Постанова № 26527101, 19.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 вересня 2012 р. № 2-а- 9327/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В., суддів Зінченка А.В., Спірідонова М.О.,

при секретарі судового засідання Мелконян А.П.,

у присутності представників сторін

позивача Маслова Л.К.

відповідача Гуньковської Н.О., Зіборової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позовні вимоги заявлені до Вовчанської МДПІ Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.08.2012 року №0000292301, № 0000282301, №0000062201, №0000272301.

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити посилаючись на те, що висновки акту перевірки, на підставі якого ухвалені спірні рішення, обумовлені неправильним застосуванням податковою інспекцією норм податкового законодавства, та не відповідають фактичним обставинам справи: висновок відповідача про відсутність права на формування валових витрат за рахунок взаємовідносин з контрагентами , угоди яких визнано нікчемними є неправомірним, з огляду на те, що реальність операції підтверджена первинними бухгалтерськими документами, а правовідносини в ланцюгу постачання не стосуються учасників цієї операції; - зменшення сум валових витрат у зв'язку з продажем товарів по ціні, нижчої від повної собівартості є не обґрунтованим, оскільки неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю; не врахування матеріалів попередньої планової виїзної перевірки в частині податку на прибуток є необґрунтованим, оскільки ці висновки спростовуються раніше прийнятим судовим рішенням, яке набрало законної сили; розрахунок з нерезидентом відбувався за транспортно-експедиційні послуги, і, таким чином, є компенсацією вартості послуги, наданої позивачу нерезидентом, що виключає застосування підпункту «й»п. 160.1. ст. 160 ПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, пославшись на висновки акту перевірки, вважає, що нарахування податків, штрафних санкцій, зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, нарахування податку з доходів нерезидентів з джерела виплати здійснені законно та обґрунтовано, просив в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

У період з 01.06.2012 року по 13.07.2012 року фахівцями відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 20.07.2012 року № 220/22-05507436, яким встановлено порушення пп. 14.136 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.138.4,138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 ПК України,внаслідок чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на 297380 грн.; пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.138.4,138.6-138.9 пп.138.10.2.-138.10.4 п.138.10, п.138.11. ст..138 ПК України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 28679368,00 грн.; п.198.6 ст.198 ПК України; п.160.1-160.2 ст.160 ПК України внаслідок чого підприємством не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів нерезидентів із джерел походження в Україні на суму 92605 грн.; п.3.5, п.7.24 гл.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 № 637 внаслідок чого підприємством завищено ліміт залишку готівки в касі на суму 20478,77 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень №0000292301 від 01.08.12, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 297 380,00 грн.; № 0000282301 від 01.08.12, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 28 679 368,00 грн.; №0000062201 від 01.08.12, яким визначено податок з доходів нерезидентів у сумі 92 605,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції в сумі 3 020,00 грн.; №0000272301 від 01.08.12, яким визначено штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 40 957,54 грн.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.3 ст..2 КАС України суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення рішення № 0000282301 від 01.08.12, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 28 679 368,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що при проведенні перевірки податковим органом встановлено порушення формування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, внаслідок неврахування підприємством результатів попередньої планової виїзної перевірки (зменшення збитків на суму 11048109 грн.) та реалізації власної господарської продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість на суму 18334272 грн.

Щодо неврахування підприємством результатів попередньої планової виїзної перевірки (зменшення збитків на суму 11048109 грн.), як підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем встановлено, що підприємством завищення задекларованих позивачем показників рядку 06.6 Декларації з податку на прибуток «Від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього звітного (податкового ) періоду (від'ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від'ємне значення об'єкту оподаткування за 1 квартал 2011 року»за 2-4 квартали 2011 року та 1 квартал 2012 року на суму 11048109,00 грн. судовим розглядом встановлено, що вказане порушення виникло внаслідок не відображення підприємством по зазначеному рядку Декларації з податку на прибуток за ІІ-IV квартали 2011 року результатів попередньої планової виїзної перевірки, за наслідками якої підприємству зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на вказану суму, суд зауважує наступне.

П.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у ред.., що діяла на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судовим розглядом встановлено, що у липні 2011 року фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатами, якої складено акт від 06.07.2011 року № 395/23-05507436. Порушення встановлені вказаним актом стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 01.08.2011 року № 0000162301, яким підприємству зменшено суму збитків на 11048109,00 грн.

Вказане рішення оскаржено позивачем у судовому порядку та постановою суду від 11.12.2011 року податкове повідомлення рішення від 11.08.2011 року № 0000162301 скасовано та ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.04.2012 року вказане рішення залишено без змін. Отже, рішення суду першої інстанції на момент проведення перевірки у липні поточного року набуло законної сили, а отже у відповідача були відсутні підстави для зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11048109 грн.

Посилання представників відповідача на незгоду з рішенням суду у справі 2а-10544/11/2070 та оскарження його в касаційному порядку, суд вважає необґрунтованим, оскільки незгода відповідача з цим рішенням не робить дії позивача незаконними. У разі скасування судових рішень судом касаційної інстанції і відмови в позові, позивач буде зобов'язаний скоригувати показники своїх декларацій шляхом уточнень.

Стосовно встановлення перевіркою факту реалізації власної господарської продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість на суму 18334272 грн., як підстави винесення оскаржуваного рішення суд звертає увагу на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою винесення вказаного рішення було встановлене перевіркою порушення підприємством положень пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.138.4,138.6-138.9 пп.138.10.2.-138.10.4 п.138.10, п.138.11. ст..138 ПК України, які виразилися у здійсненні реалізації продукції власного виготовлення за цінами нижче собівартості, внаслідок чого завищено валові витрати на загальну суму 18334272 грн., оскільки, на думку податкового органу, з урахуванням положень ст..79 ГК України до валових витрат можуть бути віднесені тільки витрати,обумовлені отриманням прибутку. Розрахунок спірної суми здійснений відповідачем на підставі порівняння цін реалізації продукції позивача з його витратами, розподіленими по видах продукції. Цей розрахунок в акті перевірки виконаний з посиланнями на Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318), Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (наказ Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 № 373)

У судовому засіданні представник позивач не заперечував проти здійснення реалізації товару за цінами нижчими собівартості, тому вказана обставина судом не встановлюється.

Проте суд не погоджується з позицією відповідача, виходячи з наступного. За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

П.14.1.36 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт,наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, вказаними нормами прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари (роботи, послуги), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Проте суд звертає увагу на те, що положення р.3 ПК України, що регулюють відносини у сфері оподаткування прибутку підприємств не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати, здійснення яких пов'язане із отриманням прибутку. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості. Статтею 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від них. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.02.2011 року у справі № 21-13а-11

Суд також зауважує, що визнати такою, що не пов'язана з господарською діяльністю позивача, можливо лише конкретну господарську операцію, а не умовно розраховану суму (відсоток) з загального обсягу витрат. Розділ 3 ПК України не передбачає можливості виключення частки документально підтверджених витрат зі складу валових витрат на підставі методик формування собівартості продукції чи інших економічних критеріїв. Тому посилання відповідача на нормативи бухгалтерського обліку та Методичні рекомендації з формування собівартості продукції суд не бере до уваги як такі, що не стосуються оподаткування і знаходяться поза межами компетенції відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновок відповідача про виключення зі складу валових витрат позивача 18334272,00 грн. внаслідок продажу продукції по ціні, нижчої від фактичної собівартості,таким, що не відповідає вимогам закону.

На підставі викладеного, суд, керуючись ст..ст.9, 71 КАС України вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про порушення формування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, внаслідок неврахування підприємством результатів попередньої планової виїзної перевірки та реалізації власної господарської продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість необґрунтованими, а отже податкове повідомлення рішення № 0000282301 від 01.08.12 року, прийняте за їх наслідками, таким, що підлягає скасуванню.

Податкове повідомлення-рішення №0000292301 від 01.08.12, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 297 380,00 грн.

Судовим розглядом встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем встановлено неправомірність формування валових витрат за рахунок взаємовідносин з контрагентами МПП «Футура», МПП «Імпульс», ТОВ «ЛБФ Укрпромгрупп», ТОВ «Лакрус НМ», ТОВ «Олден Інвест», ПАТ «НВП «Холод», угоди яких визнано нікчемними на суму 297380 грн.

У судовому засіданні представник відповідача із посилання на акти перевірок та листи податкових органів на обліку у яких знаходяться вказані вище контрагенти позивача, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що за результатами перевірок цих підприємств встановлено, що у контрагентів відсутні трудові ресурси, складські приміщення і виробничі потужності, що відповідно позбавляє позивача права на віднесення до складу валових витрат за операціями з придбання у них товарів та послуг.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Як вже зазначалося вище відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином формування валових витрат відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару (отримання послуги), в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів вбачається, що між позивачем та означеними вище контрагентами укладено відповідні договори на придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг (а.с.82-84,138-140,178-183, т.1, а.с.9-11,27 тт2)

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах договорів, позивачем подані до суду виписані контрагентами податкові накладні (а.с.110-114,161-163,199-203,229-231, т.1, а.с.16-19,30 т.2) , зміст та форма яких відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу Мінфіну від 25.11.2011, № 1492 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.85-91,126-135,174-177, 209-219, т.1, а.с.2-8,28 т.2) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, дорученнями на отримання ТМЦ, актами приймання передачі виконаних робіт (форма Кб-2в) (а.с.141-143,166-167,184-198, т.1, а.с.12-15,29, т.2

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт (а.с.92-109,144-160,174-177, 224-228, т.1)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом -Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Щодо посилань представника відповідача на недотримання контрагентами позивача вимог податкового законодавства, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, то суд, враховуючи положення практики Європейського суду з прав людини, зазначає, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Проте це не може бути підставою для встановлення порушень податкового законодавства добросовісного контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що він був безпосередньо залучений до таких зловживань. Платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності (рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", рішення від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії")

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з вказаними контрагентами та відповідно неправомірність формування валових витрат по взаємовідносинам із ними необґрунтованими, а отже податкове повідомлення рішення №0000292301 від 01.08.12 року таким, що підлягає скасуванню.

Податкове повідомлення - рішення №0000272301 від 01.08.12, яким визначено штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 40 957,54 грн.

Питання обігу готівки врегульовані приписами Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95-ВР «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки», Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (далі по тексту Постанова № 637)

Так, п. 3.4-3.5. Постанови №637 визначено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо (абз.1 п.3.4); якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий (абз.2 п.3.4); підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника (абз.3 п.3.4).

За правилами п.3.5 Положення №637 у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.

Матеріалами справи підтверджено, що при проведенні перевірки виявлено видатковий касовий ордер від 17.01.2012 року № 58, виданий на ім'я одержувача ОСОБА_4 та не підтверджений її особистим підписом, внаслідок чого з урахуванням п.7.24. Постанови № 637, згідно якого у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки, встановлено перевищення ліміту каси у розмірі 20478,77 грн.

Наявними у матеріалах справи звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, авансовими відомостями видачі грошей, реєстром авансового звіту, випискою по рахунку 6315 за січень 2012 року, підтверджено подальше використання коштів, отриманих за видатковим касовим ордером № 58 від 17.01.2012 року, а отже процес фізичного руху активів від одного суб'єкта господарювання до іншого.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення суб'єкт владних повноважень діяв без урахування положень ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно якої рішення суб'єкта владних повноважень мають прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, в тому числі із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а отже оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Податкове повідомлення рішення №0000062201 від 01.08.12, яким визначено податок з доходів нерезидентів у сумі 92 605,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції в сумі 3 020,00 грн.

Так, відповідно до п.160.1, 160.2. ст..160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента,що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Згідно підпункту «й»п.160.1 ст.160 ПК України під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів /виконаних робіт/ наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Отже, доходи, отримані нерезидентом в якості компенсації вартості (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва) не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими ст. 160 ПК України. Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та Company OYJ»укладено договір № 110405 від 04.05.2011 року про надання послуг.

Висновок про порушення позивачем норм п.160.1., 160.2 ст.160 ПК України зроблений на підставі того, що при проведенні перевірки, встановлено, що договір, укладений між позивачем та Company OYJ»є договором інжинірингу.

Відповідно до п.14.1.85 п.14.1 ст.14 ПК України інжинірингом є - надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об'єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов'язаних із такими послугами (роботами.)

Із дослідженого в судовому засіданні договору № 110405 від 04.05.2011 року, укладеного між позивачем та Company OYJ», актів виконаних робіт до означеного договору (а.с.45-58,т.2), встановлено, що предметом угоди є надання послуг з огляду та діагностики виробничої мережі для високотемпературної обробки молока, асептичного розливу молока та рідких молочних продуктів; регулювання та наладка мережі; консультування по технічному обслуговуванню мережі (п.1, додатки №№ 2-4 до Договору).

Виходячи зі змісту вказаних документів, суд приходить до висновку, що Company TER OYJ»позивачеві не надавалися послуги у розумінні приписів п.14.1.85 п.14.1 ст.14 ПК України

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог по визначенню податкового зобов'язання по відносинам із вказаним контрагентом, посилаючись на те, що позивач був зобов'язаний перерахувати до бюджету податок з доходів нерезидента ecta Impex LLP», однак цього не зробив, при цьому не надав до перевірки довідку компетентного органу, яка підтверджує, що експедитор-нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (мається на увазі Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, надалі Конвенція).

Судовим розглядом встановлено, що на підставі договору доручення від 01.11.10 №077 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів, позивач здійснив оплату наданих експедитором-нерезидентом транспортно-експедиційних послуг на користь Компанії Impex LLP»(Сполучене Королівство) на суму 62 тис. дол.США або 494357,00 грн.

Доводи відповідача, відносно того, що кошти в сумі 62 тис. дол. США, отримані нерезидентом, є доходом від здійснення господарської діяльності на території України, а тому підлягають оподаткуванню, судом до уваги не беруться, оскільки як вбачається з п.п. 1.1. Договору від 01.11.2010 №077 про надання транспортно-експедиційних послуг, його предметом є надання експедитором замовнику за плату та за рахунок клієнта (позивача) послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, а саме: оплачувати перевізникам належні платежі за морське та залізничне транспортування вантажів, здійснювати розрахунки з іншими особами за ті види робіт, що можуть виникнути в процесі виконання цього договору у зв'язку з перевезенням вантажу. При цьому, клієнт зобов'язується сплатити експедитору узгоджену винагороду (ст. 5 договору).

Тобто, у даному випадку, узгоджена винагорода виступає як вид компенсації вартості послуги наданої резиденту (клієнту) від такого нерезидента (експедитора), а не є, за посиланням ДПІ, доходом від здійснення господарської діяльності, при тому, що господарська діяльність в розумінні п. 14.1.36 ст.14 ПК України повинна носити регулярний, постійний та суттєвий характер. Проте, податковим органом не доведено факту ведення нерезидентом - Компанією Impex LLP»діяльності, яка відповідає ознакам зазначеним вище по наданню експедиційних послуг саме на території України.

З огляду на положення ст. 71 КАС України та беручи до уваги п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, котрим встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями прав позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України

Керуючись ст..ст.160-163,185,186 КАС України суд

постановив

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити

Скасувати податкові повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної Державної податкової інспекції у Харківській області від 01.08.2012 року №0000292301, № 0000282301, №0000062201, №0000272301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (код ЄДРПОУ 05507436, смт. Великий Бурлук, вул.. Терешкової,2, індекс 62602) судовий збір 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена 24.09.2012 року

Головуючий суддя Ю.В.Зоркіна

Суддя А.В. Зінченко

Суддя М.О. Спірідонов