Ухвала суду № 26540808, 24.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2012 року м. Київ К-59694/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 року

у справі № 6/446

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги, -

ВСТАНОВИЛА:

Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі -позивач, НАК «Нафтогаз України») звернулась у квітні 2008 року до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.06.2007 року № 0001384120/0, від 05.10.2007 року № 0001384120/1, від 21.11.2007 року № 0001384120/2 та від 24.01.2008 року № 0001384120/3, прийнятих на підставі акту перевірки НАК «Нафтогаз України»№ 539/41-20/20077720 від 14.06.2007 року, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року. Крім того, позивач просив визнати нечинним рішення відповідача від 06.09.2007 року № 10253/10/25-019 про результати розгляду первинної скарги НАК «Нафтогаз України». Позовні вимоги мотивує тим, що НАК «Нафтогаз України»не є державним підприємством, а тому обов'язок, який виник з перерахування до державного бюджету 30% частини орендної плати, яку позивач отримав за договорами оренди протягом 2006 року, на нього не поширюється.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 року, у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач своїх заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надав.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП була проведена виїзна планова перевірка НАК «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.

За результатами вказаної перевірки, відповідачем складено акт № 539/41-20/20077720 від 14.06.2007 року, на підставі якого було прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.06.2007 року № 0001384120/0 (в подальшому відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.10.2007 року № 0001384120/1, від 21.11.2007 року № 0001384120/2 та від 24.01.2008 року № 0001384120/3) на суму за основним платежем 107 043,15 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням відповідача від 27.06.2007 року № 0001384120/0, позивач розпочав процедуру його апеляційного оскарження.

10.09.2007 року ним було отримано рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 06.09.2007 року № 10253/10/25-019, яким податкове повідомлення-рішення № 0001384120/0 від 27.06.2007 року залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Також, 08.10.2007 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 05.10.2007 року № 0001384120/1 та оскаржив його до Державної податкової адміністрації у м. Києві.

15.11.2007 року позивач отримав рішення ДПА у м. Києві від 12.11.2007 року № 4086/10/25-214, яким податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.10.2007 року № 0001384120/1 залишено без змін, а скарга позивача -без задоволення.

26.11.2007 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 21.11.2007 року № 0001384120/2 та оскаржив його до Державної податкової адміністрації України.

18.01.2007 року позивач отримав рішення ДПА України від 15.01.2007 року № 258/6/25-0415, яким податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.11.2007 року № 0001384120/2 залишено без змін, а скарга позивача -без задоволення.

28.01.2008 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 24.01.2008 року № 0001384120/3 яким НАК «Нафтогаз України»було визначено зобов'язання за платежем: оренда державного та комунального майна в сумі 107 043,17 грн.

Позивач не погоджується з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача та рішенням від 06.09.2007 року № 10253/10/25-019 про результати розгляду його первинної скарги, вказуючи на їх необґрунтованість в частині відсутності правових підстав для їх прийняття.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволені позовних вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються:

Кабінетом Міністрів України -для об'єктів, що перебувають у державній власності;

органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим -для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим;

органами місцевого самоврядування -для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

В свою чергу, п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна визначено порядок розподілу орендодавцем сплати орендної плати. Так, у разі, коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація, крім підприємств, установ та організацій, які перебувають у віданні Національної академії наук, орендна плата спрямовується: за окреме індивідуально визначене майно підприємства, організації (крім нерухомого) -підприємству, організації; за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно -70 відсотків орендної плати підприємству, організації, 30 відсотків -до державного бюджету.

Судами також було встановлено, що розрахунки, проведені в Акті перевірки, позивачем не заперечуються і розмір належної до державного бюджету орендної плати від оренди приміщень НАК «Нафтогаз України» протягом періоду з 01.01.2006 року до 31.12.2006 року становить 356 810,46 грн., а сума, яку необхідно перерахувати позивачу до Державного бюджету становить 107 043,15 грн.

Вимоги касаційної скарги касатор обґрунтовує тим, що перелік загальнодержавних податків і зборів та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлений ст. ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування». Частина орендної плати, передбачена абз.5 п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, у вказаному переліку податків і зборів (обов'язкових платежів) відсутня. Отже, вказаний платіж не є податком або збором (обов'язком платежем).

Крім того, позивач наголошує на тому, що НАК «Нафтогаз України» не є державним підприємством, оскільки в довідці № 18744/06, виданій Компанії Головним управлінням статистики у м. Києві, організаційно-правова форма позивача визначена як «Відкрите Акціонерне Товариство»із присвоєнням коду 231 (а.с. 76).

При цьому, в цій же довідці, форму власності Компанії за КФВ визначено як Державну власність.

Крім того, в п. 5.1 Статуту позивача зазначається, що засновником та акціонером Компанії є Держава, а згідно п. 6.4 Статуту (а.с. 111) НАК «Нафтогаз України»використовує державне майно.

З урахуванням правового статусу позивача, визначеного його Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року № 747, Указом Президента України № 151 від 25.02.1998 року «Про реформування нафтогазового комплексу України», статті 34 Закону України «Про власність», статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні», ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України, відносини щодо передачі в оренду належного позивачу майна протягом 01.01.2006 року по 31.12.2006 рік врегульовані Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що на підставі викладених обставин та наявних в справі доказів, що незважаючи на організаційно-правову форму позивач є державним підприємством, оскільки переважна кількість акцій Компанії належить Державі.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» до доходів загального фонду Державного бюджету України, за рахунок яких здійснюється перерахування дотацій вирівнювання, включається плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та іншого державного майна.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач обґрунтовано визначив суму зобовязання позивача перед державним бюджетом у розмірі 107 043,15 гривень (30% від загальної суми, що становить 356 810,46 гривень.), а відтак податкові повідомлення-рішення та рішення від 06.09.2007 року № 10253/10/25-019 про результати розгляду первинної скарги позивача, прийняті ним з дотриманням вимог чинного податкового законодавства і підстав для визнання їх нечинними не вбачається.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Касатором не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволені позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 214, 215, 220, 222-224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»-відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 року у справі № 6/446 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько