняно з тим станом, що мав місце на момент укладення цих угод.

Зазначений загальний принцип не суперечить відповідним правовим нормам, а саме: ст.ст. 17,18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст.177 СК України, ст.71 ЦК України, з яких випливає, що будь-які угоди, що погіршують матеріальний стан дитини порівняно з попереднім, - підлягають обовязковому погодженню з органом опіки та піклування. Саме тому, в якості прикладів таких угод, ці норми зазначають угоди відчуження нерухомого майна, його поділу, обміну тощо, але не договір іпотеки, який укладений разом з кредитним договором і є одним з видів забезпечення виконання зобовязання кредитного договору і спрямований лише на покращення житлових умов дитини.

Ст.ст.509, 526, 527, 629 ЦК України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.546,548 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, заставою. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Щодо посилання позивачів на те, що житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. 20 є спільною власністю його, його колишньої дружини відповідачки, і їхнього неповнолітнього сина не відповідає дійсності та чинному законодавству України.

Відповідно до п.6 іпотечного договору та наданих письмових доказів предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі двох правовстановлювальних документів: договору купівлі-продажу від 08.06.2006р. за реєстром №550 та свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, 08.06.2006 р. за реєстром №548.

08.06.2006р. позивач за власним бажанням за договором купівлі-продажу продав своїй колишній дружині ОСОБА_3 свою частку (1/2) житлового будинку, і тому ані позивач, ані їх син не є власниками/співвласниками нерухомого майна.

Крім того, пунктом 10.5 іпотечного договору Іпотекодавець засвідчив, що на момент укладення цього договору Предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності.

Щодо права власності дитини на будинок, то згідно ст.173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

Отже, весь житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. №20 належить на праві приватної власності ОСОБА_3, на підставі свідоцтва та договору купівлі-продажу від 08.06.2006р., ст. ст. 316-319, 321, 325, 328 ЦК України.

Виходячи з аналізу ст.12 ЗУ „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, ст.ст. 17,18 ЗУ „Про охорону дитинства, ст.156 ЖК України, ст.405 ЦК України, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право користування жилим приміщенням, що відчужується.

Пунктом 16.11 іпотечного договору Іпотекодавець взяв зобовязання перед «ПриватБанком» не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у Предметі іпотеки без письмової згоди на це Іпотекодержателя та нотаріального посвідчення згоди цих осіб на їх виселення в разі звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Таким чином, позивачами не було надано суду жодних письмових доказів з приводу того, що житловий будинок за адресою: м.Запоріжжя, вул.Скеляста, буд.№20 є спільною власністю його, його колишньої дружини відповідачки, та їх неповнолітнього сина, а надані докази ПриватБанком свідчить про те, що весь житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. №20 належить на праві приватної власності лише відповідачці ОСОБА_3, на підставі свідоцтва та договору купівлі-продажу від 08.06.2006р.

Крім того, позивачами не було надано суду жодних письмових доказів, які б свідчили про те, що неповнолітній син ОСОБА_2, на день підписання іпотечного договору (08.06.2006р.) мав право користування житловим будинком за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скеляста, буд. №20, тобто був відповідний запис в будинковій книзі, при наявності якого нотаріальне посвідчення іпотечного договору було б неможливим.

Будь-які дії, вчинені без згоди Іпотекодержателя після укладення іпотечного договору, наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В позові не йдеться про порушення будь-яких прав самого позивача та позовні вимоги в інтересах дитини позивач не довів, їх дитина є повнолітньою.

Керуючись ст.ст. 11-16, 71, 316-319, 321, 325, 328, 509, 526,527,546,548,627,628,629,1054 ЦК України, ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст.17,18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст.ст.173,177 СК України, ст.12 ЗУ „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на Позивача.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: Мусієнко