Ухвала суду № 26540875, 17.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/28963/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року

у справі № 2а-15140/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

за участю Прокуратури Дніпровського району міста Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 19 травня 2011 року № 0000452390, від 20 травня 2011 року № 0000262302, від 20 травня 2011 року № 0000272302.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 19 травня 2011 року № 0000452390. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20 травня 2011 року № 0000262302. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 20 травня 2011 року № 0000272302.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Логістичний склад №1», посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року -без змін.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва провела планову виїзну перевірку ТОВ «Логістичний склад №1»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 1161/23-222-35912697 від 18 квітня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого товариством занижено податок на прибуток за 2008 рік на загальну суму 1983131,00 грн.; вимоги підпунктів7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого товариством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за грудень 2010 року на загальну суму 1586505,00 грн.; вимоги статей 2, 13, 14, 15 Закону України «Про плату за землю», що мало вираз у неподанні товариством розрахунку земельного податку за 2010 рік на суму 365725,97 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: договори купівлі-продажу № 125/Т від 19 грудня 2008 року та № 129/Т від 23 грудня 2008 року, укладені між ТОВ «Тополя ЛТД»та ТОВ «Логістичний склад №1», є нікчемним та, як наслідок, господарські операції за вказаними договорами не дають позивачу права на формування валових витрат та податкового кредит, оскільки згідно бази даних АІС ОР «Податки»ДПА у м. Києві ТОВ «Тополя ЛТД»має стан «припинено, але не знято з обліку (кор. не пусті)», визнано банкрутом 22 грудня 2009 року, 25 березня 2010 року здійснено запис про скасування державної реєстрації за № 10741170004030049; ТОВ «Логістичний склад №1»неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість рекламних послуг, наданих йому ТОВ «Аквабумторг», ТОВ «Апекс-Гео», ТОВ «Євротехнология», а також вартість інформаційно-консультаційних послуг, наданих йому ТОВ «Едельф-Гео», оскільки зазначені витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача; ТОВ «Логістичний склад №1»повинно було нараховувати та сплачувати земельний податок за земельну ділянку загальною площею 46513,21 м2 з кадастровим номером 66:259:001, що розташована за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Алма-Атинська, буд. 35-А, за період з 14 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року, оскільки згідно даних Державного земельного кадастру з 14 травня 2010 року вказана земельна ділянка обліковується за ТОВ «Логістичний склад №1».

19 травня 2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000452390, яким згідно з підпунктами 54.3.1, 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 120.1 статті 120, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Логістичний склад №1»суму грошового зобов'язання за платежем: земельний податок на 457327,46 грн., з яких: 365725,97 грн. -за основним платежем, 91601,49 -за штрафними (фінансовими) санкціями.

20 травня 2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000272302, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Логістичний склад №1»суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 2478913,59 грн., з яких: 1983130,87 грн. -за основним платежем, 495782,72 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

20 травня 2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000262302, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України зменшила ТОВ «Логістичний склад №1»розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2010 року на 1586505,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, оскільки: на момент укладення та виконання договорів купівлі-продажу ТОВ «Тополя ЛТД»було належним чином зареєстрованою юридичною особою та перебувало на податковому обліку, вироків суду щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, які б підтверджували вину, що виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, податковим органом не надано; витрати позивача на придбання рекламних та інформаційно-консультаційних послуг безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Логістичний склад №1», підтверджені належними бухгалтерськими та податковими документами, в зв'язку з чим позивач правомірно включив до валових 2008 року вартість зазначених послуг, а податок на додану вартість, сплачену у складі їх вартості, -до податкового кредиту відповідного податкового періоду; земельний податок за користування земельною ділянкою загальною площею 46513,21 м2 з кадастровим номером 66:259:001, що розташована за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Алма-Атинська, буд. 35-А, за 2010 рік було сплачено у повному обсязі ТОВ «Фірма «Бакалія», доказів того, що зазначена земельна ділянка належить позивачу на праві власності або праві користування податковим органом не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між «Логістичний склад №1»(продавець) та ЗАТ «Фоззі»(покупець) були укладені попередні договори поставки № 8407/19-01 від 19 грудня 2008 року та № 9412/19-02 від 23 грудня 2008 року, відповідно до умов яких продавець зобов'язувався укласти з покупцем договір купівлі-продажу продуктів харчування (основний договір) у визначений вказаними договорами строк.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Тополя ЛТД»(продавець) та ТОВ «Логістичний склад №1»(покупець) були укладені договори купівлі-продажу № 125/Т від 19 грудня 2008 року та № 129/Т від 23 грудня 2008 року, відповідно до умов яких продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти товар (продукти харчування) у строки та на умовах, визначених цими договорами (статті 1 договорів); покупець здійснює 100% передплати за товар шляхом перерахування вартості товару (у тому числі податок на додану вартість -20%) на розрахунковий рахунок постачальника в національній валюті України, або шляхом видачі векселя (пункти 2.1 статті 2 договорів).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Логістичний склад №1» перерахувало ТОВ «Тополя ЛТД»100% передплати за товар на загальну суму 6200000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість -1033333,33 грн., що підтверджується банківськими виписками.

В свою чергу, ТОВ «Тополя ЛТД»виписало позивачу податкові накладні № 251 від 31 грудня 2008 року та № 252 від 31 грудня 2010 року на загальну суму 6200000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість -1033333,33 грн.

На підставі викладеного, ТОВ «Логістичний склад №1»включило до складу валових витрат 2008 року вартість товару 6200000,00 грн., та податок на додану вартість у розмірі 1033333,33 грн., сплачений у складі вартості товару, -до податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що договори купівлі-продажу № 125/Т від 19 грудня 2008 року та № 129/Т від 23 грудня 2008 року, укладені між ТОВ «Тополя ЛТД»та ТОВ «Логістичний склад №1», є нікчемним та, оскільки згідно бази даних АІС ОР «Податки»ДПА у м. Києві ТОВ «Тополя ЛТД»має стан «припинено, але не знято з обліку (кор. не пусті)», зазначене товариство визнано банкрутом 22 грудня 2009 року, а 25 березня 2010 року здійснено запис про скасування державної реєстрації юридичної особи за № 10741170004030049, а згідно інформації ГВ П МДПІ у Дніпровському районі м. Києва ТОВ «Тополя ЛТД»має ознаки «фіктивності», оскільки згідно пояснень директора зазначеного товариства -ОСОБА_1 директором та засновником ТОВ «Тополя ЛТД»він значився лише формально, зареєструвавши підприємство за винагороду.

Судами попередніх інстанцій правомірно були відхилені доводи податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Тополя ЛТД»у розумінні статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки доказів на підствердження зазначених обставин матеріали справи не містять, з урахуванням того, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, колегія суддів відзначає, що доказів звернення податковим органом до суду з позовом про визнання угод, укладених між позивачем та ТОВ «Тополя ЛТД», нікчемними та стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, матеріали справи також не містять.

Також, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що ТОВ «Логістичний склад №1» неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість рекламних послуг, наданих йому ТОВ «Аквабумторг», ТОВ «Апекс-Гео», ТОВ «Євротехнология», а також вартість інформаційно-консультаційних послуг, наданих йому ТОВ «Едельф-Гео», оскільки зазначені витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а саме: надані до перевірки рекламні листівки не можливо ідентифікувати як рекламу та доцільність використання рекламних послуг в господарській діяльності позивача; ТОВ «Логістичний склад №1»не надано матеріальних доказів, які містять інформацію про надані інформаційно-консультаційні послуги, у зв'язку з чим неможливо підтвердити зазначені витрати як такі, що пов'язані з реалізацією та збутом продукції (товарів, робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Логістичний склад №1»(замовник) були укладені договори на виготовлення поліграфічної продукції № 028 від 07 вересня 2008 року з ТОВ «Аквабумторг»(виконавець), № 810р від 10 жовтня 2008 року з ТОВ «Апекс-Гео»(виконавець), № 109/1-03 від 01 листопада 2008 року ТОВ «Євротехнология»(виконавець), відповідно до умов яких замовник доручає, а виконавець зобов'язується виготовити та розповсюдити продукцію (пункти 1.1статті 1 договорів); виготовлення продукції, у тому числі її тиражування поліграфічними або іншими технічними засобами, здійснюється лише після затвердження замовником оригінал-макета (пункту 1.3 статей 1 договорів); закінчення робіт за цими договорами оформляється актом прийому-передачі виконаних робіт (пункти 5.1 статей 5 договорів).

Також між ТОВ «Логістичний склад №1»(замовник) та ТОВ «Едельф-Гео»(виконавець) був укладений договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 5/12 від 01 грудня 2008 року, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику такі послуги: фінансові консультації, консультації з питань комерційної діяльності та управління, консультації у сфері бухгалтерського обліку, дослідження ринку та вивчення суспільної думки (пункт 1.2 статті 1 договору); виконавець надає замовнику консультації як в усній, так і в письмовій та/або електронній формі в залежності від вказівки замовника (пункт 2.1 статті 2 договору); оформлення наданих послуг виконавцем відбувається шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 4.1 статті 4 договору).

Факт надання виконавцями послуг за вказаними договорами підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт та актом здачі прийняття робіт (надання послуг).

В свою чергу, виконавцями послуг були виписані позивачу податкові накладні, на підставі яких ТОВ «Логістичний склад №1»включило до складу валових витрат 2008 року вартість рекламних послуг 2221257,37 грн. та вартість інформаційно-консультаційних послуг 544500,00 грн., а податок на додану вартість відповідно у розмірі 444271,43 грн. та 108900,00 грн., сплачений у складі вартості послуг, -до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) реклама -інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; рекламні засоби -засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів.

Згідно частин 2, 6 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Аналіз договорів на виготовлення поліграфічної продукції та договору про надання інформаційно-консультаційних послуг, укладених позивачем із вказаними вище товариствами, дає підстави вважати, що послуги, які надавали виконавці замовнику, спрямовані на отримання доходу ТОВ «Логістичний склад №1».

Таким чином, понесені позивачем витрати з оплати вартості рекламних та інформаційно-консультаційних послуг належать до валових витрат, оскільки вони пов'язані з його господарською діяльністю, а отже правомірно включені позивачем до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: земельний податок слугував висновок податкового органу про те, що ТОВ «Логістичний склад №1»хоча і не було суб'єктом плати за землю, проте повинно було нараховувати та сплачувати земельний податок за земельну ділянку загальною площею 46513,21 м2 з кадастровим номером 66:259:001, що розташована за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Алма-Атинська, буд. 35-А, за період з 14 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року, оскільки згідно даних Державного земельного кадастру з 14 травня 2010 року вказана земельна ділянка обліковується за ТОВ «Логістичний склад №1».

Разом з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій, документи, що посвідчують право власності чи користування (оренди) землі за ТОВ «Логістичний склад №1»згідно норм чинного земельного законодавства на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Алма-Атинська, буд. 35-А, з кадастровим номером 66:259:001 в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані, що підтверджується листом Головного управління земельних ресурсів від 19 квітня 2011 року № 07-387/11244.

Судами також встановлено, що згідно Рішення Виконавчого комітету Київської міської ради № 1652 від 21 вересня 1965 року користувачем зазначеної вище земельної ділянки є ТОВ «Фірма «Бакалія».

В свою чергу, ТОВ «Фірма «Бакалія»було подано до податкового органу податковий розрахунок земельного податку за 2010 рік та сплачено у повному обсязі за 2010 рік земельний податок за земельну ділянку з кадастровим номером 66:259:001, що підтверджується банківськими виписками.

Відповідно до частин 2, 4 статті 2 Закону України «Про плату за землю»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про плату за землю»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За приписами частини 1 статті 15 Закону України «Про плату за землю»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

З огляду на встановлене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем: земельний податок за період з 14 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року є неправомірним, оскільки вказана вище земельна ділянка не належала позивачу на праві власності або праві користування у зазначений період.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, про безпідставність збільшення позивачу податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна