Постанова № 26534810, 24.10.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2012 р. Справа №5023/3052/12

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Могилєвкіна Ю.О., суддів Гетьман Р.А.,Плужник О.В.,

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Гоготов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2958 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 23.08.12 року у справі № 5023/3052/12

за позовом - ФОП ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ

до - ПП "Альфа-Транс", смт. Васищеве

про стягнення 11005,32 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 10100,00 грн. основного боргу, 720,53 грн. пені, 144,44 грн. 3% річних та 40,35 грн. інфляційних. Свої вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором-дорученням №1148 на транспортно-експедиторське обслуговування від 24.11.2011 року, внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.08.12 року у справі № 5023/3052/12 (суддя Савченко А.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини того, що організацію перевезення вантажу - глушителів, вагою 20 тн., автомобільним транспортом за маршрутом: м. Нижній Новгород (Росія) -смт. Васищеве, Харківської області, було здійснено позивачем за договором-дорученням №1148, договором-заявкою №3-24112011-8 від 24.11.2011 та транспортним документом - СМR №069656 (екземпляр для перевізника 807070007/2011/508743).

Позивач не погодився з рішенням господарського суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на неправомірність оскаржуваного рішення у зв'язку з тим, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2012 року по справі №5023/3052/12 повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач зазначає, що судом першої інстанції взагалі не було враховано, що позивач та його представник, що постійно мешкають у м. Дніпропетровську, були позбавлені можливості ознайомитись з відзивом відповідача або заслухати його заперечення і надати суду необхідні додаткові докази та заперечення в обгрунтування своїх вимог, чим було порушено принцип змагальності сторін.

При постановленні рішення судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема не враховано визначені чинним законодавством особливості складання таких документів, як договір поставки, видаткова накладна, міжнародна транспортна накладна, вантажна митна декларація, що призвело до неправильної оцінки обставин справи та наявних письмових доказів.

Ці заперечення скаржник обґрунтовує наступним.

24 листопада 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір-доручення №1148 на транспортно-експедиторське обслуговування та як додаток та невід'ємну частину його - разовий договір-заявку №3-24112011-8 від 24.11.2011 року (далі - Заявка) на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: м. Нижній Новгород (Росія) - смт. Васищеве, Харківської області. Вантажоодержувачем, згідно заявки, було ТОВ Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка»(далі - одержувач).

Для здійснення перевезення позивач зафрахтував на підставі відповідного договору та разової заявки вантажний автомобіль Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад-Транс». Факт виконання спірного перевезення саме Товариством «Влад-Транс»підтверджено належним чином відбитком печатки Товариства в графах 16 та 23 міжнародної транспортної накладної. Факт організації спірного перевезення позивачем підтверджується актом виконаних робіт, підписаним з перевізником. Ніяких інших перевезень з Російської Федерації на адресу ТОВ «Омега-Автопоставка»ТОВ «Влад-Транс»у період, про який йдеться в даному спорі, не виконувало. Так само і позивач не організував жодного іншого перевезення на адресу вказаного одержувача. Ці обставини в судових засіданнях не розглядалися і в мотивувальній частині рішення не відображені.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції стверджує, що позивач без узгодження з відповідачем змінив вантажовідправника. Вказаний висновок суд обґрунтовує тим, що завантаження відбулося у Нижньому Новгороді, а вантажовідправник, зазначений у міжнародній транспортній накладній, зареєстрований (знаходиться) у м. Бєлгороді.

З таким категоричним висновком суду позивач не погоджується.

Як зазначає скаржник, нормою ч. 1 ст. 628 ЦК встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Інформація, яку клієнт (відповідач) був зобов'язаний надати експедитору (позивачу) при укладенні договору транспортного експедирування, визначена нормами ч. 1 ст. 933 та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність». Вказані нормативні документи не передбачають обов'язок клієнта надавати експедитору інформацію про фактичного вантажовідправника (платника). Ця інформація за загальним звичаєм ділового обороту є конфіденційною та об'єктивно перешкоджає безпосереднім домовленостям клієнта та перевізника, чим забезпечується право експедитора отримати винагороду за посередництво між клієнтом та виконавцем.

Таким чином, на думку позивача, висновки суду ґрунтуються не на фактах, встановлених шляхом вивчення належних письмових доказів, а на припущеннях, причому суд у рішенні фактично констатує свідому, але нічим не вмотивовану зміну умов господарського договору позивачем. Більш того, подібна зміна умов могла б спричинити позивачу лише додаткові збитки, пов'язані з оплатою фрахту перевізнику. Такий висновок слід визнати абсолютно бездоказовим.

Компанія «Автоглушитель», яка фактично здійснювала завантаження, розташована за адресою, вказаною в Заявці, у Нижньому Новгороді на території станкозаводу. Але ця компанія є не відправником за змістом графи 1 міжнародної транспортної накладної, а постачальником автозапчастин для фактичного відправника ТОВ «Євроцентр-Імпекс». Кому належав вантаж на час складання міжнародної транспортної накладної, судом не досліджено. Відправник (покупець, власник вантажу чи посередник, що діяв за дорученням українського замовника) був не позбавлений права і можливості розміщувати належні йому вантажі на території інших підприємств Російської Федерації чи відправляти ці вантажі безпосередньо з місць зберігання або придбання.

Місцем митного оформлення, яке зазначено в Заявці, є Бєлгород, де зареєстрований відправник ТОВ «Євроцентр-Імпекс», вказаний у графі 1 міжнародної транспортної накладної.

Відмова у позові обґрунтовується також тим, що замовлено було перевезення автомобільних глушників, а перевезено, згідно міжнародної накладної, автозапчастини. Однак глушники і являють собою запасні частини автомобілів. Міжнародна транспортна накладна (вантажна накладна) згідно ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) містить лише загальні відомості про вантаж без переліку номенклатури і не може бути належним доказом того, що автомобільні глушники не було перевезено.

Деталізовані відомості про вантаж відповідно до чинних на час спірного перевезення п. 2 Постанови Кабінету Міністрів від 09.06.1997 р. №574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію»(далі - Постанова №574) та ст. 2 Наказу Державної митної служби України від 24.09.1997 р. № 307 «Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації»(далі - Наказ №307) декларант вносить у вантажну митну декларацію (ВМД). Вказаний документ судом не розглядався, а тому з остаточним висновком про доставку іншого, ніж вказано у замовленні, вантажу, погодитись не можна.

Судом задоволено клопотання позивача про витребування у вантажоодержувача документів стосовно спірного перевезення, а саме, ухвалою зобов'язано ТОВ «Омега-Автопоставка»надати до матеріалів справи договір на перевезення, укладений з виконавцем, замовлення на перевезення, акт виконаних робіт, рахунок, виставлений виконавцем, податкову накладну (за наявності) та документи постачальника - рахунок-фактуру, зазначену у міжнародній накладній №01-12-1 від 01.12.2011 року.

Представником позивача було отримано письмове повідомлення ТОВ «Омега-Автопоставка»про відсутність у Товариства витребуваних судом документів.

В зв'язку з цим позивач вважає за необхідне звернути увагу суду на таке.

До клопотання від 16 серпня 2012 року представник позивача додав копію акта приймання вантажу Товариством «Омега - Автопоставка»від декларанта спірного вантажу - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросклад-Сервіс»згідно його печатки та підпису відповідальної особи на міжнародній транспортній накладній. В акті приймання вказаний номер транспортного засобу ТОВ «Влад-Транс», який виконував доставку вантажу. ТОВ «Євросклад-Сервіс»зареєстроване та знаходиться за тією ж самою адресою у смт. Васищеве, що й ТОВ «Омега-Автопоставка». Передача вантажу здійснювалася на спільній території цих товариств безпосередньо з вантажного автомобіля, а повідомлення про відсутність у ТОВ «Омега-Автопоставка»документів на вантаж є неправдивим та спрямоване на те, щоб ввести суд в оману.

Для належної правової оцінки викладених вище фактів позивач просить суд взяти до уваги наступне.

Згідно п. 4 ст. 1 Наказу № 307 одержувач - це зазначена в транспортному документі особа, якій перевізник згідно з транспортними документами або за дорученням відправника має передати товари. Відповідно до графи 24 вантажної накладної, одержувачем є ТОВ «Омега-Автопоставка», що підтверджено оригінальним відбитком печатки.

Згідно ст. 2 Наказу ВМД заповнюється декларантом. У графі 21 ВМД зазначаються відомості про транспортний засіб, на якому здійснювався перетин кордону при ввезенні товарів на митну територію України. У лівому підрозділі графи зазначаються ідентифікаційні відомості про транспортний засіб, зокрема реєстраційний номер автомобіля та в разі наявності - причепа (напівпричепа).

Згідно п. 4 чинної на час спірного перевезення Постанови Кабінету Міністрів України від 01.02.2006 р. №80 «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» обов'язковим для подання є рахунок (Invoice) або інший документ, який визначає вартість товару.

Приписами п.п. 1.5, 1.6 Наказу Державної митної служби України №314 від 20.04.2005 р. «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації»встановлено, що декларант подає документи митному органу та одержує оформлені документи особисто.

З моменту прийняття ВМД до оформлення декларант несе юридичну відповідальність за недостовірність відомостей, зазначених у ВМД.

Оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

Вищезазначене свідчить, що у ТОВ «Омега-Автопоставка»була наявна вся потрібна інформація як про транспортний засіб, зафрахтований для перевезення товару, так і маршрут перевезення та постачальника.

Зважаючи на те, що відповідач обмежився необгрунтованим запереченням проти позову, беручи до уваги постійну співпрацю відповідача з ТОВ «Омега-Автопоставка», організації вантажних перевезень автозапчастин з Росії до України та наявність судових рішень за спорами цих підприємств, які вступили в законну силу, позивач вважає, обставини справи не були досліджені господарським судом Харківської області повно та всебічно. На думку позивача, в зв'язку з відмовою суду першої інстанції продовжити розгляд справи на 15 днів за його клопотанням, він був позбавлений можливості уточнити клопотання про витребування доказів або подати нові докази.

Позивач вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку саме позивач, ще при поданні позову повинен був надати суду першої інстанції відповідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Тому, посилання позивача на те, що в зв'язку з відмовою суду першої інстанції продовжити розгляд справи на 15 днів за його клопотанням, він був позбавлений можливості уточнити клопотання про витребування доказів або подати нові докази. є необгрунтованим і не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За тих же обставин безпідставне і посилання позивача на те, що судом першої інстанції не було враховано, що позивач та його представник, постійно мешкають у м. Дніпропетровську і тому були позбавлені можливості ознайомитись з відзивом відповідача, або заслухати його заперечення і надати суду необхідні додаткові докази та заперечення в обгрунтування своїх вимог.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 24 листопада 2011 року між позивачем (Експедитор 1) та Приватним підприємством "Альфа-Транс" (Експедитор 2) було укладено договір-доручення №1148 на надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір).

Того ж дня між сторонами було підписано договір-заявку №3-24112011-8 від 24.11.2011 р. на перевезення вантажу - глушителів, вагою 20 тн. автомобільним транспортом за маршрутом: м. Нижній Новгород (Росія) -смт. Васищеве Харківської області. Вантажоодержувачем, за заявкою, є Товариство з обмеженою відповідальністю торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка". Сума фрахту за автомобіль складала 10100 грн., оплата по оригіналам документів, перелік яких було визначено в п. 15 заявки в строк 5-7 банківських днів.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів надсилання (вручення) відповідачу в повному обсязі оригіналів документів зазначених в п.15 договору-заявки (оригіналу СМR та оригіналу довідки про транспортні витрати) в обґрунтування сплати та підтвердження вартості наданих відповідачу послуг, позивачем суду першої інстанції не надано.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, на підтвердження здійсненого перевезення позивачем надано до суду транспортний документ - СМК № 069656 (екземпляр для перевізника 807070007/2011/508743).

За змістом цього документа відправником є ТОВ «Євроцентр-Імпекс», м. Бєлгород, бульвар Юності, 23 оф. 1 РФ, в той час, як за умовами заявки вантажовідправником є "Автоглушитель", м. Нижній Новгород, вул. Памирська,11 територія станкозаводу. Доказів внесення до договору - заявки змін щодо вантажовідправника, зміни номенклатури товару, його ваги та вартості послуг перевезення, у встановленому законом порядку позивач до суду першої інстанції не надав. Крім того, вартість перевезення товару з м. Нижній Новгород та вартість перевезення товару з м. Бєлгород має велику різницю.

Як вбачається з матеріалів справи за умовами заявки мало бути здійснене перевезення вантажу - глушителів, вагою 20 тн., але за змістом транспортного документа предметом перевезення є запасні частини для автомобілів, вагою 12635,50 кг. Тобто, як зазначено вище, позивач не надав суду першої інстанції доказів узгодження з відповідачем внесення змін до договору - заявки щодо номенклатури товару, його ваги та вартості послуг перевезення.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у своєму рішенні, що надані до справи договори оренди транспортних засобів з ТОВ «Влад-транс»є загальними та не містять будь-яких даних щодо конкретного перевезення та вартості обумовлених договором-заявці послуг з перевезення, тому не можуть бути доказами на підтвердження здійсненого перевезення саме за договором-заявкою, зазначеному в позові. Крім того, надана до апеляційної скарги заявка на перевезення вантажу відповідачу, що підписана ЧП ОСОБА_3 (позивачем) та ТОВ «Влад-Транс»датована 24.12.2011 року, а акт приймання передачі виконаних робіт з перевезення між ЧП ОСОБА_3 (позивачем) та ТОВ «Влад-Транс»датований 07.12.2011 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції правомірно визнав, що позивачем, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами обставин того, що організацію перевезення вантажу - глушителів, вагою 20 тн. автомобільним транспортом за маршрутом: м. Нижній Новгород (Росія) -смт. Васищеве, Харківської області було здійснено позивачем за договором-дорученням №1148, договором-заявкою №3-24112011-8 від 24.11.2011 року та транспортним документом - СМR №069656 (екземпляр для перевізника 807070007/2011/508743), що є підставою для відмови в задоволенні заявленого позивачем позову.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 23.08.12 року у справі № 5023/3052/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 22, 33, 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 23.08.12 року у справі № 5023/3052/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 24.10.2012 року

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Гетьман Р.А.

Плужник О.В.