Постанова № 26538704, 22.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2012 року 2а-4334/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Борисенко А.М.,

від відповідача: Зайцев В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Рубікон»доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Рубікон»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 05.09.2012 № 1834/15-2/13701678/250, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 159206, 00 грн. (за основним платежем -127365, 00 грн. та за штрафними санкціями -31841, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформленої податкової накладної сформовано податковий кредит. Як зазначено позивачем, у зв'язку з невключенням у квітні 2012 року до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 127365, 00 грн. на підставі податкової накладної від 30.04.2012 № 163, з підстав виникнення від'ємного значення по зобов'язанням з податку на додану вартість, позивачем, з урахуванням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, включено отриману від ТОВ «Склофлекс»податкову накладну до додатку № 5 податкової декларації за червень 2012 року. На думку позивача, ним правомірно сформовано податковий кредит у звітному податковому періоді, оскільки таке право зберігається за ним упродовж 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Тому, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість внаслідок включення до складу податкового кредиту у звітному податковому періоді сум податку на додану вартість, які підтверджені податковою накладною, що отримана у попередніх податкових періодах. Як то вказано відповідачем, під час камеральної перевірки позивача податковим органом проведено співставлення даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та встановлено розбіжність із даними контрагента позивача - ТОВ «Склофлекс». За поясненнями представника відповідача, дана розбіжність виникла у наслідок невизнання податковим органом декларації ТОВ «Склофлекс»з податку на додану вартість за квітень 2012 року, як податкової звітністості, при цьому відповідачем наголошено, що контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою, має ознаки фіктивності, а свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано у 08.05.2012 року, тому позивач не мав правових підстав для включення до податкового кредиту у червні 2012 року суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної від 30.04.2012 № 163. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 10.08.2012 Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області ДПС проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2012року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, а саме: арифметична (методологічна) помилка (порушення), що вплинула на розрахунки з бюджетом.

Згідно висновків камеральної перевірки, позивачеві донараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 127365, 00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 10.08.2012 № 2270/15-2/13701678/179 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем надано відповідачеві заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки -без змін, про що позивача повідомлено листом від 31.08.2012 № 5439/10/15-2.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 1834/15-2/13701678/250, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 159206, 00 грн. (за основним платежем -127365, 00 грн. та за штрафними санкціями -31841, 00 грн.).

У той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 20.07.2012 товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Рубікон»подано до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2012 року.

26 липня 2012 року у зв'язку з виявленням розбіжностей за результатами автоматизованого зіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, відповідачем направлено на адресу позивача запит № 1828/10/15-2 «Про надання інформації та її документального підтвердження».

30 липня 2012 року листом № 110 позивачем надано до податкового органу перелік документів щодо підтвердження виявлених розбіжностей, зокрема, реєстр отриманих податкових накладних, банківську виписку від 09.04.2012, акти здачі-приймання робіт, податкові накладні, договори від 15.03.2012 № 15 та від 16.04.2012 № 30, платіжне доручення, оборотно-сальдову відомість по всіх рахунках за квітень 2012 року та журнали-ордери по рахунках: 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками», 361 «розрахунки з вітчизняними покупцями», 30 «каса», 311 «поточні рахунки в національній валюті».

Як то з'ясовано судом, відповідно до додатку № 5 до декларації «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», позивачем включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 127365, 00 грн. на підставі податкової накладної від 30.04.2012 № 163 (граф. 26), отриманої від ТОВ «Склофлекс».

За поясненнями позивача, вищевказана податкова накладна на суму ПДВ 127365, 00 грн. не була включена до податкового кредиту звітного податкового періоду (квітень 2012), оскільки таке включення призвело б до виникнення від'ємного значення по зобов'язанням з податку на додану вартість

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України встановлено, що податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

В той же час, загальний порядок звітування платників податку на додану вартість перед контролюючими органами визначається розділом V Податкового кодексу України.

Так, за вимогами підпункту 201.14 статті 201 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюється відповідно до вимог розділу ІІ цього Кодексу. Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді (підпункт 201.15 статті 201 Податкового кодексу України).

За визначенням пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1 статті 49 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

За даними матеріалів справи, позивач, виконуючи свій обов'язок платника податку, подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2012 року, зареєстровану 20.07.2012 року, до якої включено показники податкової накладної від 30.04.2012 № 163, отриманої від ТОВ «Склофлекс».

Із суті пояснень, наданих представником відповідача у судовому засіданні, та змісту письмових заперечень податкового органу випливає, що відповідач вбачає порушення чинного податкового законодавства з боку позивача у тому, що останній не мав права включати до податкового кредиту у червні 2012 року податкову накладну, що отримана у попередніх податкових періодах (квітень 2012 року).

Втім, здійснивши правовий аналіз норм законодавства, якими регулюється порядок надання платниками податку податкової звітності контролюючим органам, в їх сукупності, адміністративний суд вважає такі висновки відповідача безпідставними, обґрунтовуючи це таким.

В силу пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточненні показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Зазначена норма, окрім іншого встановлює, що платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Водночас, згідно абзацу третього пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Отже, аналізуючи спірні правовідносини у співвідношенні із приписами наведеної вище норми, суд вважає, що позивач, в силу наданого йому законом права обрання певної форми внесення змін до податкової звітності, міг на власний розсуд, як подати до податкового органу уточнюючий розрахунок за спірний звітний період, так і відобразити суму податку на додану вартість у сумі 127365, 00 грн. за податковою накладною від 30.04.2012 № 163 у складі податкової декларації за наступний податковий період протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. При цьому, незалежно від обраного способу звітування перед контролюючим органом про самостійно виявлені помилки, дії платника податків є правомірними.

Як то встановлено судом, відповідач дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту у розмірі 127365, 00 грн. також, з підстав встановлення розбіжності з даними контрагента позивача ТОВ «Склофлекс», що виникла унаслідок невизнання податковим органом декларації останнього з податку на додану вартість за квітень 2012 року, як податкової звітності, незнаходження контрагента за юридичною адресою та наявності ознак фіктивності, суд зазначає таке.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однак, це право платника податків обмежується положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно з якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Із системного аналізу положень пунктів 198.2, 198,3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку, що пов'язується із зменшенням податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає з моменту настання однієї з обставин, визначених пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, і припиняється у термін 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України). Наявність такого права у платника податку пов'язуються з наявністю в нього податкових накладних.

Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій. Водночас таке право зберігається за платником податків протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка і є в першу чергу підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу на той факт, що на підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивачем надано суду копії податкових накладних, копії реєстрів отриманих податкових накладних та копії податкових декларацій за відповідні податкові періоди, а також документи, що підтверджують факт здійснення господарської операції. Вказані документи також були надані відповідачеві.

Крім того, на підтвердження відсутності у позивача сумнівів щодо правомірності віднесення сум згідно податкової накладної за квітень 2012 року до податкового кредиту, позивачем надано суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб щодо ТОВ «Склофлекс», який не містить запису про відсутність підприємства за юридичною адресою, натомість статус відомостей про юридичну особу є підтвердженим.

Проте, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, податковим органом не проводилось дослідження наданих позивачем документів. Натомість була проведена лише камеральна перевірка даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за червень 2012 року.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо наявності ознак фіктивності у контрагента позивача та відсутності його за місцезнаходженням з огляду на таке.

Проведена відповідачем перевірка є камеральною, тобто такою, що відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Кодексу ґрунтується виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Акт перевірки у цьому разі не повинний ґрунтуватися та фактично не ґрунтується на діяльності контрагента позивача.

Отже дані посилання відповідача не були підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, відповідні норми не зазначені у ньому у якості таких, що порушені, з урахуванням чого судом до уваги не приймаються.

Поряд із цим суд звертає увагу, що за нормами податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини, якщо за результатами камеральної перевірки встановлено проведення операцій з поставки з контрагентами, які використовують для ухилення від оподаткування вигодоформуючі суб'єкти (не декларують та не платять податкові зобов'язання або декларують не в повному обсязі), або які використовуються для передачі податкового кредиту, сформованого вигодоформуючим суб'єктом, то висновок за результатами перевірки передається до підрозділу податкового контролю для організації проведення документальних перевірок та до підрозділу податкової міліції - для оперативного супроводження.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі належним чином оформленої податкової накладної.

При цьому, твердження податкового органу про відсутність реальності господарської операції та наявності у контрагента позивача ознак фіктивності судом до уваги не береться, оскільки податковим органом не проводилась документальна перевірка позивача, на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб по ланцюгу до інших постачальників. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 05.09.2012 № 1834/15-2/13701678/250, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Рубікон» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 159206, 00 грн. (за основним платежем - 127365, 00 грн. та за штрафними санкціями - 31841, 00 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 жовтня 2012 р.