Постанова № 26525698, 10.10.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

10 жовтня 2012 р. (15:30 год.)

Справа №2а-9590/12/0170/18

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Астра"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

представники сторін: не з'явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Астра" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000062203 від 10 травня 2012року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що податковим органом нараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість у зв’язку з виключенням суми податкового кредиту у липні 2011 року по взаємовідносинам з ПП "Інтенція". Позивач підкреслює, що висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеному між позивачем та постачальником позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманого товару в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку, тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.09.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання 10.10.12 р. представник позивача не з’явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань до суду не надіслав. У попередньому судовому засіданні представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що податкове повідомлення –рішення було прийнято за результатами проведеної перевірки, у зв’язку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для його скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 93-95).

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Астра" є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 08.11.2011 р. № 200008645 серії НБ №365111, індивідуальний податковий номер -207139101113.

Судом встановлено, що посадовими особами Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП "Інтенція" за період з 01.07.2011р. по 31.07.2011р., за наслідками перевірки складено акт від 24 квітня 2012 року №313/22-03/20713914.

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV; п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2012 р. на суму 8945,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2012 року №00000622203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8945,00 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням позивач оскаржував його в адміністративному порядку до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, Державної податкової служби в АР Крим та Державної податкової служби України. За результатом розгляду скарг позивача податковими органами прийняті рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення рішення – без змін.

Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від’ємного значення податку на додану вартість на суму 8945,00 грн. підприємства ТОВ "Астра", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов’язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв’язку прийняттям такого повідомлення –рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов’язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Актом перевірки відповідача № 313/22-03/20713914 від 24.04.2012 року встановлено, що Алчевською ОДПІ був складений акт від 11.11.2011 №1807/231/37156804 “Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011. За висновками акту перевірки встановлено, що ПП «Інтенція» порушено п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, наказу ДПА України від 25.01.2011 №41, в результаті чого завищено суму податкових зобовязань з податку на додану вартість всього в сумі 51634813,00 грн. та завищено суму податкового кредиту на 47645313,00 грн.; п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Інтенція» із зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями.

Також, в акті відповідача зазначено, що Алчевською ОДПІ направлено до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців виконавчого комітету Алчевської міської ради повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням. Свідоцтво платника анульовано 22.09.2011р. згідно рішення про анулювання від 22.09.2011р. згідно ст. 184 ПК України.

Розбіжності виникли у зв’язку з виключенням зі складу податкового кредиту липня 2011 року суми у розмірі 8944,50 грн., сформованої за результатами господарської операції з ПП "Інтенція".

Саме ця сума 8944,50 грн. була виключена податковим органом із податкового кредиту позивача за липень 2011 р. з відповідним донарахуванням ПДВ до сплати в бюджет за липень 2011 р. в сумі 8944,50 грн.

Судом встановлено, що відповідно до податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2011 року, реєстру виданих та отриманих накладних, сума у розмірі 8944,50 грн. по взаємовідносинам з ПП "Інтенція" була включена до складу податкового кредиту липня 2011 року.

Однак суд звертає увагу на те, що вищевказані обставини, які були зазначені відповідачем в акті перевірки спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідно до постанови Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2012р. по справі №2а-11321/11/1270, якою позовні вимоги ПП "Інтенція" до Алчевської ОДПІ у Луганській області були задоволені частково, а саме визнано дії Алчевської обєднаної державної податкової інспекції у Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1807/231/37156804 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства «Інтенція», код за ЄДРПОУ 37156804, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011» протиправними; зобов'язано Алчевську обєднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС “Результати співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА” відомості щодо задекларованих приватним підприємством «Інтенція», код за ЄДРПОУ 37156804, за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 51634813,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 47645313,00 грн. та у задоволенні решти позовних вимог відмовити. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012р. апеляційну скаргу Алчевської ОДПІ у Луганській області на постанову від 10.02.2012р. по справі №2а-11321/11/1270 залишено без задоволення, а постанову суду від 10.02.2012р. по справі №2а-11321/11/1270 залишено без змін.

Із змісту постанови вбачається, що ПП «Інтенція» є платником податків і зборів та перебуває на обліку в Алчевській ОДПІ з 26.08.2010 №37939, є платником податку на додану вартість, про що Алчевською ОДПІ видане свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15.09.2010 за №100301389, індивідуальний податковий номер 371568012066.

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що у період, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ПП «Інтенція», а саме здійснював покупку тканини прогумованої на підставі рахунків - фактури №45 від 04.07.2011р., №СФ-000174 від 18.07.2011р. та видаткових накладних №45 від 07.07.2012 р., №РН-0000174 від 01.08.2011 р.

Відповідно до поняття "рахунок-фактура" - це від комерційного рахунку, який виписується продавцем покупцеві після відпустки товару і служить підставою для прийняття до відрахування або відшкодування податку на додану вартість. Рахунок-фактура визначається первинним документом, якщо містить таки реквізити: назву документа, дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст, обсяг та одиницю вимірювання госоперації; посади осіб, відповідальних за здійснення госопераційі правільність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні госоперації.

Також, видаткова накладна є теж первинним документом бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Але для надання видатковій накладній юридичної сили й доказовості вона повинна містити обов’язкові реквізити, передбачені законодавством.

Таким чином, якщо рахунок-фактура містить усі істотні умови та у сторін є первинні документи, які підтверджують виконання операції (видаткова накладна), то можливо вважати, що між сторонами укладено договір у спрощеній формі.

Отже відповідно до цих первинних документів суд убачає, що на виконання договору у спрощеній формі ПП "Інтенція" було виписано видаткові накладні на тканину прогумовану Х-26, К-26 №45 від 07.07.2012р. на суму 21172,00 грн. у т.ч. ПДВ - 3528,67 грн. та № РН-0000174 від 01.08.2011р. на суму 32495,00 грн. у т.ч. ПДВ - 5415,83 грн., а отже на загальну суму 53667,00 грн., в тому числі ПДВ – 8944,50 гривень.

Судом встановлено, що позивачем від ПП "Інтенція" були отримані податкові накладні №45 від 06.07.2011 року на загальну суму – 21172,00 грн., в т.ч. ПДВ –3528,67 грн. та №174 від 19.07.2011 року на загальну суму – 32495,00 грн., в т.ч. ПДВ –5415, 83 грн.

Вказана сума податку на додану вартість була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді липень 2011 року.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання тканини прогумованої від ПП "Інтенція" у липні 2011 року.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжних доручень №235 від 06.07.2011р. (призначення платежу - оплата за тканину прогумовану х-26 рох. №СФ-000045 від 04.07.2011р. ) на суму 21172,00 грн. у т.ч. ПДВ - 3528,67 грн., №242 від 19.07.2011р. (призначення платежу - оплата за тканину прогумовану к-26 рох. №СФ-000175 від 18.07.2011р. ) на суму 32495,00 грн. у т.ч. ПДВ - 5413,83 грн., позивач сплатив за зазначений товар.

Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість були сплачена позивачем, зазначена сума увійшли до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця –ПП "Інтенція".

Крім того, в подальшому зазначений товар був реалізований, а саме придбану тканину у кількості 801 пог.м у 3 кварталі 2011 року позивачем було списано на виробництво: ВСУ-2, 5А-22 шт., ВСУ-15А - 2 шт., ВОП-3- 4 шт. Рух тканини прогумованої К-26 на рахунку 201 відображено у оборотно-сальдової відомості. Судом встановлено, що у 3 кварталі 2011 року позивач виготовляв текстильні м'які ємкості водозливного пристрою ВСУ для різних типів вертольотів для російських підприємств ЗАТ "Авіф-ФЕД-сервіс" та ВАТ "АК "Ригель", що підтверджується копіями калькуляцій затрат на виробництво та розшифровки матеріалів на виготовлення ВСУ та ВОП по договорам №13/П-11 від 17.03.2011р. з ЗАТ "Авіф-ФЕД-сервіс" та №7-ВСУ/11 від 14.06.2011р. з ВАТ "АК "Ригель". А факт здійснення експорту підтверджується вантажними митними деклараціями на адресу зазначених підприємств.

Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (липень 2011р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну. Податковий кредит за циєю операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом липня 2011р. у зв'язку з придбанням тканини прогумованої, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ПП "Інтенція") позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15.09.2010 за №100301389) і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов’язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених між позивача та його контрагентом - ПП "Інтенція", оскільки у контрагента в ході перевірки встановлено відсутність необхідним умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товаро-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент –ПП "Інтенція" є суб’єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ПП "Інтенція", був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між ПП "Інтенція" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ПП "Інтенція" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8945,00 грн., у зв’язку із виключенням суми у розмірі 8945,00 грн. з податкового кредиту за період липня 2011 року.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000062203 від10.05.2012 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Астра" 107,30 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Панов О.І.