Постанова № 26542524, 15.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/74377/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Лях Я.М.

представника відповідача Шевченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011

у справі № 2-а-9507/09/0470

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби (правонаступника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську)

про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», подав позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2009 № 0000218824/0, зобов'язання відповідача прийняти уточнюючий розрахунок вх. № 9000232040, 9000231953 та додаток 5 вх. № 9000232039 з відповідними правовими наслідками по податкових зобов'язаннях банку (проведення уточнюючих даних по особовому рахунку платника податків), зобов'язання відповідача прийняти уточнюючий розрахунок вх. № 9000231953 та додатки 5 вх. № 8286 з відповідними правовими наслідками по податкових зобов'язаннях банку (проведення уточнюючих даних по особовому рахунку платника податків) в частині, що не включає податкового кредиту з податку на додану вартість, відображених по заставному майну ВАТ «Південдизельмаш».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

ПАТ комерційний банк «ПриватБанк»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4.2 п. 7.4, п.п. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі -Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську на його правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1988000,00 грн., в тому числі 1420000,00 грн. основного платежу та 568000,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 26.06.2009 № 768-08-04-14360570, про порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.7.4, п.п. 7.5.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Такого висновку податковий орган дійшов з огляду на такі обставини.

ПАТ КБ «ПриватБанк»укладено договір лізингу від 18.10.2005 з НВ ТОВ «Океанмаш»про передачу у платне користування нежитлових приміщень.

НВ ТОВ «Океанмаш»виписано податкову накладну від 18.10.2005 № 425 на загальну суму 8520000,00 грн., у тому числі 1420000,00 грн. податку на додану вартість, та включено податок на додану вартість до податкового зобов'язання. ПАТ КБ «ПриватБанк»до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість не включено.

У зв'язку з припиненням лізингових відносин, 05.03.2009 укладено договір про відмову від правочину, в якому сторони дійшли взаємної згоди відмовитися від договору лізингу.

ПАТ КБ «ПриватБанк»виписало податкову накладну від 05.03.2009 № 243/DNHO на загальну суму 8520000,00 грн., у тому числі 1420000,00 грн. податку на додану вартість.

Дана податкова накладна не знайшла відображення у складі податкових зобов'язань декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року.

Фактично сума податку на додану вартість була відображена у декларації за квітень 2009 року. У декларації за квітень 2009 року позивач відобразив податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 1420000,00 грн. на підставі податкової накладної від 18.10.2005 № 452.

Враховуючи наведене, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем у березні 2009 року податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 1420000,00 грн. та завищення такого зобов'язання у квітні 2009 року на цю ж суму внаслідок порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Податковий орган вважає, що позивач не має права на податковий кредит у квітні 2009 року, сформований на підставі податкової накладної від 18.10.2005 № 452, оскільки згідно із п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу орендарем, а позивач не скористався правом формування податкового кредиту за жовтень 2005 року.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2009 № 0000218824/0, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право позивача на податковий кредит за операцією отримання об'єкта фінансового лізингу виникло у жовтні 2005 року, а тому позивач не мав право формувати такий податковий кредит у квітні 2009 року. При цьому суд вказав на пропуск позивачем при формуванні податкового кредиту квітня 2009 року строку давності, передбаченого у п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, та позовної давності у три роки, встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України, мотивувавши свою позицію тим, що до податкової накладної та податкового кредиту застосовуються правила даного Закону.

Відповідно до п.п. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Виходячи з наведеної норми Закону, суди дійшли правильного висновку про виникнення у позивача права на податковий кредит на дату фактичного отримання ним об'єкта фінансового лізингу.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про втрату позивачем права на податковий кредит у зв'язку із пропуском строків, визначених п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та ст. 257 Цивільного кодексу України.

Пунктом 15.3. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ визначено граничні строки для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність -строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Даними нормами законів не встановлено строків давності для формування платником податку на додану вартість податкового кредиту, відповідно, суди попередніх інстанцій помилково застосували такі норми до спірних відносин.

Поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, зокрема порядок формування податкового кредиту, було визначено Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинним на час виникнення спірних відносин).

Даним Законом не передбачено строків давності, які б обмежували право платника податку на додану вартість на податковий кредит.

В силу вимог п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Щодо позиції судів про необхідність відмови у задоволенні позову в частині вимог про зобов'язання відповідача прийняти уточнюючі розрахунки вх. № 9000232040, 9000231953 та додаток 5 вх. № 9000232039 та вх. № 9000231953 та додатки 5 вх. № 8286 з відповідними правовими наслідками по податкових зобов'язаннях банку, суд касаційної інстанції знаходить таку позицію обґрунтованою з огляду на положення п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та встановлену судами попередніх інстанцій обставину щодо подання позивачем уточнюючих розрахунків 26.06.2009 - після початку перевірки, та присвоєння їм податковим органом категорії «до відома»через те, що вони не могли вплинути на результати перевірки.

Оскільки оскаржувані судові рішення є помилковими тільки в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення, суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити, задовольнивши позов у цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2010 у такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Дніпропетровську від 13.07.2009 № 0000218824/0 про визначення Закритому акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1988000,00 грн., в тому числі 1420000,00 грн. основного платежу та 568000,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).»

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло