Постанова № 26500460, 10.07.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2012 р. справа № 2а-0870/3374/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Шкуропадська В. М.

за участю представників:

позивача: - Жигунова О. М. (дов. від 10.01.12 № 2)

відповідача: - Ратієв Д. С. (дов. від 08.06.12), Андросович Г. Є. (дов. від 28.03.12)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року

у справі № 2а-0870/3374/11

за позовом державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат»звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податків у м. Запоріжжі, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000740808/0 від 05.10.10, № 0000740808/1 від 09.12.10 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 20790228,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 17542 891,80 грн., всього 38333119,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків відповідача під час проведеної перевірки, результати яких стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про: заниження валового доходу внаслідок не включення до складу валового доходу суми непогашеної заборгованості, визнаної у порядку судового врегулювання спору ухвалами про затвердження мирової угоди; завищення валових витрат на суму витрат на виготовлення продукції, яка в подальшому реалізовувалась покупцям за цінами, нижчими її повної собівартості, що не може бути визнано як господарська діяльність; завищення валових витрат на суму витрат, понесених підприємством при придбанні юридичних послуг за договором з ТОВ "ЕФ.ТІ.ЕЛ ЕСІСТЕНС" про надання юридичних послуг № 2/09-2009 FTL/370 від 21.10.09, тому, що дана операція не пов'язана з господарської діяльністю підприємства, акт приймання-передачі наданих послуг не є первинним документом; завищення валових витрат на суму витрат на придбання товару, поставка якого постачальником ТОВ "Електрод-Сервіс" не підтверджена товарно-транспортними накладними.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.05.11 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (т.3 а.с.78), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, просить скасувати постанову суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представником позивача подані додаткові документи, а саме: документи на підтвердження здійснення заходів підприємства в умовах економічної кризи; документи на підтвердження взаємовідносин з ТОВ "Електрод-Сервіс", які долучені судом до матеріалів справи відповідно до ст.195 КАС України.

Представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечують, зазначають, що рішення судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано. В поданих суду письмових запереченнях відповідач просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем -Спеціалізованою державною податковою інспекцією з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведено планову виїзну перевірку КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складений акт № 307/08-08/00194731 від 22.09.2010 (т.1 а.с.73).

Перевіркою встановлено порушення п. 1.32 ст. 1, п.5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.12.1.5 п. 12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 20790228,00 грн.. у тому числі за 9 місяців 2009 року в сумі 5430567 грн., 2009 рік -10751723 грн., І квартал 2010 року -2963309 грн., півріччя 2010 року -10038505 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.10.10 № 0000740808/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 38333119,80 грн., в тому числі - 20790228,00 грн. - основний платіж, 17542 891,80 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Означене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду скарги позивача податкове повідомлення-рішення від 05.10.10 № 0000740808/0 залишено без змін, скарга -без задоволення.

09.12.10 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000740808/1 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 38333119,80 грн., в тому числі - 20790228,00 грн. -основний платіж, 17542 891,80 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у встановленому порядку доведений факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України, у зв'язку з чим визначення зобов'язань з податку на прибуток у визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями сумах з урахуванням фінансових санкцій є правомірним.

З огляду на фактичні обставини справи, норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Стосовно встановленого податковим органом факту заниження валового доходу за період з 01.07.2009 по 30.06.2010 на суму 87731377 грн. та заниження валових витрат на суму 27516433 грн. внаслідок врегулювання сумнівної заборгованості по договорам з ВАТ «Запоріжжяобленерго»спір виник з приводу застосування приписів абз.«б»пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку з винесенням господарським судом Запорізької області ухвал, якими затверджено мирові угоди, укладені між позивачем (споживачем електричної енергії) та ВАТ «Запоріжжяобленерго»(продавець електроенергії).

Встановлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та ВАТ «Запоріжжяобленерго», відображення позивачем операцій з використання (придбання) електричної енергії в податковому обліку у відповідних податкових (звітних) періодах, сторонами не спростовуються, підтверджені наявними в матеріалах справи документи.

Відповідно до пп.12.1 5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Строки, визначені абзацом "б" цього підпункту, застосовуються незалежно від того, чи розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи із примусового стягнення боргу чи ні.

Зазначене у цьому підпункті збільшення валового доходу покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається таким покупцем до настання строків, визначених абзацами "а" або "б" цього підпункту.

Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Встановлюючи факт порушення вказаної правової норми, відповідач виходив з того, із чим погодився суд першої інстанції, що прийняті господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є рішенням суду про визнання заборгованості в розумінні абз.«б»пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок чого у платника податку -покупця виникає підстава для збільшення валового доходу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Запорізької області на стадії вирішення спору ухвалами від 26.03.09 у справі № 4/78/09; від 27.10.2009 у справі № 21/138/09; від 08.04.2010 у справі № 17/62/10; від 18.11.2009 у справі № 13/440/09; від 03.12.2009 у справі № 8/196/09 (т.1 а.с.181-195) за позовами ВАТ «Запоріжобленерго»до казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»про стягнення боргу за спожиту електричну енергію затверджено мирові угоди, укладені ВАТ «Запоріжобленерго»і КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат». Провадження у справах припинено відповідно до п.7 ст.80 ГПК України.

При затвердженні мирових угод, якими сторони узгодили умови виконання позовних вимог, господарський суд встановив, що ці мирові угоди сторін стосуються лише прав та обов'язків сторін щодо предмету позову, не суперечать законодавству, умови мирових угод не порушують прав і обов'язків інших осіб.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Виходячи із змісту наведених норм вбачається, що мирова угода є двостороннім волевиявленням сторін, спрямованим на урегулювання спору шляхом взаємних поступок, внаслідок чого можна врегулювати спір повністю або частково.

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 600 ЦК України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки і порядок передання відступного встановлюються сторонами.

За результатами розгляду питання про затвердження мирової угоди господарський суд затверджує мирову угоду або відмовляє в затвердженні мирової угоди.

При цьому суд з'ясовує, чи відповідає мирова угода закону, чи не порушують визначені сторонами умови мирової угоди чиї-небудь права та законні інтереси та з'ясовує інші питання, пов'язані з затвердженням мирової угоди.

Виносячи відповідну ухвалу, якою суд одночасно припиняє провадження у справі, суд відповідно до приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України викладає в ухвалі висновок з розглянутого питання. Рішення, зокрема, про визнання заборгованості при цьому не приймається, оскільки в даному випадку спір по суті не вирішується. Встановлення в мотивувальній частині ухвали обставин, які мають значення для вирішення питання про затвердження мирової угоди, не свідчить про прийняття судом рішення в розумінні пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що винесення господарським судом Запорізької області ухвал про затвердження мирової угоди на стадії вирішення спору не є підставою для збільшення валових доходів підприємства на підставі пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стосовно встановлених податковим органом фактів завищення валових витрат колегія суддів також вважає висновки відповідача з цього приводу помилковими.

Щодо завищення валових витратна суму 135857742,00 грн. внаслідок реалізації продукції власного виробництва за цінами нижчими її повної собівартості.

Відповідно до п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи з аналізу наведених норм, витрати платника податку на прибуток включаються до складу валових, якщо вони пов'язані з веденням виробництва та подальшим використанням у власній господарській діяльності підприємства.

За визначенням п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у випадку, коли безпосередня участь такої особи у організації такої діяльності є постійною та істотною.

Тобто дана норма визначає господарську діяльність не як діяльність з одержання доходів, а як діяльність, що направлена на отримання доходу від господарських операцій.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідності з наведеними вище нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»формував валові витрати за господарськими операціями з придбання сировини, яка в подальшому використовувалась при виробленні основної продукції -титану губчатого, що відповідає його статутній діяльності.

За змістом ст.189 Господарського кодексу України підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно чи на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством України, по державним цінам і тарифам.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Виходячи з наявний в матеріалах справи документів, вбачається, що за період, що перевірявся, підприємство реалізовувало продукцію за цінами, які не підлягають державному врегулюванню, порушення з боку позивача при формуванні договірної ціни продукції не вбачаються.

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

В ході проведення перевірки та встановлення факту продажу продукції за ціною, нижчою за його собівартість, відповідач не з'ясував та не врахував підстави, за яких підприємство змушено було реалізовувати продукцію за такою ціною, не встановив наявності у підприємства умислу на здійснення збиткових операцій з метою заниження об'єкту оподаткування.

В даному випадку такі дії відповідача обумовлені економічними факторами, які склались на ринку титанових напівфабрикатів, зниженням попиту і падінням цін на вид продукції, яку виготовляє позивач, що підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи.

Відсутність прибутку в ході реалізації продукції за цінами, нижчими її собівартості, у зв'язку із змінами кон'юнктури ринку, діючими економічними факторами підпадає під власний ризик позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином з врахуванням об'єктивно обумовлених причин реалізації позивачем продукції за цінами з перевищенням фактичної собівартості та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб'єктом підприємницької діяльності ціни товару, що випливає із положень ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», здійснення позивачем спірних операцій підпадає під визначення господарської діяльності в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та діяльності, направленої на отримання доходу.

З огляду на викладене, є помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам, нормам діючого законодавства, твердження відповідача, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати на виготовлення продукції, яка в подальшому реалізовувалась покупцям за цінами, нижчими її повної собівартості, що для цілей оподаткування відповідно до наведеного вище Закону не може бути визнано як господарська діяльність.

Щодо завищення валових витрат на суму 155000 грн. за отримані юридичні послуги у зв'язку з перетворенням казенного підприємства у державне комерційне підприємство, спір виник з приводу того, чи є такі послуги пов'язаними із господарською діяльністю позивача.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат не можуть бути віднесені будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства промислової політики України від 17.03.2009 № 200 «Про припинення шляхом реорганізації казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»»прийнято рішення про припинення юридичної особи - казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»шляхом реорганізації -перетворення у державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

Між позивачем (клієнт) та ТОВ "ЕФ.ТІ.ЕЛ ЕСІСТЕНС" (юридична компанія) на виконання означеного наказу Міністерства промислової політики України від 17.03.2009 № 200 укладений договір про надання юридичних послуг № 2/09-2009 FTL/370 від 21.10.2009 (т.1 а.с.198), відповідно до умов якого юридична компанія зобов'язана надати клієнту юридичні послуги з питань перетворення підприємства, передбачені в Завданні № 1 до цього договору (т.1 а.с.200), зокрема, надання консультаційних послуг щодо складання документів, передбачених законодавством при реорганізації та припинення підприємства, надання консультацій щодо механізмів управління кредиторською заборгованістю в процесі перетворення; надання консультацій та правового супроводу щодо кредиторської та дебіторської заборгованості, підготовка проектів правовстановлюючих документів державного підприємства, надання консультацій щодо наслідків перетворення.

Відповідно до п.3 Завдання всі складові послуги, визначені в п.2 Завдання, складають предмет інтересу підприємства.

За визначеними договором умовами розрахунків замовник сплачує винагороду (190000,00 грн.) після отримання рахунку та підписання акту прийому-передачі послуг. Винагорода є фіксованою, передбачає незмінність вартості послуги в процесі надання. Оплата послуг за договором може проводитись помісячно за умови подання виконавцем актів приймання-передачі послуг.

Сторони за вказаним договором домовились, що прийняття послуг, визначених в Завданні, оформлюється актами прийому-передачі послуг, що складаються на підставі звітів виконавця про хід виконання Завдання (Звіт складається на вимогу замовника).

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано Звіт про надання юридичних послуг; акти про надання послуг № 33 від 31.03.2010, № 21 від 01.03.2010, № 22 від 22.03.2010, № 34 від 01.04.2010; виставлені ТОВ "ЕФ.ТІ.ЕЛ ЕСІСТЕНС" рахунки (т.1 а.с.202-215), на підставі яких позивачем здійснено оплату за послуги в загальному розмірі 186000,00 грн.

Виходячи із змісту вказаних документів вбачається, що складені сторонами за вказаним вище договором документи на підтвердження його виконання в повній мірі відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до первинних документів, що фіксують факти здійснення господарських операцій і є підставою для бухгалтерського обліку.

Необхідність складення інших первинних документів, які б підтверджували факт надання обумовлених договором послуг, вказаним вище договором не передбачено.

Предмет та умови договору про надання юридичних послуг № 2/09-2009 FTL/370 від 21.10.2009 не суперечать нормам цивільного законодавства.

Згідно із ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України).

З огляду на подані позивачем документи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про не достатність первинних документів для підтвердження факту понесення позивачем витрат у зв'язку з наданням юридичних та інформаційно-консультаційних послуг та їх зв'язку з господарською діяльністю.

Виходячи з правил ведення господарської діяльності, платник податків має право самостійно визначати обсяг послуг, який йому необхідний для забезпечення власної господарської діяльності, а предмет укладеного договору свідчить про безпосередній зв'язок предмету договору із господарською діяльністю позивача. Визначення необхідності та доцільності укладення суб'єктом господарювання будь -яких видів господарських договорів не належить до компетенції податкових органів.

Щодо висновку податкового органу про завищення валових витрат на 14564615 грн. у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ "Електрод-Сервіс" через відсутність товаротранспортних накладних колегія суддів також не погоджується з судом першої інстанції про правомірність такого висновку.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених п.5.3-5.8 цієї статті.

Згідно до п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 цього Закону не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з приписами ч.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Обов'язкові реквізити, які повинні мати первинні та зведені облікові документи, встановлені ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Електрод-Сервіс" (продавець) укладений договір купівлі-продажу № 08-08 від 08.08.05, відповідно до умов якого продавець поставляє позивачу товар, асортимент, кількість та якість якого наведено в рахунках, на умовах FCA («склад продавця»-ІНКОТЕРМС 2000).

Під час перевірки відповідачем встановлено, що за період з 01.07.2009 по 30.06.2010 за даними бухгалтерського обліку позивачем у ТОВ "Електрод-Сервіс" придбано електроди графітовані, вугілля АМ, шпат, дрібнота коксова, калій хлористий, кріоліт, кабель та інші товари.

Факт поставки товару підтверджений накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами. Придбаний позивачем товар оприбуткований ним в повному обсязі, про що свідчать документи бухгалтерського та складського обліку, вказаний факт підтверджений відповідачем під час перевірки, в судовому засіданні не спростований.

Висновок про безпідставність віднесення вартості товару до складу валових витрат відповідачем зроблений з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання матеріальних цінностей як документів, підтверджуючих передачу товару від продавця до покупця.

Суд першої інстанції, погоджуючись з відповідачем, зазначив, що не встановлений в судовому засіданні факт поставки придбаних товарів через відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити про відсутність умислу на настання у сторін за вказаним вище договором реальних наслідків.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, таким, що не відповідає зазначеним вище правовим нормам, фактичним обставинам справи.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), під час укладення договору між позивачем та ТОВ "Електрод-Сервіс" дотримані.

Також вказаний вище договір не містять ознак фіктивності (вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином). Крім того, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Належні докази на підтвердження фіктивності укладеного позивачем з ТОВ "Електрод-Сервіс" договору відповідачем не зазначені, суду не подані.

Факт виконання договору купівлі-продажу (настання реальних правових наслідків, обумовлених вказаним договором) підтверджений наявними в матеріалах справи зазначеними вище документами, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції, а також документами бухгалтерського та складського обліку, які свідчать про оприбуткування отриманого від ТОВ "Електрод-Сервіс" товару та використання цього товару у власній господарській діяльності позивача.

Факт відсутності під час проведеної відповідачем перевірки товарно-транспортних накладних за наявності інших первинних документів на підтвердження факту отримання позивачем товару від ТОВ "Електрод-Сервіс" не є свідченням неправомірних дій позивача по відображенню операцій з придбання товару в податковому обліку.

На момент відображення означених вище господарських операцій в податковому обліку позивач мав необхідні документи, що підтверджують факт придбання товарів у ТОВ "Електрод-Сервіс" та їх використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим правомірно відніс вартість цих товарів до складу валових витрат відповідних податкових періодів.

Крім того, суду апеляційної інстанції позивачем подані копії залізничних накладних, корінців разової перепустки, подорожніх листів на підтвердження транспортування товарів від ТОВ "Електрод-Сервіс", що також свідчить про помилковість висновку податкового органу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та відповідно до ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.10 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.05.2011 у справі № 2а-0870/3374/11 скасувати.

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000740808/0 від 05.10.10, № 0000740808/1 від 09.12.10.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко