Ухвала суду № 26544651, 27.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/6013/11 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" вересня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Савчуку Р.А.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у місті Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ТТ-Нафта»до Державної податкової інспекції у місті Чернігові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У листопада 2011 року позивач Приватне підприємство «ТТ-Нафта»звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Чернігові про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові №0003252320 від 18 липня 2011 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2011 року працівниками податкової інспекції проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства «ТТ-Нафта»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 16.03.2010 року по 31.03.2011 року, за наслідками якої складено акт №1281/23/37021932 від 11.07.2011 року, яким встановлено порушення ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного України, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1932169 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0003252320 від 18.07.2011 року.

В результаті адміністративного оскарження, спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вирішуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (норми якого діяли на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2010 року Приватне підприємство «Пересувна механізована колона №43»в особі Коротаєва К.Г. (постачальник) та Приватне підприємство «ТТ-Нафта»в особі директора ОСОБА_4 (покупець) уклали договір поставки паливно-мастильних матеріалів».

Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник (Приватне підприємство «Пересувна механізована колона №43») зобов'язується поставити, а покупець (Приватне підприємство «ТТ-Нафта») зобов'язується прийняти й оплатити поставлені паливно-мастильні матеріали.

Відповідно до п.1.2 договору асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначається у специфікації, яка є додатком №1 до цього договору.

Відповідно до п.2.2, пп.2.2.2 та п.2.9 договору товар постачається частинами згідно видаткових накладних та з оформленням податкових накладних.

Відповідно до п.2.8 право власності на товар переходить до покупця з моменту виїзду бензовозу з території нафтобази, що підтверджується відповідними видатковими документами. Якщо доставка товару проводиться постачальником право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження (зливу) товару до резервуарів, а також оформлення та підписання сторонами відповідної додаткової документації.

Підтвердження виконання вказаного договору підвереджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за січень 2011 року, податковими накладними за січень, лютий 2011 року, реєстром отриманих податкових накладних за січень, лютий 2011року, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів ФОП ОСОБА_4 за січень та лютий 2011 року.

Згідно платіжних доручень за січень, лютий 2011 року підтверджено оплату позивачем отриманих паливно-мастильних матеріалів.

Податкові накладні, які були отримані Приватним підприємством «ТТ-Нафта»від постачальника, оформлені належним чином, отримання податкових накладних підтверджується реєстром отриманих податкових накладних, з дотриманням зазначених вище вимог діючого законодавства.

Не заслуговують на увагу обґрунтування відповідача щодо недійсності договору поставки від 01 липня 2010 №25, укладеного між позивачем та контрагентом, у зв'язку з відсутністю необхідних умов для проведення господарської операції, відсутністю основних фондів, виробничих активів, технічного персоналу, як порушення ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договору зі своїм контрагентом додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Згідно ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

З наведеного слід зробити висновок, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідача дійшов помилкового висновку, що укладені між позивачем та контрагентом правочин, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Апелянтом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0003252320 від 18 липня 2011 року.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у місті Чернігові - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 03.10.2012 року.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.