Ухвала суду № 26535918, 17.10.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2012 р.Справа № 2-а-4931/11/1470

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Бойка А.В., Яковлєва О.В.,

за участю секретаря Фурмана А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Возко»до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області, за участю прокуратури Миколаївської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2011 року ЗАТ «Возко»(на даний час ПАТ «Возко») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000082301 від 18.05.2011р. Позов обґрунтовує тим, що висновок податкової інспекції про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 1079134 грн. є безпідставним, оскільки ЗАТ «Возко»для включення податкового кредиту сум ПДВ сплачених ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод»в складі вартості придбаного напівфабрикату вет/блу, має всі передбачені Податковим кодексом України підстави: фактичне здійснення операції з придбання товарів, належним чином оформлену податкову накладну, видану платником ПДВ та фактичну сплату сум ПДВ постачальнику товарів.

Вознесенська ОДПІ у Миколаївській області проти позову заперечила, зазначивши, що під час проведення перевірки позивача було встановлено завищення ЗАТ «Возко»на підставі п.198.6 ст.198 ПК України заявленої до відшкодування з бюджету суму ПДВ в розмірі 1079134 грн. по декларації за лютий 2011р. Товариством по ланцюгу постачання сформований ризиковий податковий кредит по постачальнику ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» в розмірі 987050 грн., угода укладена між вказаними контрагентами є нікчемною, фактичне надходження податку до бюджету не відбулось, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним. Вказала, що право на відшкодування податку виникає лише при надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару. В задоволенні позову податкова інспекція просила відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2011р. позов ЗАТ «Возко»задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Вознесенська ОДПІ у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування судом обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ЗАТ «Возко»залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 18.04.2011р. по 04.05.2011р. посадовими особами Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області, згідно з п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.200.11 ст.200 ПК України та відповідно до наказу відповідача від 18.04.2011р. №549, проведено позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Возко»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р., за результатами якої складено акт перевірки №948/23/00310781 від 12.05.2011р.

З матеріалах перевірки зазначено, що згідно з поданою ЗАТ «Возко»до Вознесенської ОДПІ податковою декларацією з ПДВ за січень 2011р. від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту становить 1079134 грн. За даними проведеної виїзної позапланової перевірки, результати якої оформлено актом від 18.04.11р. №871/23/00310781, від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту становить 1032391 грн. Різниця складає 46743 грн. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні на продажу товарів (послуг) у січні 2011р., які підпадають під визначення ст.185 та ст.198 ПК України. В результаті за січень 2011р. підприємством завищено податковий кредит на 46743,32 грн. В ході відпрацювання ланцюга: «податкова яма»-«транзитер»-«вигодонабувач»встановлено, що ЗАТ «Возко»згідно «Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»по ланцюгу постачання сформовано ризиковий податковий кредит по постачальнику ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод»в сумі 987050 грн., що становить 37,65% від загального податкового кредиту. З метою підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту в січні 2011р. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод»22.03.2011р. останньому направлено запит. Згідно даних, отриманих від ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод»щодо підтвердження взаємовідносин з ЗАТ «Возко»встановлено, що на виконання умов угоди за №10/11-п від 18.01.2011р. про поставку напівфабриката вет-блу, ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод»відвантажено продукцію на суму 5868299,98 грн. (в т.ч. ПДВ 987050 грн.). Суб'єкт господарювання, що перевіряється, не є виробником реалізованого товару; продукція придбана у ТОВ «Ресурспром», ТОВ «Інтерсервісплюс», обробка здійснена на ВАТ «Васильківський шкірзавод». При формуванні податкового кредиту за січень 2011р. ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» використано СГД, які в свою чергу не підтверджують власними податковими зобов'язаннями сформований податковий кредит з ПДВ. Як наслідок, податкова інспекція прийшла до висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод». В результаті встановлених нікчемних угод відсутні підстави для виникнення податкового кредиту з ПДВ по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей, податковий кредит, задекларований ЗАТ «Возко»по нікчемних правочинах заявлено безпідставно.

У висновках акту перевірки зазначено, що на підставі п.1 та п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.203 ЦК України, п.198.6 ст.198 ПК України підприємством завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму ПДВ на 1079134 грн. по декларації за лютий 2011р. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у січні 2011р., які підпадають під визначення ст.185 ПК України та ст.198 ПК України. В результаті по декларації з ПДВ за лютий 2011р. підприємством завищено податковий кредит на 80742 грн. та різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 80742 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 18.05.2011р. Вознесенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1079134 грн.

Задовольняючи позов ЗАТ «Возко»про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність заявлення позивачем до відшкодування з бюджету суму ПДВ по декларації за лютий 2011р., а порушення суб'єктами підприємницької діяльності - контрагентами позивача по другому, третьому ланцюгу постачання не можуть впливати на результати діяльності товариства. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідач в акті перевірки та в апеляційній скарзі посилається на те, що податковий кредит позивачем сформований на підставі угод, які є нікчемними.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорю ванний правочин).

Згідно ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що за договором №10/11-П від 18.01.2011р. позивач придбав товар у ТОВ «Вознесенський шкіросировинний завод». Виконання договору підтверджується податковими накладними (а.с.42-55), видатковими накладними (а.с.98-109), платіжними дорученнями(а.с.79-95), що підтверджують оплату товару повністю контрагенту в т.ч. податок на додану вартість, який входить у вартість товару. Зазначене дає змогу зробити висновок, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України.

Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також він судом недійсним не визнавався.

При визначенні правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Поряд з цим, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Колегія суддів вважає, що факт порушення контрагентами може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань. Таким чином, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Згідно ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону.

Таким чином, правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності платника податків, підтвердженим належним чином оформленими документами.

Підстави недійсності податкової накладної передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затв. Наказом ДПА України 21.12.2010р. N969.

Згідно п.5 вказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Пунктом 2 Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні відомості про наявність податкових накладних, оформлених позивачем та його контрагентом з порушенням вимог Порядку №969. Виконання ж договору №10/11-П від 18.01.2011р. підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі, довіреностями на отримання товару, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до вимог ПК України позивач виконав обов'язкові умови для виникнення права платника податку на бюджетне відшкодування: податковий кредит був сформований на підставі реальної (товарної) угоди за фактично придбаний товар, що підтверджується податковими та видатковими накладними, з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; позивач оплатив вартість товару контрагенту з урахуванням сум податку на додану вартість, що підтверджується платіжними дорученнями; позивач відповідно до закону мав належним чином оформлені податкові накладні, видані ТОВ «Вознесенський шкіросировинний завод».

За таких підстав, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ЗАТ «Возко»до Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000082301 від 18.05.2011р. є правильними.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 199 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст ухвали виготовлено 19.10.2012р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Бойко А.В.

Яковлєв О.В.