Постанова № 26541567, 12.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 жовтня 2012 року 15:25 № 2а-12378/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби

про

визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10 вересня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” (далі по тексту – позивач, ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просить: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”, результати якої оформлено актом від 08 серпня 2012 року №597/22-8/32046030; 2) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 серпня 2012 року №0008302208 та №0008312208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-12378/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 24 вересня 2012 року.

В судовому засіданні 24 вересня 2012 року сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з наказом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26 липня 2012 року №982 “Про проведення документальної позапланової перевірки” на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс” за період 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено відповідний акт від 08 серпня 2012 року №597/22-8/32046030 (далі по тексту –Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 серпня 2012 року №0008302208 та №0008312208.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30 серпня 2012 року №0008312208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 278 352,00 грн., в тому числі за основним платежем –227 582,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –50 770,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30 серпня 2012 року №0008302208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 217 065,00 грн., в тому числі за основним платежем –177 821,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –39 245,00 грн.

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем за порушення пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 267 727,00 грн., підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено з податку на додану вартість сумі 216 530,36 грн., у тому числі січень – грудень 2009 року, січень –грудень 2010 року, січень-вересень 2011 року.

Зафіксовані в Акті перевірки порушення мотивовані тим, що відносно контрагентів позивача - ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс” - порушено кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва, їх фактичне місцезнаходження не встановлено; за даним актів про неможливість проведення зустрічної звірки не підтверджено реальності проведених цими підприємствами господарських операцій з третіми особами; операції позивача з контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень тощо; в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс” на адресу позивача.

Позивач вважає, що документальна позапланова виїзна перевірка проведена за відсутності підстав для її проведення, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки укладені правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, а висновки Акта перевірки не ґрунтуються на нормах законодавства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з позовними вимогами ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”, виходячи з наступних підстав.

Так, в частині наявності підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки.

Так, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення; в свою чергу можливість для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає виключно за наявності двох умов: 1) виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства; 2) не надання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

В матеріалах справи містяться копія листа ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29 травня 2012 року №3184/10/22-810 “Про надання пояснень та їх документального підтвердження”, в якому відповідач запрошує ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” для проведення перевірки обчислення та сплати податків та зборів при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс”.

Однак, суд звертає увагу, що вказаний лист не є обов’язковим письмовим запитом у розумінні підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а є запрошенням для проведенні перевірки.

Інших доказів на підтвердження правомірності проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”, зокрема, доказів виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства, та доказів не надання позивачем пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, за відсутності доказів на підтвердження обставин для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідач не мав підстав для проведення документальної позапланової перевірки та необхідність задоволення позовних вимог у цій частині.

В частині висновків Акта перевірки про порушення позивачем норм Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України суд звертає увагу на наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”, ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс”, обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” (замовник) та БВП “Строитель-плюс” (перевізник) укладено договори на перевезення вантажів від 03 січня 2009 року №06, від 04 січня 2010 року №102, від 05 січня 2011 року №04, відповідно яких перевізник бере на себе зобов’язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж згідно товарно-транспортної накладної в пункт призначення та передати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов’язується своєчасно оплатити перевезення вантажу.

Згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг), що датовані січнем –груднем 2009 року, січнем –груднем 2010 року, січнем-липнем 2011 року, БВП “Строитель-плюс” надано авто послуги по маршрутам різних напрямків, зокрема, Дніпропетровськ-Сімферополь, по місту Севастополю, Сімферополю, Бровари-Київ-Сімферополь, на загальну суму 1 291 427,33 грн.

БВП “Строитель-плюс” виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані січнем –груднем 2009 року, січнем –груднем 2010 року, січнем-липнем 2011 року, на загальну суму 1 291 427,33 грн., в тому числі податок на додану вартість –215 237,83 грн.

За усною домовленістю з ПП “Комманд” поставило позивачу на підставі видаткової накладної від 26 серпня 2011 року №1675 “стрейч плівку палетну” та “скотч упаковочний” на загальну суму 3 461,98 грн.

ПП “Комманд” виписало на адресу ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” податкову накладну від 25 серпня 2011 року №151 на загальну суму 3 461,98 грн., в тому числі податок на додану вартість –577,00 грн.

Розрахунки за товар проведені позивачем у повному обсязі шляхом перерахування на рахунки постачальників грошових коштів, що підтверджується копіями висок банку.

Частина вартості придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, частина, починаючи з 01 січня 2011 року, –на підставі норм Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” здійснює діяльність з посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту, інших видів оптової торгівлі, зокрема, є постачальником покрівельних, гідро-, звуко- та теплоізоляційних матеріалів.

Як підтверджують матеріали справи, послуги з автоперевезення БВП “Строитель-плюс” замовлялись позивачем з метою здійснення транспортування продукції, що придбавалась у третіх осіб з метою здійснення господарської діяльності.

У свою чергу БВП “Строитель-плюс” у період взаємовідносин з позивачем мало ліцензію Головної державної інспекції на автомобільному транспорті серії АВ №321121 від 27 лютого 2007 року на надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, автомобільним транспортом загального користування.

Відповідно до статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” (в редакції, чинній на момент видачі ліцензії) встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Чинні на момент видачі БВП “Строитель-плюс” Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 року №136/985, визначали, що автомобільні транспортні засоби, які використовуються для внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, повинні бути зареєстровані згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 “Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок” і на кожен з них повинен мати: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видане відповідними органами Міністерства внутрішніх справ, що відповідають за безпеку руху; талон про проходження державного технічного огляду; тимчасовий реєстраційний талон, виданий відповідними органами Міністерства внутрішніх справ, що відповідають за безпеку руху Їх технічний стан повинен бути оформлений актом державного технічного огляду транспортного засобу або актом державного технічного огляду транспортних засобів та відповідати вимогам: Закону України “Про автомобільний транспорт”,Закону України “Про дорожній рух”, Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306; інструкцій заводів - виробників дорожніх транспортних засобів.

За таких підстав наявність у БВП “Строитель-плюс” на момент вчинення спірних операцій ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, автомобільним транспортом загального користування свідчить, що підприємство відповідало вимогам перевізника та мало необхідні транспортні засоби.

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав суду наступні документи: копії господарських договорів, видаткових та прибуткових накладних, щодо купівлі позивачем товару; товарно-транспортних накладних, ліцензії на перевезення.

Таким чином, на думку суду, господарські операції ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” з БВП “Строитель-плюс” здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Кріс того, в Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача первинних документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Доказів на підтвердження того, що БВП “Строитель-плюс” не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем, ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс”, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід також враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій підприємства-контрагенти - ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс” - були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом з тим, на думку суду, позивач не довів факт придбання у ПП “Комманд” товару з метою використання їх у господарській діяльності та реальність таких операцій.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, яким саме чином використані придбані у ПП “Комманд” товари та про подальший рух таких товарів.

Таким чином, висновки Акта перевірки про заниження позивачем податку на прибуток є обґрунтованими лише в частині господарських операцій позивача з ПП “Комманд”, а в частині ж господарських операцій поставки БВП “Строитель-плюс” послуг з автоперевезення вантажів такі висновки Акта перевірки є помилковими.

Суд встановив, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за січень –грудень 2009 року, січень –грудень 2010 року, сформована позивачем на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”, за січень-вересень 2011 року –на підставі норм Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) —в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит –це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс”, у зв’язку з придбанням послуг та товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ПП “Комманд” та БВП “Строитель-плюс” - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем послуг з автоперевезення вантажу безпосередньо пов’язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Водночас операції з поставки ПП “Комманд” товарів залишились непідтвердженими та є такими, що не призначались для використання у господарській діяльності позивача, що позбавляє права позивача формувати податковий кредит з податку на додану вартість по цим операціям, незважаючи на формальну наявність податкової накладної.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з БВП “Строитель-плюс”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість стосовно господарських операцій по придбанню у БВП “Строитель-плюс” послуг з автоперевезення вантажу є помилковими.

Судом встановлено, що за господарською операцією з ПП “Комманд” згідно податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2012 року №0008312208 збільшено суму грошового зобов’язання на 663,54 грн., у тому числі за основним платежем на 663,54 грн., за штрафними санкціями –0,00 грн., тому вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток на 277 688,46 грн. (278 352,00 грн. - 663,54 грн.), у тому числі за основним платежем на 226 918,45 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –50 770,00 грн.

За господарською операцією з ПП “Комманд” згідно податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2012 року №0008302208 збільшено суму грошового зобов’язання на 721,00 грн., у тому числі за основним платежем на 577,00 грн., за штрафними санкціями –144,00 грн., тому вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 216 344,00 грн. (217 065,00 грн. - 721,00 грн.), у тому числі за основним платежем на 177 244,00 грн. (177 821,00 грн. –577,00 грн.), за штрафними санкціями –на 39 101,00 грн. (39 245,00 грн. –144,00 грн.).

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 серпня 2012 року №0008302208 та №0008312208 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва частково доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР”, результати якої оформлено актом від 08 серпня 2012 року №597/22-8/32046030.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби від 30 серпня 2012 року №0008302208 в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 216 344,00 грн., у тому числі за основним платежем на 177 244,00 грн., за штрафними санкціями –на 39 101,00 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби від 30 серпня 2012 року №0008312208 в частині збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток на 277 688,46 грн., у тому числі за основним платежем на 226 918,45 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –50 770,00 грн.

5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

6. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНОНІКОЛЬ-ЦЕНТР” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 164,34 грн. (дві тисячі сто шістдесят чотири гривні тридцять чотири копійки).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко