Рішення № 26543870, 17.10.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2012 року справа № 5020-872/2012За позовом: Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської,

ідентифікаційний код 22992545

(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 60)

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення 76 649,75 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська) -Кравець О.М. -представник, довіреність від 25.06.2012;

відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) -не прибув, явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

02.08.2012 Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська (далі -позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про стягнення 76 649,75 грн, з яких: 73 625,11 грн -заборгованість за Договором складування; 3 024,64 грн -пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором складування № 232 від 01.07.2009 в частині своєчасного та повного внесення плати за отримані послуги.

Ухвалою суду від 06.08.2012 порушено провадження у справі.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, через неявку відповідача та невиконання ним вимог суд, востаннє -до 17.10.2012.

Присутній в судовому засіданні 17.10.2012 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач не скористався своїм правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову та інші витребувані судом документи не надав, у судове засідання 17.10.2012 не прибув, явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином -рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення /арк. с. 20-23, 27-31, 43-46/, за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 15-16/; про причини неявки суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.

Водночас, за змістом абзацу третього підпункту 3.9.1 вказаного пункту, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду від 06.08.2012 про порушення провадження у справі, ухвали від 23.08.2012, 13.09.2012 та 02.10.2012 про відкладення розгляду справи, які надіслані за місцезнаходженням відповідача, повернулись до суду із відміткою „за закінченням терміну зберігання" /арк. с. 20-23, 27-31, 43-46/.

За викладених обставин суд вважає відповідача таким, що повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Беручи до уваги вищевказане та враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, а встановлений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору спливає 17.10.2012, суд вирішив розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2009 між Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (Виконавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) був укладений договір складування № 232 (далі -Договір) /арк. с. 8-9/.

За умовами Договору (пункт 1.1) Замовник зобов'язався передавати овочі, сільгосппродукцію, тару, автомобілі, автомобільні причепи та інше (далі -обладнання) для складування та розміщення його, маючи право доступу, а Виконавець приймати обладнання та надавати нежитлові приміщення будівель №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 9, 10, 27, 29, 31, 32, а також огорожу № 1 військового містечка № 136 для розміщення в обумовленому сторонами місці, за адресою: м. Севастополь, вул. Ревякіна, 30-В.

Сторони дійшли згоди, що розміщення обладнання на складування підтверджується двостороннім Актом готовності, з моменту підписання якого починається нарахування оплати за послуги (пп. 2.1.1 п. 2 1, п. 4.3 Договору).

На виконання умов Договору, 01.07.2009 Виконавцем підготовлено, а Замовником узгоджено як прийнятне місце для розміщення обладнання, про що складений відповідний Акт готовності /арк. с. 10/.

Таким чином, відповідач вступив у строкове платне користування приміщеннями для складування обладнання з 01.07.2009.

Згідно з пунктом 4.1 Договору плата за складування складає 6 700,00 грн в місяць з урахуванням ПДВ.

За умовами підпункту 3.1.1 пункту 3.1 Договору Замовник зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату за складування обладнання.

Угодою від 14.06.2010 про зміну Договору складування, серед іншого, пункт 4.1 Договору був викладений у новій редакції, відповідно до якої плата за складування обладнання у розмірі 100% з урахуванням індексу інфляції перераховується Замовником на спеціальний реєстраційний рахунок Виконавця у територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним /арк. с. 11/.

Пунктом 8.1 Договору визначений строк його дії: з моменту підписання обома сторонами до 31.12.2011 (в редакції Угоди від 31.12.2010 про зміну Договору /арк. с. 12/).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: надав нежитлові приміщення будівель №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 9, 10, 27, 29, 31, 32, а також огорожу № 1 військового містечка № 136 за Актом готовності від 01.07.2009, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 10/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: плату за Договором вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем станом на 01.02.2012 утворилась заборгованість в сумі 73 625,11 грн (з ПДВ).

Крім того, у зв'язку із порушенням строків внесення плати за Договором позивач нарахував відповідачеві 3 024,64 грн пені /арк. с. 14/.

З метою стягнення вказаної заборгованості та пені позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як установлено судом, 01.07.2009 між сторонами був укладений Договір складування № 232 /арк. с. 8-9/, який не зважаючи на назву, за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Враховуючи, що об'єктом оренди є державне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди державного майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 232 від 01.07.2009 є підставою для виникнення у відповідача перед позивачем зобов'язання щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пп. 3.1.1 п. 3.1, п. 4.2 в редакції Угоди про зміну Договору від 14.07.2010) відповідач був зобов'язаний сплачувати плату за Договором щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, останній платіж за спірний період (січень 2011 року -грудень 2012 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 15.01.2012.

Перевіривши розрахунки основного боргу /арк. с. 74, 51/ суд вважає їх вірними.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 73 625,11 грн (в тому числі ПДВ 16 270,86 грн) є обґрунтованими.

Натомість, що в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не надав доказів погашення заборгованості.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 73 625,11 грн (в тому числі ПДВ 16 270,86 грн) підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення пені в сумі 3 024,64 суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України). Тобто пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 Договору (в редакції Угоди від 14.07.2010 про зміну Договору) сторони встановили, що плата за Договором, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

До 14.07.2010, тобто до дня укладення Угоди про зміну Договору, пункт 5.2 Договору діяв у такій редакції: „У випадку несвоєчасної оплати рахунку. Згідно з пунктом 4.2 Договору, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення".

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Убачається, що до 14.07.2010 (день набуття чинності Угодою про зміну Договору) спірний Договір не встановлював інший порядок нарахування пені. Отже, нараховуючи пеню за період до укладення Угоди від 14.07.2010 про зміну Договору позивач мав обмежити період нарахування 6-місячним строком.

Перевіривши розрахунок пені за липень, серпень, грудень 2009 року та січень 2010 року /арк. с. 52/ суд зазначає, що позивачем не дотримано вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок пені за вказані періоди. Також позивачем безпідставно розраховано пеню, починаючи з 15.01.2010 (за грудень 2009 року) та з 15.02.2010 (за січень 2010 року), адже за умовами Договору 15 число відповідного місяця є останнім днем оплати, а тому прострочення починається з 16 числа місяця.

Так, за розрахунком суду, пеня за липень, серпень, грудень 2009 року та січень 2010 року становить 1 642,54 грн, а саме:

за липень 2009 року:

5 583,33 грн * 2 * 10,25% / 365 * 143 дн. (26.09.2009-15.02.2010) = 448,43 грн;

за серпень 2009 року:

5 577,75 грн * 2 * 10,25% / 365 * 170 дн. (26.09.2009-15.03.2010) = 532,56 грн;

за грудень 2009 року:

5 723,90 грн * 2 * 10,25% / 365 * 118 дн. (16.01.2010-13.05.2010) = 379,35 грн;

за січень 2010 року:

5 775,42 грн * 2 * 10,25% / 365 * 87 дн. (16.02.2010-13.05.2010) = 282,20 грн.

Перевіривши уточнений розрахунок пені за період з червня по грудень 2011 року /арк. с. 51/ суд вважає його вірним, але зазначає, що вказана в ньому сума пені -991,75 грн перебуває за межами заявлених позовних вимог (965,04 грн). Натомість ані заяви про збільшення розміру заявлених позовних вимог, ані заяви про вихід суду за межі позовних вимог позивачем не надано, що позбавляє суд можливості стягнути більшу суму, ніж заявлено позивачем до стягнення.

За викладених обставин вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково -в сумі 2 607,58 грн (1 642,54 + 965,04). В решті (3 024,64 -2 607,58 = 417,06 грн) вимога про стягнення пені є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 76 232,69 грн, з яких: 73 625,11 грн -основний борг (в тому числі ПДВ 16 270,86 грн); 2 607,58 грн -пеня. В частині стягнення пені в сумі 417,06 грн -в позові слід відмовити.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог сплачений позивачем судовий збір (1 609,50 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 1 524,65 грн (76 232,69 грн * 2%).

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1; п/р НОМЕР_2 в ПАТ „Універсал Банк", м. Севастополь, МФО 322001, або з інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (ідентифікаційний код 22992545; вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040, п/р 31257274210218 в ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509) 76 232,69 грн (сімдесят шість тисяч двісті тридцять дві грн 69 коп.), з яких: 73 625,11 грн -основний борг (в тому числі ПДВ 16 270,86 грн); 2 607,58 грн (дві тисячі шістсот сім грн 58 коп.) -пеня, а також судовий збір в сумі 1 524,65 грн (одна тисяча п'ятсот двадцять чотири грн 65 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення пені в сумі 417,06 грн -в позові відмовити.

Повне рішення складено 22.10.2012.

Суддя підпис В.О. Головко