Постанова № 26538035, 20.08.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

20 серпня 2012 р. 12:29 Справа №2а-8420/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Фурлетовій Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства "Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача - представник за довіреністю Пономаренко О.О.

від відповідача - представники за довіреністю Сєрікова О.В., Бабаян А.Ю.

Обставини справи: Комунальне підприємство «Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 17.07.2012р. №0000702201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231914грн. основного платежу та 57979грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в ході проведеної перевірки були зроблені необґрунтовані висновки про порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» про заниження податкового зобов'язання з ПДВ внаслідок встановлення перевіркою відсутності реального придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт) та, як наслідок неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ. Позивач вказує, що таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності. Таки висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими. За таких підстав позивач вважає, що прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, в зв'язку з чим висновок про заниження податкового зобов'язання є обґрунтованим, а прийняте податкове повідомлення - рішення є правомірним та не підлягає скасуванню. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.1 а.с.138-139).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж» є юридичною особою, державну реєстрацію якого проведено 14.08.2007р. Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим (т.1 а.с.99).

Позивач взятий на облік платника податків 15.08.2007р., про що свідчить довідка ДПІ в м. Керчі (т.1 а.с.102), є платником податку на додану вартість з 20.01.2009р., про що свідчить Свідоцтво ДПІ у м. Керчі від 20.01.2009р. №100160264 (т.1 а.с.101), а також має ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, строком дії з 26.10.2009р. по 26.10.2012р. (т.1 а.с.103).

У період з 21.06.2012р. по 25.06.2012р. Державною податковою інспекцією у м. Керчі АР Крим ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження взаємовідносин із платником податків ПП «Севелістрой» за вересень 2010р., жовтень 2010р., листопад 2010р. та КП «Альянс» за січень 2009р., лютий 2009р., березень 2009р.

За результатом перевірки складений акт від 04.07.2012р. №447/22-03/35266818 (т.1 а.с.35-50), у висновках якого вказано, що перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого КП «КСПГМ» штучно сформовано податковий кредит: по взаємовідносинам з ПП «Севелістрой» на загальну суму 231914,37грн., по взаємовідносинах з КП «Альянс» на загальну суму 171966,66грн.

У висновках акту вказано, що з урахуванням вимог п. 102.1 ст.102 Податкового кодексу України, за результатами дійсної перевірки по сумам отриманих послуг від КП «Альянс» податкові зобов'язання з ПДВ за січень, лютий, березень 2009р. не визначаються (завершення терміну 1095 днів).

Таким чином, вище вказані порушення призвели до заниження ПДВ на загальну суму 231914грн., у т.ч.: за вересень 2012р. на суму 86248грн., жовтень 2010р. на суму 92152грн., листопад 2010р. на суму 53514грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 17.07.2012р. №0000702201 (а.с.26), яким позивачу було збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231914грн. основного платежу, фінансові (штрафні) санкції на суму 57979грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З акту перевірки вбачається, що вказані висновки були зроблені відповідачем в результаті встановлення наступних фактів.

З акту перевірки вбачається, що відповідач обґрунтовує висновки про заниження податкового зобов'язання з ПДВ відсутністю реального виконання господарської операції по правочину укладеному позивачем з контрагентом ПП «Севелістрой» по придбанню робіт з розміщення малих архітектурних форм по вул. Борзенко для подальшого передання кінцевому споживачу, в результаті чого відповідач вказує, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту з ПДВ на підставі створених на виконання даної операції документів.

В акті вказано, що сумнівний податковий кредит, отриманий від ПП «Севелістрой» фактично не був використаний у власній господарській діяльності, а був спрямований на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання.

З акту перевірки вбачається, що при її проведенні відповідач дослідив та відобразив в акті документи створені позивачем та ПП «Севелістрой», в результаті укладеного між ними правочину.

Висновок про відсутність реального виконання господарської операції відповідач зробив виходячи з того, що контрагент позивача ПП «Севелістрой» є підприємством з ознаками фіктивності; Згідно до баз автоматизованого співставлення податкової звітності, при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ встановлено завишення податкового кредиту по відносинам позивача з ПП «Севелістрой»; Неможливо провести зустрічну звірку контрагента позивача. Також відповідач керується даними досудового слідства по кримінальній справі порушеній за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), у тому числі, ПП «Севелістрой», вказавши, що ПП «Севелістрой» за рахунок фіктивних підприємств формувало податковий кредит, через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих з поточних рахунків підприємств різної форми власності, у готівку. В акті вказано на дані допиту ОСОБА_4, який є керівником ПП «Севелістрой», який пояснив, що підприємством фактично товар та послуги не поставляло, документи ним підписувалися за грошову винагороду.

У період, що перевірявся був чинний Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, що між Комунальним підприємством «Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж» (замовник) та Приватним підприємством «Севелістрой» (підрядник) був укладений договір підряду №499 від 01.09.2010р. (т.1 а.с.19-21).

Згідно до предмету договору, за завданням замовника підрядник зобов'язується виконати роботи із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів) по вул. Борзенко в районі Центрального ринку в м. Керчі.

Відповідно договору вартість належних до виконання підрядником робіт за дійсним договором із будування об'єктів визначається згідно узгоджених сторонами кошторисів, складених на підставі поточних договірних цін. Вартість фактично виконаних підрядником робіт визначається на підставі актів здавання - приймання виконаних робіт. Всі розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок підрядника.

У ході виконання умов договору були виписані рахунки фактури, з найменуванням послуг: «розміщення малих архітектурних форм по вул. Борзенко»: №491 від 20.09.10 на суму 517490,86грн., 1640 від 05.10.10 на суму 215653,92грн., №1726 від 26.10.10 на суму 337255,20грн., №б/н від 24.11.10 на суму 321086,21грн.

Також у ході вказаної господарської операції складені (т.1 а.с.62-82):

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ТФ №КБ-3) за вересень 2010р. на суму 517490,86грн., акт виконаних робіт за вересень 2010р.;

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ТФ №КБ-3) за жовтень 2010р. на суму 215653,92грн., акт виконаних робіт за жовтень 2010р.;

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ТФ №КБ-3) за жовтень 2010р. на суму 337255,20грн., акт виконаних робіт за жовтень 2010р.;

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ТФ №КБ-3) за листопад 2010р. на суму 321086,21грн., акт виконаних робіт за листопад 2010р.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки між позивачем та контрагентом господарювання відбувались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями всього на загальну суму 1391486,19грн., в т.ч. ПДВ 231914,37грн.

ПП «Севелістрой» були виписані податкові накладні, з номенклатурою поставки: «розміщення малих архітектурних форм» (т.1 а.с.92-95):

- №1354 від 20.09.10р. на загальну суму 517490,86грн., у т.ч. ПДВ 86248,48грн.;

- №1495 від 05.10.10р. на загальну суму 215653,92 грн., у т.ч. ПДВ 35942,32грн.;

- №1661 від 27.10.10р. на загальну суму 337255,20грн., у т.ч. ПДВ 56209,20грн.;

- №1813 від 24.11.10р. на загальну суму 321086,21грн., у т.ч. ПДВ 53514,37грн.

Суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними віднесені позивачем до складу податкового кредиту у відповідні податкові періоди.

З урахуванням положень вказаних вище норм, суд зазначає, що документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, які вказані вище, в силу норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем та вказаним контрагентом відповідач не спростовує.

Крім того з акту перевірки вбачається дослідження відповідачем вказаних вище первинних документів, що були створені в результаті виконання умов договору.

Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції та ведення бухгалтерського обліку.

Серед зазначених вище документів, є належним чином оформлені податкові накладні, які є єдиними документами для включення до податкового кредиту відповідних сум.

Слід вказати, що ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Податковий кодекс України, який діє на час прийняття податкового повідомлення - рішення, не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

З урахуванням таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача встановлених Законом України «Про податок на додану вартість» підстав для віднесення суми 231914грн. до податкового кредиту у відповідний період.

Щодо викладених в акті перевірки обставин, за яких відповідач дійшов висновків про порушення позивачем норм податкового законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, про що свідчать наступні обставини.

Як було вказано, предметом укладеного між позивачем та ПП «Севелістрой» договору №499 від 01.09.2010р. , було виконання підрядних робіт виконання підрядником робіт із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів) по вул. Борзенко в районі Центрального ринку в м. Керчі.

Складені сторонами договору акту приймання виконаних робіт вказують на виконання підрядником своїх зобов'язань по договору з виконання робіт щдо розміщення малих архітектурних форм.

До матеріалів справи залучені договори укладені позивачем з фізичними особами - підприємцями, за якими позивач є виконавцем, а фізична особа - підприємець - замовником. Предметом цих договорів є доручення замовником виконавцю за винагороду здійснення виготовлення павільйонів та організація розміщення об'єктів торгівлі чи обслуговування по вул. Борзенка у м. Керчі в районі Центрального ринку, а також проведення благоустрою прилеглої до них території.

До таких договорів відносяться, зокрема, договір між позивачем та фізичною особою підприємцем: ОСОБА_5, від 01.10.2010р. №82 (т.1 а.с.128-129); ОСОБА_6, від 21.07.2010р. №61 (т.1 а.с.131-132); ОСОБА_7, від 16.01.2009р. №14 (т.1 а.с.134-135) та інші.

Між позивачем та фізичними особами - підприємцями 31.12.2010р. були складені акти здачі - приймання робіт (т.1 а.с.148-178), якими сторони зафіксували те, що виконавцем були проведені роботи з розміщення торгівельних павільйонів по вул. Борзенко.

З викладених фактів вбачається, що результати отриманих позивачем від підрядника ПП «Севелістрой» за договором №499 від 01.09.2010р. робіт, із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів), призначалися для використання їх позивачем у своїй господарській діяльності, що полягало у передачі за грошову винагороду створених торгових павільйонів на замовлення фізичним особам - підприємцям.

Таки факти свідчать про реальність виконаних підрядником ПП «Севелістрой» за договором №499 від 01.09.2010р. робіт, із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів), а отже про реальність господарської операції в цілому.

За таких підстав, надані суду первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Акт перевірки не містить оцінки операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу робіт (послуг).

Слід вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, зокрема показання посадових осіб контрагента позивача, допитаних у ході досудового слідства, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

Слід відзначити, що відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Також суд вважає за необхідне вказати, що статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК Ураїни).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Договір укладений між позивачем та контрагентом, виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу робіт (послуг) замовнику і отримання за це коштів виконавцем.

Таким чином, зміст правочину не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчить про реальне виконання вказаного правочину.

На підставі викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

З урахуванням викладеного висновки зроблені відповідачем в акті перевірки є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 27.08.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 17.07.2012р. №0000702201, яким Комунальному підприємству «Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231914грн. основного платежу та 57979грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж» 2146грн. судового збору шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.