Ухвала суду № 26543925, 18.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-540/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

розглянувши в порядку письмового провадження у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2011 року №0003402360, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2011 року №0003402360. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки первинні документи, які підтверджують фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс»оформлені належними чином, мають усі необхідні реквізити, визнані як обов'язкові для первинних документів бухгалтерського обліку, а укладений між ними договір є реальними.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 липня 2012 року позов задоволено.

Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.12.2011 року №0003402360 Держанвої податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва ДПС.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.11.2011 року по 25.11.2011 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м.Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ»з питання дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Проекрембудкомплекс» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, про що складено акт № 363/23-60/03449901 від 30.11.2011 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п. 198.2 ст.198, п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 177 666,67 грн., а також визнано нікчемним та недійсним з моменту вчинення правочину між позивачем та ПП «Проекрембудкомплекс».

Позивачем подано до податкового органу заперечення на вищезазначений акт перевірки, проте за результатами їх розгляду, акт залишено без змін.

На підставі акта № 363/23-60/03449901 від 30.11.2011 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0003402360 від 20.12.2011 року, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 222 083,0 грн., з яких 177 666,67 грн -основний платіж та 44 416,67 грн -штрафні санкції.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту перевірки, підставою винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало те, що податковим органом визнано нікчемним та таким, що здійснений без настання реальних наслідків договір, укладений між позивачем та ПП «Проектрембудкомплекс», оскільки актом ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області від 23.08.2011 року № 1270/23/3517805 визнано нікчемним та таким, що не спрямований на настання реальних наслідків договір, укладений між ПП «Проектрембудкомплекс» з ТОВ «Автом Сервіс Плюс» у липня 2011 року.

З вищезазначеного, податковим органом здійснено висновок, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Проектрембудкомплекс» не спричиняють реального настання правових наслідків відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

П. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Судом першої інстанції також встановлено, що правовідносини між ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» та ПП «Проектрембудкомплекс» виникли на підставі договору поставки від 01.06.2011 № 27/04-11, відповідно до якого останній був зобов'язаний поставити покупцеві товар, а покупець -прийняти названий товар та оплатити його.

На виконання договірних зобов'язань, ПП «Проектрембудкомплекс»поставило ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ»товар (труби електрозварні, прямо шовні, одношарові, торцовані, очищені від ізоляції, труби б/у. діаметром 720х10,0 мм. довжиною 10,6-11,7 м) та виписано податкові накладні.

При цьому, вказані податкові накладні мають всі обовязкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.

Отже, на час здійснення господарських операцій між ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» та ПП «Проектрембудкомплекс» останнє було належним чином зареєстроване як платник податку.

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагента, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним.

Визнання недійсними установчих документів юридичних осіб у ланцюгу господарських операцій, які не мали безпосередніх господарських відносин з позивачем, та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Податковим органом не спростовано доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) ПП «Проектрембудкомплекс»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентів продавця, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за договором поставки з ПП «Проектрембудкомлекс».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, податковим органом не надано суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 липня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 23 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.