Постанова № 26514402, 18.10.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/3485/12

Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Матохнюка Д.Б. Совгири Д. І.

при секретарі: Грищук С.Д.

за участю представників сторін:

представника позивача: ОСОБА_2,

представник відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про визнання дій неправомірними та скасування вимоги №Ф-53 від 06.04.2012 року , -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому про визнання неправомірними дій, визнання незаконною та скасування вимоги №Ф-53 від 06.04.2012 року.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 19 липня 2012 в задоволенні позову відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача в судове не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності заборгованості по сплаті страхових внесків в сумі 1528,71 грн. станом на 06.04.2012 року, позивачем не спростований. Вимога про сплату боргу № Ф-53 від 06.04.2012 року сформована відповідачем правомірно, в межах повноважень, наданих йому Законом.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Роботодавцями згідно з п. 1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1,10, 15 статті 11 цього Закону.

Статтею 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки в повному обсязі страхові внески.

В розумінні зазначених вище правових приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_3 є страхувальником, а тому зобов'язана нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року N 2461-VI внесено зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким визначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Враховуючи викладене, колегія суддів не заперечує висновку суду першої інстанції щодо обов'язку позивача сплачувати в 2010 році страхові внески, нараховані відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.

Як встановлено апеляційним судом, позивач не має найманих працівників, за яких зобов'язаний здійснювати обчислення та сплату страхових внесків.

До матеріалів справи долучено повідомлення-розрахунок, в якому вказано розмір мінімального страхового внеску, суму зарахованої частини єдиного або фіксованого податків та сплачених страхових внесків, суму, що належить до сплати за липень-грудень 2010 року.

При цьому, вказаний розрахунок не містить оцінки валового доходу та витрат позивача, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), виходячи з яких здійснюється нарахування страхових внесків. Разом з тим, із вказаного розрахунку неможливо також встановити порядок визначення розміру мінімального страхового внеску, виходячи з якого обчислено суму страхових внесків, що належить сплатити позивачу.

Вказані обставини позбавляють суд можливості встановити правомірність обчислення розміру боргу позивача зі сплати страхових внесків та відповідно встановити правомірність винесеної вимоги про сплату боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність винесеної вимоги про сплату боргу відповідачем під час судового розгляду справи не доведена.

Стосовно вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача по визначенню розміру і порядку проведення нарахувань заборгованості зі сплати страхових внесків, слід зазначити, що результатом оскаржуваних позивачем дій стало прийняття відповідачем рішення у формі вимоги про сплату боргу.

При оскарженні такого рішення, суд перевіряє правомірність дій щодо порядку нарахувань заборгованості і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує відповідне рішення. Вказане свідчить про те, що визнання протиправним та скасування рішення охоплює в собі й визнання неправомірними дій при його прийнятті, а тому питання неправомірності дій, у даному випадку, окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про визнання дій неправомірними та скасування вимоги №Ф-53 від 06.04.2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому №Ф-53 від 06.04.2012 року.

В решті позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "23" жовтня 2012 р. .

Головуючий Курко О. П.

Судді Матохнюк Д.Б.

Совгира Д. І.