Рішення № 26533395, 17.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/11114-2012 17.10.12

За позовом Державного підприємства «Рава-Руське лісове господарство»

до Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»

про стягнення 632 950, 88 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивач: не з'явився

від відповідача: Рагуліна О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України»про стягнення 632 950, 88 грн., з яких: 503 944, 08 грн. -основного боргу, 32 013, 49 грн. -3 % річних, 8 873, 16 грн. -інфляційних втрат. Також позивач просить стягнути з відповідача 3 000, 00 грн. -компенсації витрат на надання правової допомоги та судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 року в частині оплати поставленої продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2012 року порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на

10.09.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача 34 484, 86 грн. -штрафу, 13 657, 89 грн. -3 % річних, а також 8 873, 16 грн. -інфляційних втрат.

Разом з тим, оскільки позивач в порядку ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України не відмовився від позову в частині стягнення основної суми боргу, суд розглядає вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 503944,08 грн., 34 484, 86 грн. -штрафу, 13 657, 89 грн. -3 % річних, а також 8 873, 16 грн. -інфляційних втрат.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позивач не у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, однак відповідач повністю розрахувався за поставлений товар у розмірі 503 944, 08 грн., у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову. Також відповідач подав клопотання про зменшення на 99 % розміру штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат та витрат на надання правової допомоги.

У даному судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято за результатами оцінки поданих учасниками процесу документів, копії яких долучено до матеріалів справи та оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.10.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2011 р. між Державним підприємством «Рава-Руське лісове господарство»та Державним підприємством «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»укладено договір поставки № ЦЦПП-04/0015/11, за умовами якого позивач зобов'язався у 2011 році поставити, а відповідач -прийняти і оплатити товар: шпали дерев'яні І типу ДСТУ ГОСТ 78-2009, шпали дерев'яні ІІ типу ДСТУ ГОСТ 78-2009.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна цього договору становить 9 000 600, 00 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору остаточний фінансовий взаєморозрахунок сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується сторонами після поставки товару в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації до цього договору. Перебіг строку оплати поставленого товару починається після сплину 30 банківських днів з моменту підписання акту звірки.

Договір, відповідно до п. 10.1., набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011 р.

Як зазначається в акті звірки від 30.11.2011 р., складаного відповідно до п. 4.1. договору, позивачем здійснено поставку товару на суму 2 094 221, 23 грн.

Наведена обставина не заперечується також і відповідачем.

13.01.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 25/10 про сплату заборгованості за договором № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати поставленого за договором № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 р. товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 503 944, 08 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Умовами договору передбачено початок строку оплати отриманого товару після сплину 30 банківських днів з моменту підписання акту звірки.

Тож, оскільки акт звірки було підписано 30.11.2011 р., строк початку оплати отриманого відповідачем товару почав свій перебіг з 12.01.2012 р.

Разом з тим, умовами договору не визначено кінцевий термін здійснення оплати, а відтак -суд дійшов висновку, що у даному випадку застосуванню підлягають положення ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, до порушення провадження у даній справі відповідачем було перераховано на користь позивача грошові кошти на виконання договору № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 р. на суму 435 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що у процесі провадження у справі відповідач перерахував на користь Державного підприємства «Рава-Руське лісове господарство»68 944, 08 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі відповідач сплатив заборгованість за договором № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 р. у сумі 68 944, 08 грн., суд вважає за необхідне припинити провадження у даній справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату отриманої за договором № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 р. продукції, оскілки відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України зобов?язання має бути виконано у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у такому розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 7.7. договору за порушення строків оплати за поставлений товар відповідач сплачує 0,1 % річних від простроченої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тож, з огляду на те, що відповідач самостійно сплатив заборгованість за договором № ЦЦПП-04/0015/11 від 12.01.2011 р. суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафу до 10 % від суми, яка була заявлена позивачем, що становить 3 201, 35 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку суду розмір 3 % річних від простроченої суми за період з 14.01.2012 р. (виникнення заборгованості відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України) до 03.07.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) становить 12 556, 33 грн. та 8 873, 16 грн. -інфляційні нарахування за вказаний період.

За таких обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: 3 201, 35 грн. -штрафу, 12 556, 33 грн. -3 % річних від простроченої суми та 8 873, 16 грн. -інфляційних нарахувань.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, у разі закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі тягне за собою повернення сплачених сум судового збору.

За таких обставин, суд вважає за необхідне повернути Державному підприємству «Рава-Руське лісове господарство»з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 351, 84 грн., сплачений платіжним дорученням № 4222 від 03.07.2012 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи № 5011-51/11114-2012.

Що ж до вимог позивача про компенсацію витрат на правову допомогу у сумі 3 000, 00 грн. суд відзначає, що відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У контексті наведеної норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені саме адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно з п. 14 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи організації та діяльності адвокатури.

Статтею 5 Закону України "Про адвокатуру" встановлено: адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Разом з тим, Державним підприємством «Рава-Руське лісове господарство»укладено з Мельником Ярославом Богдановичем угоду № 12/01 від 12.01.2012 р. про надання юридичної допомоги. Також, матеріалами справи підтверджується перерахування на рахунок Мельникова Ярослава Богдановича грошових коштів у сумі 2 483, 70 грн.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у Мельника Ярослава Богдановича права на зайняття адвокатською діяльністю, а відтак -кошти, сплачені йому позивачем не підлягають відшкодуванню в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Рава-Руське лісове господарство»задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»(03038, м. Київ, вул. Федорова, 32, код ЄДРПОУ 24249750), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства «Рава-Руське лісове господарство»(80316, Львівська обл., Жовківський район, м. Рава-Руська, вул. В.Великого, 30, код ЄДРПОУ 00992450) 3 201, 35 (три тисячі двісті одна грн. 35 коп.) грн. -штрафу, 12 556, 33 (дванадцять тисяч п?ятсот п?ятдесят шість грн. 33 коп.) грн. -3 % річних, 8 873, 16 (вісім тисяч вісімсот сімдесят грн. грн. 16 коп.) грн. -інфляційних нарахувань, 482, 96 (чотириста вісімдесят дві грн. 96 коп.) грн. -судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Припинити провадження у справі № 5011-51/11114-2012 в частині позовних вимог Державного підприємства «Рава-Руське лісове господарство»до Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»в частині стягнення 68 944, 08 грн.

5. Повернути Державному підприємству «Рава-Руське лісове господарство»з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 351, 84 грн., сплачений платіжним дорученням № 4222 від 03.07.2012 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи № 5011-51/11114-2012.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.10.2012р.

Суддя Пригунова А.Б.