Постанова № 26518496, 17.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2012 р. Справа № 5004/689/12 Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"

на рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 року

у справі № 5004/689/12

господарського суду Волинської області

за позовом Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"

про стягнення 181 774,20 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явились;

відповідача - Мартиник О.В.;

В С Т А Н О В И В:

В червні 2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до Публічного акціонерного товариства ""Західінкомбанк" про стягнення заборгованості за договором суборенди майнового комплексу в розмірі 181 774,20 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року (суддя Кравчук В.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 року (судді Юрчук М.І., Крейбух О.Г., Василишин А.Р.) позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Західінкомбанк" на користь ФОП ОСОБА_4 заборгованість по орендній платі 146 774,20 грн. В стягненні 35 000,00 грн. відмовлено.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 30.04.2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (позивач - орендар) і малим підприємством "Інкомсервіс" (орендодавець) укладено договір оренди майнового комплексу, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 з прилеглими прибудовами, загальною площею 362,5 м.кв, пунктом 6.4 якого передбачено право орендаря здавати орендоване майно в суборенду, при цьому строк суборенди не повинен перевищувати строк оренди.

30.04.2009 року між ФОП ОСОБА_4 (позивач - орендар) та Черкаською філією КБ "Західінкомбанк" ТОВ (відповідач - суборендар) укладено договір суборенди вказаного майнового комплексу, відповідно до пункту 1.1 якого та на підставі акта приймання-передачі від 30.04.2009 року, орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування (суборенду) майновий комплекс, що знаходиться в АДРЕСА_1, з прилеглими господарськими прибудовами. Загальна площа приміщення становить 362,50 м2.

Відповідно до п. 2.1 договору орендна плата складає 35 000,00 грн. за календарний місяць і повинна щомісячно перераховуватись на поточний рахунок банку орендаря не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Строк дії договору суборенди від 30.04.2009 року встановлено з 30.04.2009 року по 31.07.2009 року (п.8.1. договору), з автоматичним продовженням терміну його дії на такий самий строк у випадку відсутності заяви жодної зі сторін про його припинення (п.8.2 договору).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням Черкаською філією "Західінкомбанк" грошових зобов'язань за договором суборенди від 30.04.2009 року, в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість по орендній платі в розмірі 181 774,20 грн. за період з травня 2009 року по жовтень 2009 року.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Посилаючись на вимоги вищевказаних статей законодавства щодо обов'язку відповідача своєчасно та в розмірі, встановленому договором найму, сплачувати орендну плату за користування орендованим майном, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про порушення відповідачем умов договору суборенди від 30.04.2009 року, який є дійсним та сторонами не розірвано.

Крім того, місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 146 774,20 грн., обґрунтовано вказав на помилковість посилань відповідача про ненастання строків сплати орендних платежів через ненадання позивачем рахунків на оплату, оскільки в спірному договорі визначено розмір, строки та обов'язок відповідача своєчасно перерахувати орендну плату.

Водночас, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про не пов'язаність строків оплати і виставлення орендодавцем рахунків, оскільки наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплати орендних платежів.

Також, ґрунтується на вимогах закону висновок місцевого господарського суду, з яким погодилась апеляційна інстанція, про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 35 000,00 грн. за травень 2009 року в зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, врахувавши подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за травень 2009 року, вірно вказали на пропуск позивачем строків позовної давності щодо стягнення зазначеної суми.

З даними висновками місцевого й апеляційного господарського судів повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про ненадання відповідачем рахунків на оплату орендної плати не заслуговують на увагу, оскільки відсутність рахунків не звільняє відповідача від виконання обов"язків по оплаті орендної плати відповідно до умов договору та вимог закону.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарського суду Волинської області та Рівненського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 року у справі № 5004/689/12 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик О.А. Подоляк