Ухвала суду № 26540563, 17.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/69286/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011

у справі № 2а-18829/10/2670

за позовом закритого акціонерного товариства "Екостандарт" (далі -Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Іваненка В.І., Срібняка В.С.,

відповідача -Литвин Г.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.12.2010 № 0000814110/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 33 523 680 грн. (у тому числі 22 349 120 грн. за основним платежем та 11 174 560 грн. за штрафними санкціями). У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що позивачем було правомірно сформовано податковий кредит за операціями з поставки та зберігання вугілля в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Максімус-С»(далі -ТОВ «Максімус-С») з огляду на недоведеність податковим органом нікчемності правочинів, укладенням яких опосередковувалося виконання цих операцій, та наявність у Товариства належним чином оформлених податкових накладних.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано за ланцюговими операціями з придбання вугілля за участю низки підприємств з ознаками фіктивності; безпосередній постачальник позивача -ТОВ «Максімус-С»не мав необхідної матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для виконання спірних операцій з поставки та зі зберігання відповідної кількості вугілля, а складені ним первинні документи підписані невстановленою особою; у поданих позивачем залізничних накладних на підтвердження транспортування спірного вугілля відправником зазначено сторонніх осіб.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято СДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010, оформленої актом від 26.11.2010 № 617/4110/21661022. Підставою для донарахування зазначеної суми податкового зобов'язання з ПДВ став факт невизнання податковим органом витрат позивача на оплату поставленого товару (вугілля) та його зберігання в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Максімус-С»на підставі договорів постачання вугільної продукції від 01.02.2010 № 01/02-УД та від 02.04.2010 № 02/04-УД та договору складського зберігання від 01.02.2010 з огляду на те, що: спірне вугілля було придбано за ланцюговою поставкою, учасники якої, формуючи податковий кредит, не відображали кореспондуючі суми податкових зобов'язань з ПДВ у податковій звітності, були зареєстровані на підставних осіб, відсутні за місцезнаходженням; у ТОВ «Максімус-С»відсутні основні фонди, складські приміщення та трудові ресурси для виконання спірних операцій з поставки та зберігання відповідної кількості вугілля; у залізничних накладних ТОВ «Максімус-С»не зазначено вантажовідправником або вантажовласником. Наведені обставини було розцінено податковим органом як такі, що свідчать про безтоварність спірних операцій та формальне складення учасниками спірних поставок первинних документів з метою штучного формування умов для одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У свою чергу, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків.

Однак, як зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Так, у розглядуваному випадку суди встановили, що факт виконання спірних операцій з поставки вугілля в адресу позивача підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами -договорами, актами приймання-передачі вугілля на зберігання, залізничними накладними тощо.

За умови недоведеності податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів між усіма підприємствами-постачальниками позивача по ланцюгу та інших обставин, які б свідчили про узгодженість їх дій для отримання позивачем безпідставної податкової економії, реєстрація цих підприємств (з якими позивач не перебував у безпосередніх фінансово-господарських правовідносинах) на фіктивних осіб не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

А відтак слід погодитися з висновком судів про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки спірних товарів та реальність понесених витрат у зв'язку з їх придбанням, у тому числі і по сплаті ПДВ, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо незаконності здійсненого СДПІ донарахування податкового зобов'язання з ПДВ за оспорюваним рішенням.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 у справі № 2а-18829/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько